(Рубрика «Точка зору»)
Коли Лукаш дізнався, що багато українських абітурієнтів обирають юридичну спеціальність, то дуже здивувався. Він запитав, чи це так тому, що між людьми в суспільстві немає довіри і хтось мусить залагоджувати між ними справи?
Лукаш – польський журналіст, котрий пише про Східну Європу, тому його погляд достатньо відсторонений, з іншого боку йому не бракує розуміння української ментальності.
Спочатку виникло бажання спростувати його тезу, але він, мабуть, таки правий. Не можуть же батьки відправляти своїх дітей на правничі спеціальності два десятиліття, суто сподіваючись на те, що це потенційно «хлібні» професії. Більшості ж давно зрозуміло, що лиш одиниці справді досягають якогось успіху в юриспруденції й стають адвокатами, суддями чи прокурорами. За таким бажанням мусить стояти щось більше. Ймовірно, таки відчуття недовіри, котре витає навколо.
При влаштовуванні на роботу диплом потім ніхто особливо не перевіряє: з якої він у вас спеціальності, як ви навчалися і навіть, в якому виші, роботодавців вкрай рідко цікавить. Це не додає довіри до вітчизняної освіти, до тих, хто мав би навчати, як українці мають залагоджувати між собою справи.
В Україні один із найбільших відсотків недовіри до державних інституцій. Якби відбувався якийсь чемпіонат Європи з недовіри до влади, то в більшості номінацій змагалися б українці з греками, що так само можуть «похвалитися» перманентними кризами.
Через відсутність довіри всередині вітчизняного суспільства на провідні посади влада запрошує фахівців ззовні. На них покладається подвійна відповідальність, за ними стежать пильніше, бо надії й очікування автоматично завищені. Відсутність реформ, проведених іноземцями, теж означатиме втрату довіру й до них загалом, як до групи.
Замість того, аби сприймати людей як індивідуумів, українці мають звичку творити загальний стереотип про цілу групу. Маркувати людей. Від приналежності до тієї чи іншої спільноти автоматично визначати своє до них ставлення, котре не так вже просто потім змінити. Тому церковники та військові – однозначно хороші, а судді та депутати, за замовчуванням, погані. Звісно, зерно правди в такій недовірі до одних та вірі іншим є, але це все одно лише стереотип.
Від недовіри до критичного мислення
Українцям може стати в нагоді зміна системи мислення. Підходу до комунікації та моделі стосунків. Від недовіри до критичного мислення. Звісно, недовіра як риса менталітету є для народу певним запобіжником від скочення державної машини до авторитаризму, чого вкрай бракує росіянам із їхньою сліпою вірою в царя-вождя-батюшку. З іншого боку, ця національна риса не дозволяє провадити жодних реформ, адже кредит довіри до влади є дуже короткостроковим, і він лиш меншатиме, якщо майбутні вітчизняні чиновники поводитимуться так само недолуго, як сучасні.
Перехід від недовіри до критичного мислення дозволив би українцям вибудовувати довготермінові плани й стратегії. Тому перевірка даних має замінити собою сліпу недовіру. Опирання на цифри та факти стати на місці диктату почуттів. Якісна журналістика, замість пліток та жовтої преси.
Перевага критичного мислення перед недовірою полягає в тому, що воно дозволяє довіряти іншим. Бути відкритим.
Російський колега Лукаша – Валерій Панюшкін якось сказав, що вигідно бути групкою тих, хто довіряє в соціумі тотальної недовіри. Це перевага, адже у них є можливість творити міцні союзи та спілки. Дисиденти так допомогли Радянському Союзові розвалитися, бо в цій негласній боротьбі всіх проти всіх мали на кого опертися. Це шанс для невеликих спільнот перемогти потужну авторитарну чи тоталітарну машину. Або просто більшість, котра хоче грати за старими правилами. Інертних людей, котрі противляться змінам.
Все популярнішими спеціальностями в Україні стають ті, що пов’язані з інформаційними технологіями (ІТ). Якщо не довіряєш людям – працюй із машинами та технологіями. Зведи комунікацію з homo sapiens до мінімуму. Мабуть, десь так можна прочитати посил тих, хто обирає цей напрямок освіти. До них потрібно приглядатися все уважніше. Поки ж в Україні найпильніше до них ставляться, мабуть, внутрішні органи та різні фіскали. В цей же час Лукаш пише текст про успішні українські стартапи у своїй країні.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода