(Рубрика «Точка зору»)
У 2013 році наша соціологія зазнала методичної катастрофи: соціологи давали не лише некоректні прогнози, але й абсолютно абсурдні описи ситуації, які суперечили тому, що ми бачили у вікні. Працювали лише інструменти кризового моніторингу, і ті з певними обмеженнями. Стало очевидним, що традиційний інструментарій не працює в новій постімперській, неототалітарній реальності, яка сформувалася в Росії і стрімко лагодилася в Україні. Ця «методична катастрофа» виявилася важливим індикатором загрозливих соціальних і політичних змін, і не лише в нашому суспільстві.
Ми опинилися в ролі сталкерів, які рухаються в темряві незнайомою зоною, озброєні інструментом, який працює за непередбачуваними законами і видає випадкові результати. Вижити в цій ситуації і повернутися в нормальне життя – непроста задача. Три роки, що минули, багато що розставили по місцях, але й поставили багато нових питань, від яких залежить наше майбутнє.
Події останніх днів, пов’язані із загостренням ситуації на сході країни, заяви про можливе введення миротворців ОБСЄ та подальшу реалізацію Мінських угод викликали нову хвилю дискусій на тему, що нам робити з «нашою зоною» – територіями «русского мира» на Донбасі.
Якщо ми прагнемо сталого рішення, слід зрозуміти, що це питання тісно пов’язане зі стратегічним баченням сторін конфлікту, з їхнім баченням майбутнього – не тільки і не стільки цих територій, але і власного розвитку.
Говорячи про сторони конфлікту, зрозуміло, слід говорити про Україну і Росію. Конфлікт в ОРДІЛО слід розглядати як міждержавний конфлікт, що має певні особливості, зумовлені широким застосуванням терористичних методів ведення війни з боку супротивника України. Значна частина бойовиків, їхніх командирів, інструкторів і політичних керівників є громадянами Росії, що дозволяє ідентифікувати їх як найманців і терористів. Всі ресурси: амуніція, боєприпаси, пальне, продовольство, фінанси – надходять з території Росії. Без такої підтримки всі ці утворення не протрималися б і кількох тижнів.
Тому говорити про статус і про майбутнє ОРДІЛО, як соціального феномена, необхідно в контексті проблем стратегії Росії як політичного суб’єкта.
Політична карикатура Олексія Кустовського
Якщо стратегія України в принципі зрозуміла, і основні дискусії стосуються питань тактики, то з Росією все навпаки. Тактика російської влади, повністю схвалювана мовчазним суспільством, приблизно зрозуміла.
Росія здатна ефективно виробляти лише насильство – озброєння і конфлікти
Набір тактичних інструментів Росії включає розпалювання конфліктів у вразливих точках світу для подальшого їх урегулювання за участю Росії в ролі повноправного партнера Заходу. На думку Кремля, це єдина сфера, в якій Росія конкурентоспроможна, позаяк вона не може конкурувати зі світом економічно, політично і соціально. При катастрофічній економічній деградації, зумовленій обраною моделлю ресурсної економіки, Росія в змозі ефективно виробляти лише насильство – озброєння і конфлікти. Конвертація насильства в політичні і економічні дивіденди – політика Кремля та його сателітів останніх десятиліть.
Вочевидь, розпродаж застарілих зразків озброєнь є важливою додатковою статтею доходу для кремлівського режиму. А поширення і підтримка конфліктів – засобом підтримки ринку застарілих озброєнь і інструментом посилення політичного впливу.
На думку військового аналітика Павла Фельгенгауера, Росія вперто і активно шукає плацдарми для нових конфліктів, як засобів посилення регіонального і глобального впливу. Починаючи з Абхазії і Придністров’я, і до Курдистану й Карабаху Кремль створює низку приводів для початку відкритого геополітичного і військово-політичного конфлікту зі США з використанням ядерного шантажу.
За цією тактикою декларується стратегія встановлення нового світового порядку, де Росія могла б диктувати світові свої умови з розділу сфер впливу і впровадження хибно визначеного суверенітету. Ця стратегія і ця мета є настільки архаїчними і утопічними, що не можуть бути реалізованими в сучасному світі, навіть на рівні постановки завдання. Тому слід визнати, що стратегії у Кремля немає. Є надідея, що замінює стратегію і підказує хаотичні тактичні кроки.
В умовах тактичного хаосу й відсутності стратегії Росія як соціальна система що далі, то більше нагадує, за влучним визначенням російського соціолога Ігоря Клямкина,«непізнаний соціооб’єкт, що рухається за непередбачуваною траєкторією і постійно подає сигнали про свою суб’єктну надповноцінність». Відсутність стратегії управління свідчить, зокрема, і про те, що даний об’єкт є непізнаним не тільки зовнішніми спостерігачами, але й непізнаним зсередини.
Бачимо хаотичний рух Росії до катастрофи
Путінський режим призвів до незворотних наслідків для російської держави і російського суспільства. Сьогодні ми бачимо хаотичний рух Росії до катастрофи за непередбачуваною траєкторією, і немає нічого, що дозволило б судити про передбачуваність її еволюції. Ніякі історичні паралелі не можуть повною мірою описати нинішній стан і не дозволяють судити про те, як будуть надалі відтворюватися закономірності російської історії.
Цілком зрозуміло, що катастрофа неминуча, кремлівський режим докладає всіх можливих зусиль для її наближення під захоплені оплески населення Росийської Федерації. І навколишній світ, стомлений і розлючений божевіллям кремлівського режиму, розчарований деградацією російського суспільства, готовий сприяти катастрофі, що насувається. Єдине питання – ціна, яку доведеться заплатити за порятунок світу від кремлівської загрози. Жодна теоретична модель, жоден умоглядний опис не мають достатньої доказової сили, якщо ми маємо справу з катастрофою таких масштабів.
Однак життя надає нам можливість бути свідками верифікаційного експерименту, який дозволяє відкалібрувати моделі й отримати унікальні дані про особливості еволюції «унікального русского мира» в умовах in vivo.
Донбас як соціологічна лабораторія
Сьогодні Донбас – це соціологічна лабораторія, де реалізується наймасштабніший соціокультурний експеримент, який має показати майбутні сценарії розвитку і занепаду Росії.
Тому Путін буде до останнього продавлювати і підтримувати суб’єктність і фальшивий суверенітет цих неіснуючих утворень. Незважаючи на очевидне протистояння світової спільноти і з використанням будь-яких інструментів політичного тиску. А ми, зі свого боку, і з нами все міжнародне співтовариство, зацікавлені в тому, щоб продемонструвати можливість переформатування великих регіонів без фатальних шоків для довколишніх країн. Це важливо, щоб завтра так само вирішувати проблеми в інших регіонах. У цьому сенс і значення «Донецького експерименту», учасниками або заручниками якого ми всі опинилися. В цьому наша відповідальність щодо утримання від «простих рішень».
Юрій Костюченко – експерт з безпекових питань, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень НАН України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода