До кінця року над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, який вибухнув 26 квітня 1986 року, планується завершити нову ізоляційну арочну споруду – конфайнмент. Його називають ще «Саркофаг-2» або «Укриття-2». Євросоюз виділив Україні на будівництво нового саркофагу 2,15 мільярда євро, бо колишній саркофаг має дірки і тхне радіацією.
«Після аварії з лісу повзли і повзли безперервним потоком ящірки, жуки, павуки, жаби»
«Якщо ми після аварії їхали на станцію, то через шосе з Рудого лісу повзли і повзли безперервним потоком ящірки, різні жуки, павуки, жаби. Такого ніде і ніколи більше не бачив. Доводилося навіть зупиняти машину. Думали: перечекаємо. Але потік переселенців не зупинявся – і ми їхали далі», – розповідає уродженець білоруського Борисова, інженер, координатор рятувальних служб при надзвичайних ситуаціях на ЧАЕС Володимир Вербицький, коли ми їдемо повз виселене українське село Копачі. Рудий ліс зарили в землю в пункті тимчасової локалізації радіоактивних відходів, простіше – тимчасовому могильнику. На місці обпаленого радіацією колишнього лісу за тридцять років виріс новий, але і він сохне від радіації.
Володимир Вербицький
Вербицький супроводжує групу білоруських журналістів до Чорнобиля – туди, де 30 років тому сталася аварія, а зараз будується нове укриття над реактором.
Потрапити на місце катастрофи довелося вже втретє. Вперше – відразу на річницю катастрофи, а пізніше – вже в 90-і роки минулого століття.
Раніше від білоруського села Гдень, що на півдні Гомельської області, дорога на Чорнобиль йшла напряму. Майже над нею в 1986 році на Білорусь пішла радіоактивна хмара. Якісь два десятки кілометрів – і ти вже в Чорнобилі. Ще п'ятнадцять – і атомна станція.
Але так було давно. Тепер, щоб дістатися з білоруського Гденя до Чорнобиля, потрібно проїхати білорусько-український прикордонний перехід «Комарин – Славутич» та ще три з половиною сотні верст намотати українською територією, об’їжджаючи з півдня Київське водосховище.
В дорозі бачимо, як за якихось три десятки кілометрів від атомної станції українці садять картоплю, возяться на грядках. Точно так, як в білоруському Гдені. Хоча на сході Білорусі – наприклад, в Краснопільському або Кормянському районах, за триста кілометрів від Чорнобильської АЕС – люди взагалі покинули свої будинки через радіацію.
Володимир Вербицький це пояснює так: «Були два вибухи на четвертому енергоблоці ЧАЕС. І вже так розпорядилася природа, що один радіаційний слід потягнувся на північ, у бік Білорусі, а інший – на захід, через українське Полісся і низку прилеглих до Житомирщини білоруських територій. Якби цей радіаційний слід проліг безпосередньо через місто Прип'ять, де жили переважно сім'ї атомників, ми б мали тільки тут п'ятдесят тисяч інвалідів».
Другий енергоблок відключили через п'ять років після аварії, перший – через десять. А 15 грудня 2000 року назавжди був зупинений реактор третього енергоблоку. П'ятий і шостий енергоблоки так і не добудували.
Зараз зупинені реактори треба зняти з експлуатації і повністю законсервувати. На це буде потрібно щонайменше шістдесят років.
Сухе сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2), як і конфайнмент, зводять ще з 2007-го; воно прийматиме відпрацьовані тепловиділяючі збірки із зупинених блоків ЧАЕС. 22 квітня 2015 року
Новий «кожух» для реактора
Дозиметр в руках Володимира Вербицького починає потріскувати-попискувати все швидше і швидше, надаючи прискорення цифрам на дисплеї – 80, 100, 265, 401 мікрорентген на годину. Якщо виходимо з автобусика, рівень гамма-фону досягає 700 мікрарентгенів, або 7 мікразівертів поглиненої дози іонізуючого випромінювання. Якщо жити в такій радіації, то за рік отримаємо 61 мілізівертів – при тому, що відносно безпечним рівнем вчені вважають 1 мілізіверт.
Деякі жінки серед колег-журналістів зізнаються, що серце у них починає калатати чи не в такт з цим приладом, який вимірює радіаційний фон.
«Тут увесь ґрунт навколо станції знятий і вивезений в могильники. І асфальт скрізь новий, – пояснює інженер Вербицький. – Фон дає зруйнований четвертий реактор, накритий саркофагом ще в 1986 році. За тридцять років експлуатації в ньому поутворювалися «дірки». У лютому 2013 року над машинною залою четвертого блоку обвалився дах – площею близько 600 квадратних метрів. Тому і зводиться новий».
Ще у вересні 2007 року Чорнобильська АЕС і французький концерн Novarka підписали контракт на будівництво безпечного конфайнменту над об'єктом «Укриття». Іншими словами, над старим «кожухом», який приховує зруйнований реактор № 4, створюється ще один – «Саркофаг-2».
На території атомної станції не скрізь дозволяється фотографувати і знімати на відеокамеру. Це можна робити з глядацького майданчика – за триста метрів від реактора, з боку колишнього міста Прип'ять, де стоїть пам'ятник героям-ліквідаторам.
Пам'ятник героям-ліквідаторам біля ЧАЕС
За сто вісімдесят метрів від пошкодженого реактора здіймається величезна, немов зі срібла, напівкругла громадина, яка нагадує щось марсіанське – або прозаїчно, ніби сучасний гараж арочного типу для сільгосптехніки, тільки величезний. Це і є «Саркофаг-2», який коштує 2,15 мільярда євро.
Ширина саркофагу – 257 метрів, висота – 108, довжина – 150 метрів. Важить він 29 тисяч тонн. І покритий, як з'ясовується, не срібним гладким листом, не іншим якимось цінним металом, а карболітовою обшивкою. Простіше кажучи – пластиком.
Усіх журналістів, звичайно, вражає, що срібний арочний «кожух» будують не над реактором, а поруч. Виявляється, його за допомогою спеціальних механізмів волоком натягнуть на старий саркофаг, який відслужив тридцять років.
«На зведенні «Укриття-2» працює приблизно три тисячі фахівців – французи, німці, американці, турки, поляки. Цілий консорціум будує нове «Укриття». За всіма прогнозами, цього року повинен бути накритий старий саркофаг. І вже під ним будуть «латати» стару споруду», – пояснює Володимир Вербицький.
Люди працюють на покрівлі конфайнмента. 22 квітня 2015 року
Він уточнює, що рівень радіації безпосередньо біля реактора досить високий. Є такі місця, де робочий день у людини триває всього 15 хвилин. Вузол або сегмент збирають окремо, а потім вже закріплюють у потрібному місці.
«Тривалість робочого дня в кожному конкретному випадку визначає дозиметрист. Якщо денну радіаційну норму людина набирає за 15 або 20 хвилин, то стільки вона і працює. Якщо за три чи чотири години – значить і тривалість дня у неї така», – каже Володимир.
Він додає, що зараз Чорнобильська АЕС якоїсь небезпеки для Білорусі не несе, а після здачі нового саркофагу в експлуатацію і поготів.
Паралельно на території Чорнобильської АЕС за фінансової підтримки Японії будується і сховище для відходів. У ньому має зберігатися відпрацьоване паливо з четвертого енергоблоку і трьох інших українських атомних електростанцій – Хмельницької, Рівненської та Південно-Української.
Оригінал матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода