Конфлікт у Нагірному Карабасі. «Це може спричинити протистояння між Путіним і Ердоганом» – Менон

Азербайджан і підтримувані Вірменією сепаратисти в Нагірному Карабасі домовилися про перемир’я. У Міністерстві оборони Азербайджану повідомили, що пристали на пропозицію припинення вогню від 12:00 за місцевим часом. Як заявили у відомстві, всі операції з обох боків «припинені». Фактична влада Нагірного Карабаху підтвердила досягнення угоди про перемир’я.

Ситуація у Нагірному Карабасі різко загострилася у ніч на 2 квітня. І вірменська, і азербайджанська сторона звинуватили одна одну у наступі з застосуванням важкого озброєння. З обох сторін уже загинули, за різними даними, від 40 до 64 людей.

У понеділок прес-секретар Держдепартаменту США назвав «прикрими» звістки про велику кількість жертв в результаті бойових дій, що поновилися в Нагірному Карабасі, і закликав обидві сторони припинити застосовувати силу і утриматися від ескалації конфлікту. Американські експерти вказують, що російсько-турецьке протистояння через війну в Сирії є найнебезпечнішим чинником, здатним негативно вплинути на ситуацію навколо Нагірного Карабаху.

Бої в Нагірному Карабасі (фотогалерея)

Загострення ситуації в Нагірному Карабасі звернуло увагу американських експертів на роль Росії, яка тримає на території Вірменії 5-тисячний військовий контингент, посилений нещодавно бойовими літаками і вертольотами. У той час як спостерігачі сходяться на тому, що серйозний військовий конфлікт в цьому регіоні не відповідає інтересам жодної зі сторін, у Кремля може бути спокуса використати ситуацію з користю для себе.

Колишній високопоставлений співробітник держдепартаменту США Джеффрі Манкофф сказав в інтерв'ю газеті Christian Science Monitor, що, на його думку, Росію цікавить не просто мир в цьому регіоні, Росію цікавить «домовленість, яка може посилити її регіональний вплив» і в Вірменії, і в Азербайджані. Кремль буде сприяти примиренню тільки на своїх умовах, вважає Манкофф.

Співрозмовник Радіо Свобода, професор Міського університету Нью-Йорка Раджан Менон, вважає, що розвиток ситуації навколо Нагірного Карабаху в чомусь буде залежати від поведінки Москви:

– Цікаво буде спостерігати за діями Путіна в цих умовах. Росія є, по суті, єдиною силою, на яку Вірменія може спертися, тобто поведінка вірменської сторони, швидше за все, буде залежати від настроїв в Кремлі. З іншого боку, на стороні Баку, чиї збройні сили значно зміцніли в останні роки і яке може відчувати спокусу відвернути населення від економічних проблем військовим конфліктом у Карабасі, стоїть Туреччина. Турецький президент оголосив, що він сподівається, що Азербайджан візьме гору в цьому конфлікті. Потенційно все це може спричинити протистояння між Путіним і Ердоганом – двома лідерами, які, як відомо, не бажають відступати в кризових ситуаціях. Поки, на мій погляд, немає ознак такого розвитку ситуації. Я думаю, що Кремль не хотів би посилення конфлікту до такої міри, щоб Росії довелося вступити в бойові дії на боці Вірменії. Але щось передбачити в нинішній ситуації важко, багато чого буде залежати від поведінки противників на лінії зіткнення.

– Можна очікувати якихось кроків з боку США чи Вашингтон надасть перевагу триматися на дистанції від конфлікту?

– Я думаю, що він займе вичікувальну позицію, сподіваючись на те, що напруженість спаде, і сторони повернуться на початкові позиції. У американських компаній немає значних прямих інвестицій в Азербайджані, в стратегічних інтересах США – стабільність в регіоні. Тож Вашингтон виступає нейтральною стороною. Чи візьмуть Сполучені Штати на себе роль посередника? Цілком можливо, оскільки США є разом з Росією і Францією співголовами так званого Мінського мирного процесу щодо Нагірного Карабаху. На мій погляд, багатостороннє посередництво в цій ситуації обіцяє більше успіху, ніж одностороннє російське. Я підозрюю, що президент Туреччини Ердоган навряд чи змириться, скажімо, якщо Путін спробує раптово взяти на себе роль єдиного посередника. Ердоган вже абсолютно ясно висловився з приводу своїх уподобань.

Політолог Річард Вайтц з Гудзонівського інституту у Вашингтоні передбачає, що обставини, швидше за все, сприяють вирішенню конфлікту:

– Я думаю, що конфлікт, швидше за все, залишиться обмеженим, тому що і влада Азербайджану, і влада Вірменії повинні усвідомлювати, наскільки негативним і для тієї, і для іншої країни може стати масштабний військовий конфлікт. Баку, може, більш впевнене в своїх військових можливостях, не виключено, що воно може розраховувати на втручання в конфлікт на його боці Туреччини, але варіант вступу в конфлікт Росії на стороні Вірменії, я сподіваюся, є сильним стримуючим фактором. Оцінюючи ситуацію в цілому, можна сказати, що чинники на користь деескалації зараз виглядають сильнішими.

– Чи є у Вас своє пояснення цьому конфлікту? Дехто з критиків Кремля бачить в цьому «руку Москви», спробу заробити політичні очки на протистоянні з Анкарою.

– Я повинен визнати, що для мене це загадка. Минулого тижня президенти Вірменії та Азербайджану були у Вашингтоні, вони зустрічалися з віце-президентом Байденом. За результатами цих зустрічей були зроблені заяви про те, що США зацікавлені в підтриманні миру в регіоні. Можна припустити, що такі дії були викликані внутрішньополітичними міркуваннями в обох країнах. Війна, як відомо, спочатку гуртує населення на підтримку влади. Не виключено, що те, що відбувається, якимось чином може бути пов'язане з протистоянням Росії і Туреччини. Але хто б не спровокував бойові дії, я сподіваюся, що учасники конфлікту і ті, хто стоїть за ними, усвідомлюють, чим він загрожує всім. І що ніхто не може передбачити його динаміки, ніхто не знає, як він може розвиватися.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода