Варшава – Відень уп’яте очолив світовий рейтинг міст, який щороку укладає міжнародна консалтингова компанія Mercer. За даними цієї фірми, саме столиця Австрії є найкомфортнішим для життя містом. На останній сходинці рейтингу, який складається із 230 позицій, опинився Багдад. До першої сотні потрапило кілька міст Центральної Європи, зокрема Прага, яка посіла 69 позицію, а трохи нижче – Варшава, Будапешт, Вільнюс, Братислава, Таллін, Рига та Вроцлав. Київ у цьому списку – на 176 місці. Упродовж останніх 5 років центральноєвропейські міста повільно, але впевнено посуваються у рейтингу Mercer вгору, зокрема, найбільш прогресивно – польські міста.
10 міст із першої сотні рейтингу Mercury – це міста з посткомуністичних держав Центральної та Південної Європи. Хоча усі вони знаходяться в другій половині цього списку, їхній успіх експерти вважають цивілізаційним стрибком. Достатньо згадати про Варшаву, тотально зруйновану під час Другої світової й перетворену у роки комунізму в сіре соцреалістичне місто. Сьогодні в світовому рейтингу вона – на сходинку вище від Абу Дабі, столиці Об’єднаних Арабських Еміратів. Водночас Вроцлав торік отримав почесне звання «Європейської столиці культури».
Статус міст із першої сотні престижного рейтингу впевнено зберігають усі три столиці балтійських країн. Більше того, латвійська Рига цього року потрапила в список 10 найцікавіших напрямків для туризму, укладеного експертами Lonely Planet, тобто одного із найпопулярніших туристичних путівників. Автори путівника назвали Латвію «балтійським скарбом», який варто відвідати не тільки заради відновлених замків та будинків, але й заради національної кухні, яка «з нудної трансформувалася в передову».
Які головні критерії комфортного міського життя?
Що саме впливає на покращення якості життя у містах Центральної Європи? Анджей Любятовський, директор бюро Асоціації великих польських міст каже, що помиляються ті, які головним критерієм комфорту життя в місті вважають заможність жителів. За його спостереженнями, польські міста Сілезії останніми роками багатіють, проте місцеві жителі продовжують емігрувати звідти до інших польських міст або взагалі за межі Польщі. Хоча є й винятки.
Пояснюють це явище аналітики, які укладають щорічний рейтинг польських міст «Суспільний діагноз». Відповідно до їхніх висновків, на якість життя у місті впливає рівень культури його жителів, їхнє психічне і фізичне самопочуття, матеріальний добробут, а також рівень стресу й почуття безпеки. Експерти з’ясували, що за цими показниками найбільшого прогресу досягнуто у сілезькому місті Ґлівіце. Упродовж 5 років Ґлівіце піднялися в цьому списку на 20 сходинок угору – з 26 місця на 6. І це при тому, що в 1990-і роки це місто було одним із найбільш економічно відсталих і депресивних у шахтарській Сілезії. Тутешні шахти банкрутували, а 30% місцевих жителів були безробітними. Сьогодні 200-тисячне місто Ґлівіце – одне з найбагатших сілезьких міст. На його території з’явилися сучасні підприємства, споруджені закордонними та польськими інвесторами, наприклад, завод General Motors. У заснованому містом технологічному парку діють IT-підприємства, де працює кількасот програмістів. Вони перебираються сюди з інших польських міст і навіть з-за кордону.
Незмінним мером Ґлівіце ось уже 23 роки є Зиґмунд Франкєвіч, колишній університетський викладач. Він каже, що місту вдалося досягнути великого прогресу, бо воно не змарнувало тих можливостей, які дає період трансформації. У Польщі, наголошує Франкєвіч, глибокі економічні реформи відбувалися одночасно з реформою місцевого самоврядування. В 1990-і на місця передали багато повноважень і залишили набагато більше грошей з податків від місцевих жителів та підприємств. Найбільшою перешкодою на шляху перетворень у 90-і роки, на думку Франкєвіча, був споживацький менталітет частини жителів, який сформувався в комуністичні часи. Люди і навіть депутати міськради боялися і не хотіли різких змін, наприклад, з острахом ставилися до іноземних інвесторів, які начебто збиралися поглинути польську економіку.
Я дотримуюся такого непопулярного погляду, що без напруги у суспільстві не буде змін, а якщо немає змін, то немає прогресуЗиґмунд Франкєвіч
«Я дотримуюся такого непопулярного погляду, що без напруги у суспільстві не буде змін, а якщо немає змін, то немає прогресу, нема розвитку, тому що люди за своєю природою – консервативні, не люблять змін, а якщо хочеш, щоб місто розвивалося, то реформи потрібні в усіх галузях без винятку. І недостатньо раз щось змінити й на цьому зупинитися, потрібно постійно йти в ногу з розвитком технологій . Бо якщо зупинишся на місці, то почнеш відставати від інших», – розміроковує Франкєвіч.
Чому у виграші ті міста, жителі яких активні?
Схожі міркування у Павла Адамовіча, мера іншого успішного польського міста – Гданська. Він перебуває на посаді міського голови уже 18 років. За польським рейтингом комфортності життя, Гданськ – на сходинку від Варшави – столиці Польщі. За висловом Адамовіча, запорука успіху міста – це його суспільний капітал. Якщо жителі мають довіру до влади, знають, як впливати на якість свого життя у місті, то вони охоче в ньому залишатимуться й не шукатимуть щастя деінде.
Ключ до успіху кожного міста – це близькість міської влади до жителів. Наприклад, Гданськ реалізує програму «Місто відкритих даних», де ми щоденно й цілодобово розміщуємо інформацію про те, на що ми витрачаємо гроші платників податківПавло Адамовіч
«Як на мене, ключ до успіху кожного міста – це близькість міської влади до жителів. Потрібно щодня будувати культуру співпраці, солідарності серед жителів. Для цього потрібна транспарентність, тобто доступність усієї інформації про місто, яку сьогодні можна швидко розміщувати в інтернеті. Наприклад, Гданськ реалізує програму «Місто відкритих даних», де ми щоденно й цілодобово розміщуємо інформацію про те, на що ми витрачаємо гроші платників податків», – говорить він.
Важливо, каже Адамовіч, щоб жителі були свідомими громадянами свого міста, тоді вони дбатимуть про його культурний та економічний розвиток. А це можливо, якщо вони будуть добре поінформовані про життя, проблеми міста та можливості, які воно дає. Якщо громадська активність жителів міста обмежується лише участю раз на 4 роки у виборах міської влади, то майбутнє такого міста невеселе, переконаний мер Гданська.
Важливим знаряддям активізації громадян останніми роками у Польщі стали громадські бюджети. Тобто рішення про те, на що призначити частину грошей з міського бюджету, ухвалюють жителі районів міста шляхом голосуванняПавло Адамовіч
Активні громадяни, які буреть участь в різних ініціативах та організаціях – це динамічне й перспективне місто, каже Адамовіч. Він ділиться польським рецептом активізації жителів: «Важливим знаряддям активізації громадян останніми роками у Польщі стали так звані громадські бюджети. Тобто рішення про те, на що призначити частину грошей з міського бюджету, ухвалюють жителі районів міста шляхом голосування».
Водночас Адамовіч застерігає від крайнощів. За його словами, у деяких містах влада, аби здобути швидку популярність серед жителів, влаштовує своєрідні паради феєрверків, тобто гучні й масові розваги, які часто влітають міським бюджетам у копієчку, натомість не будують у місті спільноти.
«Важливою є атмосфера у місті. Атмосферу не збудуєш одноразовими феєрверками чи концертами. Це – надзвичайно складний процес, який вимагає терплячості та ідей. Йдеться про те, що жителі повинні бути однією командою, яка має різні погляди, але вміє досягати консенсусу у важливих справах. Тобто треба мати стратегічні цілі. У нас візію розвитку міста придумують не експерти-стратеги, а вона кристалізується під час безпосередніх зустрічей, семінарів, майстер-класів, таким чином ми формуємо громадянську культуру», – каже мер.
Однією з причин стрімкого розвитку міст у центральноєвропейських державах Павел Адамовіч вважає вступ посткомуністичних країн до Європейського союзу. Останніми роками з євросоюзних фондів міста у Польщі, Чехії та балтійських державах отримали мільярди євро на покращення міської інфраструктури, громадський транспорт, культуру та людський капітал. Мер пояснює: «Очевидно, Гданськ, як і інші міста Польщі чи інші нові члени ЄС, отримав багато грошей від платників податків з західних країн-членів Євросоюзу. І Гданськ добре використав цей час, упродовж 2007-2014 років в розрахунку на кожного жителя міста ми отримали понад 12 тисяч злотих, таким чином Ґданськ зайняв перше місце серед найбільших польських міст за цим показником».
Павел Адамовіч каже, що покращення якості життя у місті – це процес, який ніколи не завершується. Річ у тім, пояснює він, що відбувається зміна поколінь, тож потрібно безперервно дбати про те, щоб нові містяни були свідомими цивілізованими громадянами. Так, аби всі хто живе в місті почувалися у безпеці. Тому, наголошує він, вкрай важливий культурний розвиток молоді. Причому, не йдеться про культуру як одноразові заходи, а про фундаментальні речі – це, наприклад, підтримка шкільних театрів, бібліотек у житлових масивах, формування любові до книжки, чи прищеплення звички відвідувати мистецькі виставки. У Гданську, не без гордості каже мер, таких заходів дуже багато. Вони прищеплюють любов до міста від малого.
На цю ж тему:
Дороги, сміття, паркування – головні проблеми українських міст – опитування
«Мені хотілось би, щоб засідання Київради проходили як у столицях інших країн – там, де кожен охочий може прийти на засідання і послухати депутатів» – Сергієнко далі