Чи врятують українську науку європейські гранти?

Київ – У 2015 році Україна долучилась як асоційований член до програми ЄС з досліджень та інновацій «Горизонт 2020», проте скористатися можливостями, які надає міжнародна співпраця, українським ученим навряд чи вдасться через бюрократичні перешкоди. В результаті цього року Україна не встигла подати заявку на участь у проектах Європейського дослідницького простору. Сама ж українська наука, тим часом, потерпає через зменшення бюджетних витрат та радянський спосіб керівництва. Науковці не побачили інших способів привернути увагу влади і громадськості до своїх проблем, окрім як вийти на вулицю з протестами.

Впродовж останніх кількох місяців здається, що українських науковців можна побачити частіше не в тиші наукових бібліотек чи лабораторій, а на вулиці з плакатами в руках. Ще з грудня минулого року, коли уряд і парламент України ухвалювали бюджет-2016, вчені вимагали не скорочувати фінансування науки, який мав бути врізаний на 20 відсотків. «Спочатку була не потрібна армія, тепер наука», «Країна без науки – це країна без майбутнього» – так стисло у гаслах пояснювали вчені наслідки недофінансування науки і вказували на те, що це є системною проблемою в Україні. Тому багато працівників наукових установ змушені звертатися за західними грантами.

Старший науковий співробітник Інституту філософії Національної академії наук Олена Лазоренко досліджує проблематику соціального та людського капіталу, філософії освіти та навчання дорослих. За її словами, проводити дослідження і працювати над науковими публікаціями допомогли виграні гранти європейських та американських наукових фондів.

«Мені вдавалось вигравати індивідуальні гранти на стажування за кордоном, це стосується питання індивідуальних стипендіальних програм. З моєї точки зору, тут є більше можливостей для українських науковців, бо це стосується здебільшого рівня підготовки і рівня знань конкретної людини», – розповіла Лазоренко Радіо Свобода.

Вона говорить, що виграти індивідуальний грант простіше, ніж грант для наукової або дослідницької установи, але те, що підходить окремому вченому, не може врятувати наукову систему, зокрема, і тому, що українська наука не має, відповідної управлінської ланки і кваліфікованих фінансових менеджерів, пояснює Лазоренко.

«Заявку (колективну) подає дуже невеликий науковий колектив, здебільшого це приблизно 4-5 осіб від певної наукової організації. Окрім того, той же європейський «Горизонт» вимагає співпраці науковців – представників організацій трьох країн, щоб взагалі мати можливість подавати заявку. До того ж, усі учасники міжнародного наукового консорціуму обов’язково повинні знати англійську мову на рівні робочої. І це стосується не лише науковців, а й фінансової служби, групи адміністративної підтримки. Це – дуже важливі елементи», – каже Лазоренко.

Чи виживе українська держава за відсутності наукового розвитку?

Науковці зазначають, що науку має підтримати насамперед держава, яка за відсутності науки й освіти приречена на деградацію. До того ж, саме держава є замовником науково-дослідницьких проектів, а реалізація наукових програм дозволяє модернізувати українську економіку, вважають вчені. Тож саме від держави вони вимагають збільшити фінансування наукових установ, забезпечити достойну матеріально-технічну підтримку тощо.

Один з ініціаторів пікету працівників Національної академії наук під Адміністрацією президента України, старший науковий співробітник Інституту археології Віталій Отрощенко пояснив кореспондентам Радіо Свобода, що запропонована урядом політика «оптимізації» призведе до скорочення кількості кваліфікованих, досвідчених науковців. У свою чергу, це зупинить роботу наукових інститутів і дослідницьких центрів, вважає вчений.

«У нас 60 чи 70 наукових співробітників, яких збираються скоротити! Зараз в інституті 196 штатних місць і з них 140 – це науковці. І фактично кожен другий археолог з інституту зникне. І це при тому, що наш інститут – це базова археологічна установа і тут працює майже половина штатних археологів України», – зазначив Отрощенко.

Археологи під Адміністрацією президента вимагали не скорочувати фінансування Інституту археології (відео)

Новопризначений міністр науки та освіти Лілія Гриневич вважає вкрай важливим ухвалення (у другому читанні) закону про наукову і науково-технічну діяльність.

На її думку, цей документ дасть новий імпульс для розвитку української науки – звісно, у разі його ухвалення й виконання. Завдання закону – модернізація законодавчого забезпечення галузі наукової і науково-технічної діяльності.

«Закон відкриватиме нові можливості для української науки і сприятиме її інтеграції до європейського дослідницького простору. Цей закон створює доступ до фінансування наукових досліджень не тільки для певних інституцій, а і також для колективів учених та навіть для індивідуальних вчених. Отже, ми таким чином змінюємо систему фінансування наукових досліджень», – пояснила Гриневич журналістам.

Міжнародна співпраця: панацея від безгрошів’я чи розвиток науки?

Не менш важлива, за словами міністра, інтеграція української науки до європейського науково-дослідницького простору. В уряді найчастіше звертають увагу науковців на програму «Горизонт» і на можливість долучитись до досліджень, які проводять країни Вишеградської четвірки (Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина).

Так, згадана вище, програма «Горизонт 2020» – це найбільша програма Європейського Союзу з фінансування науки та інновацій, її бюджет становить приблизно 80 мільярдів євро, а розрахована програма на 2014-2020 роки. Щоправда, на сьогодні з майже чотирьохсот заявок від українських наукових колективів гранти у рамках цієї програми отримали лише трохи більше ніж сорок наукових колективів.

Наукові проекти підтримують і у Міжнародному Вишеградському фонді. Своїми завданнями фонд називає, серед іншого, сприяння тіснішій співпраці між жителями та організаціями в Україні та у країнах Вишеградської четвірки. Відповідно до статуту, фонд може профінансувати науковий проект тільки у разі, якщо наданий план проекту відповідає тематиці Вишеградського регіону і сприяє співпраці серед проектних партнерів регіону. Перевагу мають заявники з неурядових і неприбуткових організацій, з органів місцевого самоврядування, а також школи й університети.

Виняток становлять якраз ті установи, які в Україні й потребують матеріальної підтримки – це наукові та освітні інституції, які держава фінансує з бюджету, наприклад, міністерства, посольства, культурні інститути тощо, повідомляє прес-служба фонду.

«Фонд надає гранти для культурних, наукових та освітніх проектів, молодіжних обмінів, транскордонних проектів та сприяння туризму. Фонд також фінансує програми «індивідуальної мобільності», стипендії і проживання. Наразі для українців Вишеградський фонд пропонує гранти у наступних категоріях: культурна співпраця, наукові обміни і дослідження, молодіжний обмін, транскордонна співпраці та сприяння туризму», – зазначають у прес-службі Вишеградського фонду.

Тим не менше, експерти Національного інституту стратегічних досліджень рекомендують українським науковцям та урядовцям звернутись до колег з країн Вишеградської четвірки з пропозицією спрямувати якнайбільшу частки коштів Вишеградського фонду у галузь української вищої освіти. Це дозволить, серед іншого, розробити програми «подвійних дипломів», студентських стипендій для підтримки талановитих молодих науковців з України, вважають фахівці.

Щоправда, на думку вчених, це є тимчасові та ситуативні рішення, а питання стратегічного розвитку української науки надалі залишається відкритим.