Україна є нетиповою постколоніальною державою. Тому її досвід важче опрацювати, усвідомити і подолати його негативні наслідки, вважає український філософ Володимир Єрмоленко. На його думку, це пояснює те, що багато українців і далі живуть у ментальній імперії сусідньої держави.
В дечому цивілізація приходила в Росію навіть через ті території, які вона колонізувала
– Наш випадок трішки інший, ніж випадок класичних західних колоніальних імперій, особливо морських імперій, бо вони все ж таки захоплювали абсолютно інші культури. І у них був досить такий чіткий напрям, хто кому несе культуру, хто кому несе цивілізацію. На нашому просторі це складніше, тому що якщо говорити про Росію і її колонізацію, то, наприклад, Росія приходила на Кавказ, де були вже досить розвинені культури і в Україну, в якої була теж досить розвинена культура, навіть в якихось аспектах більш розвинена. Тому в дечому цивілізація приходила в Росію навіть через ті території, які вона колонізувала. І тому тут завжди виникає питання, хто на кого впливав.
Інша річ те, що культури білоруська, російська – вони ближчі ніж британська і індійська, наприклад, або бельгійська і конголезька. Тому тут дуже цікава проблема виникала – це те, що ця колонізація передбачала необхідність так чи інакше асиміляції, необхідність зближення цих і так вже близьких культур. У цьому є відмінність морських і континентальних імперій, про що говорили німці ще на початку 20-го століття, і що дуже сильно визначало потім німецьких правих консерваторів навіть аж до нацистів, що колонізація німецька континентальна, не морська, вона передбачає захоплення культур, які не такі вже далекі, а відтак їх треба навіть не те, що цивілізувати, їх треба асимілювати. Тобто між німцями і, умовно, чехами треба стерти відмінність, так само як між росіянами і українцями.
Ця колонізація відбувалася через асиміляцію, через заперечення відмінностей між культурами взагалі. І звідси створення епохи Радянського Союзу
Ця колонізація відбувалася через асиміляцію, через заперечення відмінностей між культурами взагалі. І звідси створення в епоху Радянського Союзу цього концепту радянського народу. Радянський космополітизм дуже швидко перетворився на певний різновид націоналізму, хоча нібито він мав його заперечувати.
– Ставлення українців до влади, яка сприймається апріорі як чужа. Втрата суб’єктності. І ще низка проблем, з якими стикається нинішня українська держава і українське суспільство є наслідками цього колоніального становища України. Які б Ви ще назвали риси цього неподоланого колоніалізму? І як, на Вашу, думку з ним потрібно боротися?
Складно пояснити, що левова частка людей, які проживають в Україні навіть після двох Майданів продовжують жити в культурному просторі, яке створюється за її кордонами і агресивно створюються
– Звичайно, життя в культурному просторі іншої держави, який дуже сильно присутній, і що дуже складно пояснити західноєвропейцям чи взагалі деінде у світі. Складно пояснити, що левова частка людей, які проживають в Україні навіть після двох Майданів продовжують жити в культурному просторі, яке створюється за її кордонами і агресивно створюються. У просторі інформаційному, кіношному, музичному, інтернетовому і так далі.
Я думаю, що тут потрібен свідомий перехід людей на свій власний простір. Є кампанія «Купуй українське», має бути компанія «Живи в українському культурному просторі»
Я думаю, що тут потрібен свідомий перехід людей на свій власний простір у тому числі і музичний, і літературний, театральний, кіношний, інформаційний. І цього інакше, ніж певним свідомим вибором, складно досягти. Як от, є кампанія «Купуй українське», має бути компанія «Живи в українському культурному просторі» – і це дуже важливо.
Те, що у нас цей колоніальний синдром, те, що наше ставлення до влади, як до окупаційної, – це риса в принципі українців, але вона накладається ще на тенденцію загальносвітову, скрізь у світі недовіра до влади, скепсис до влади, це і синдром і Західної Європи теж, і певний синдром індивідуалізму.
Суспільство дедалі більше індивідуалізується і захоплюється своїми малими групами, і протиставляє себе якійсь великій владі.
Тут швидше росіяни є винятком. Але мені здається, що насправді на них теж це чекає. Насправді, це – великий виклик у сучасному ідеалістичному суспільстві, де люди все більше турбуються про себе, зберегти якусь елементарну довіру до інституцій.
– Російські дослідники говорять про те, що Росія була не лише колоніальною державою, але й російський народ був сам колонізований своєю владою і цим пояснюють той розрив у стосунках між російською владою і російським народом сьогодні. Що ті люди, які наділені владою сьогодні, можуть переселитися з Росії в один прекрасний момент і забути про її існування, що вони нічим з цим народом не зв’язані, і поводяться по відношенню до нього як колоніальні рабовласники майже. Чи Ви погоджуєтеся з цією точкою зору, і які етапи ще має пройти Росія у своєму усвідомленні своєї колоніальної спадщини, і щодо українців, і щодо самих себе?
– Так, я погоджуюсь з цією точкою зору, і це можна простежити як в царській Росії, дуже добре це, де Кюстін описує ще в кінці 1830-х років, коли він говорить, що на відміну від французької монархії, де є певна ієрархія, і де кожен щабель цієї ієрархії поважає інший, в російській культурі є цар і є всі інші, і до кожного будь-якого дворянина він ставиться так само, як і до кріпосного селянина.
І дуже важливий, мені здається, – комуністичний режим. Бо комуністичний режим через чистки і через великий терор, через ГУЛАГ і через табори, створив поділ на людей першого сорту і другого сорту. Тобто людей «комуністичних» і людей – «ворогів народу». Є люди, які вважаються вищим класом, а є люди, які вважаються нижчим класом. Це парадоксальний ефект прагнення до безкласового суспільства, а пострадянське суспільство тільки ці традиції розвиває.
На цю ж тему:
Як швидко Кремль позбудеться імперського комплексу?
Чому російські громадяни дослухаються до слів керівництва країни про «величність» СРСР? далі
Олігархи, які живуть в Україні, намагаються продовжити імперські технології Кремля – Грабовський
«Їм не потрібне українське громадянське суспільство, не потрібна реальна система виборів і реальна свобода слова» – публіцист далі