Фотогалерея: життя на лінії фронту – війна близько

«Дідо». Це боєць «Правого сектору». Він каже, що у нього багато онуків, і він поїхав на війну, щоб захищати їх. Робить усе, що може. Так він в одній із найгарячіших точок лінії зіткнення куховарить для розвідників. Ці очі за своє життя бачили багато страшних речей, але продовжують нести тепло. «Дідо» каже, що коли повернеться додому, то писатиме книжку про війну

Валентина із Сизого, що на Луганщині. Ця жінка декламує власні вірші, які вона розбила на три періоди. Довоєнний, воєнний і післявоєнний. Це вірші про страх і біль, жаль і злість буденності під час свисту снарядів над головою. Валентина сидить на металевому ліжку посеред її подвір’я. За паркан їй виходити доволі небезпечно. Навколо все заміновано. Так і живуть із чоловіком – від подвір’я до підвалу

Станиця Луганська, Луганщина. Це місто, де розташовані крайні опорні пункти ЗСУ, єдиний контрольно-пропускний пункт в’їзду-виїзду на Луганському напрямку. І вже за півтора кілометри – позиції проросійських бойовиків. Лінія розмежування проходить через річку Сіверський Донець. Торік Станиця Луганська щодня обстрілювалася бойовиками. Сьогодні деякі квартали цього міста схожі на згарище

Житель Сизого. Це чоловік Валентини. Оин із небагатьох, хто залишився у тому «апендиксі» між Росією, підконтрольною Україні територією та землею, яку контролюють проросійські бойовики. В Сизому всього 10 людей залишилося, із них вісім – пенсіонери

Стахановець (Золоте-3). Дитяча іграшка нагадує зруйновану в мініатюрі техніку, яка подекуди залишається на лінії зіткнення. Ця іграшка, як і безліч дитячого мотлоху навколо, нагадує зруйноване чиєсь дитинство

Порожня гойдалка Стахановця. Солдат Збройних сил України гойдає порожнє місце. Якщо розвернутися, то на горизонті видніються укріпрайони бойовиків. Навколо качелі – понівечені або й вщент зруйновані будівлі

«Батя». Солдат 1-ї роти 10-го батальйону 59-ї бригади в командному пункті разом із котами. Середній вік солдатів – 39 років. Про це розповів один із бійців цього батальйону, який з власної ініціативи веде статистику

Дорога не Дебальцеве. Від цього знаку всього 15 кілометрів до міста, де в лютому 2015 року загинуло багато бійців української армії. Згодом найвище керівництво назве це успішною операцією з виведення військ. Тепер це місце, де знак, – одна із опорних точок лінії зіткнення в районі Світлодарської дуги. Сюди часто прилітають снаряди з того боку лінії зіткнення.

У Світлодарі, що на Донеччині, функціонує однойменна теплова електростанція. Вона підконтрольна Києву. Василь, що другий зліва, пропрацював на цій ТЕЦ близько 30 років. Розказував, що під час строкової військової служби проходив навчання на Яворівському полігоні на Львівщині. Ніяк не може зрозуміти, хто придумав неіснуючу ворожнечу між Сходом та Заходом

Місто Світлодар. По той бік ставу – проросійські бойовики. У момент зйомки в бік сусіднього населеного пункту Луганське звідти вистрілили із міномета 82-го калібру. Такий мирний пейзаж залишається у немирному Світлодарську

Так виглядає небо з окопа під час обстрілів. Інколи бійцям ЗСУ на передових позиціях поблизу Авдіївки доводиться бачити таке небо впродовж кількох годин – попри те, що у січні Тристороння контактна група у Мінську заявила про чергову домовленість про припинення вогню

Прапор України на блокпосту під Авдіївкою. Синьо-жовтий майорить над усіма позиціями українських укріплень. Зазвичай він закріплений на найвищій точці, щоб було видно здалеку

Поблизу Авдіївки, на одному із крайніх блокпостів, ведеться постійне спостереження за проросійськими бойовиками, що дислоковані навпроти. Якщо військові втратять пильність, то диверсійно-розвідувальні групи сепаратистів можуть наблизитися та обстріляти опорний пункт

Кулемет «Максим» 1944 року випуску стоїть на обороні Авдіївського рубежу і виставлений в бік Ясинуватської розв’язки поблизу Донецька. Бійці української армії кажуть, що він набагато кращий за сучасні кулемети такого калібру: кращі кучність і точність стрільби

Авдіївські дев’ятиповерхівки в 2014 році потрапили під сепаратистський танковий обстріл, пізніше стали свідками боїв за донецький аеропорт, нині з їхніх вікон видно промислову зону. За цією «колючкою» будинок, в який повернулися місцеві мешканці. Залишилися жити ті, чиї квартири не постраждали від боїв

Одне із вікон із середини дев’ятиповерхівок. Квартири розбиті й розграбовані. З вікна можна спостерігати за всією Авдіївкою, в тому числі й промисловою зоною

По дорозі до Пісків, що перед Донецьком, на узбіччі стоїть розбитий український танк Т-64. Тут під час боїв загинув цілий танковий екіпаж

Цей танк знає кожен, хто проїжджав у бік Пісків, хтось намагається зупинитися й просто постояти, хтось – запалити свічку чи помолитися

Дивлячись на цей танк, можна згадати фразу медика-добровольця Юрія Скребця: «Доки смерть кожного солдата не буде сприйматися як загальнонаціональна трагедія, доти ніяких змін у країні не відбудеться»

Зайцеве, що під Горлівкою, обстрілюється щодня. Половина села належить проросійським бойовикам, іншу половину в грудні минулого року відвоювали бійці української армії. Більша частина населення виїхала в різні боки України

Щоденно підконтрольну Україні територію обстрілюють із зброї різного калібру: починаючи від 5,45 і завершуючи 152 міліметри

А це істотні наслідки від чогось вкрай важкого. Будівля згоріла вщент. Це одна із причин, чому місцеві втекли із Зайцева

Вечоріє, та й насувається гроза у Зайцеві. Варто повернутися у місця дислокації, бо із сутінками може розпочатися не лише гроза, а й «Град»