(Рубрика «Точка зору»)
Гібридні війни мають багато аспектів. Поряд з воєнним, інформаційним, економічним, політичним, не остання роль належить аспекту міграційному. Адже створення вогнищ воєнних конфліктів неминуче веде до збільшення міграційних потоків. Останні можна цілеспрямовано використати для досягнення певних цілей у гібридних війнах. І, схоже, Росія навчилася непогано це робити.
Донбаські переселенці і біженці
Окупація Росією Криму, а потім війна на Донбасі призвели до масштабного міграційного потоку. Певна частина біженців із цих районів, передусім Донбасу, подалися в Росію. У період активних бойових дій їхня кількість сягала орієнтовно 500-600 тисяч осіб. Російська влада мусила надавати їм підтримку. Однак було зроблено чимало для того, щоб зупинити цей міграційний потік. Біженці мусили здавати паспорти і їм було заборонено пересуватися Росією. Надавалася хіба що елементарна гуманітарна допомога. Тому коли активні бойові дії припинилися, ці біженці почали повертатися на Донбас.
Інша ситуація в Україні. Донбаська міграція створила для неї низку проблем, які загалом працюють на ослаблення держави. Зараз в Україні близько 1 мільйона 800 тисяч переселенців – так званих внутрішньо переміщених осіб (як зареєстрованих, так і незареєстрованих). Правда, серед них близько 700 тисяч, за даними Міжвідомчого координаційного штабу допомоги переселенцям (куди входять представники МВС, СБУ і ДСНС), становлять «пенсійні туристи», котрі живуть на нині окупованій частині Донбасу, але зареєстровані на підконтрольних Україні територіях і приїжджають сюди за пенсією. Хоча є неофіційні дані, які говорять, що цей показник може сягати понад 1 мільйон. Проте від 700 тисяч до 1 мільйона – це реальні переселенці, які потребують допомоги. Більшість з них осіла на теренах Донецької та Луганської областей, які підконтрольні Україні. Чимало опинилося в сусідніх областях – Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій, а також у Києві.
Для цих біженців Українська держава виділяє певну грошову допомогу, щоб вони могли себе забезпечувати житлом. Це не є великі гроші, але в нинішніх умовах, коли Україна веде війну й має великі проблеми у сфері економіки, вони аж ніяк не є зайвими для бюджету.
Проте проблема донбаських переселенців не зводиться до питань фінансових. Має вона й політичний аспект. Якщо під час окупації Криму півострів переважно покинули проукраїнськи налаштовані ідейні мігранти, то цього не скажеш про міграцію донбаську. Окрім ідейних, Донбас покинуло чимало осіб, які просто рятувалися від війни. Серед них є люди, які стоять на сепаратистських позиціях і продовжують їх демонструвати. Про це не раз говорилося в мас-медіа. Ми отримали значну кількість носіїв сепаратизму, які можуть сприяти розхитуванню ситуації в різних регіонах держави. Уже не кажучи про те, що під виглядом переселенців проникала й проникає російська агентура, яка тільки чекає свого часу.
Автор далекий від того, щоб усіх донбаських переселенців мазати одним миром. Серед них є чимало справжніх українських патріотів, які до того ж потерпіли за свої переконання й на ділі показали свій патріотизм. Але сказати, що вони становлять серед них більшість, проблематично.
Акція пам’яті і консолідації патріотів України з Донбасу. Київ, майдан Незалежності, 13 березня 2016 року
Натомість, маємо серед цих біженців чимало нейтральних, а то й людей із сепаратистськими поглядами. І на це не варто заплющувати очі.
Росія створила міграційні проблеми для Європи?
Минулого року Росія почала широкомасштабну війну на території Сирії. Це, в свою чергу, привело до чергового сплеску біженців із цієї багатостраждальної країни. Звісно, і перед 2015 роком у Європу різними шляхами намагалися добратися мігранти з країн «третього світу», а особливо регіонів, де велися воєнні дії. Але саме 2015 рік став роком безпрецедентної міграційної кризи на південних рубежах Європи. Кількість біженців у країнах Європейського союзу помітно зросла і сягнула протягом року 660 тисяч офіційно зареєстрованих осіб.
Чи можна таке зростання кількості мігрантів пояснити лише активізацією воєнних дій у Сирії?
У міграційній кризі 2015 року є чимало дивних речей. Значна частина біженців опинялася на теренах Греції, керівництво якої займає своєрідну позицію в ЄС і демонструє проросійські симпатії. Чомусь ці біженці фактично в організованому порядку переправлялися через Балкани й опинялися в країнах Євросоюзу. Хто цим займався, хто організовував «вікна» на кордонах? Мимоволі напрошується думка: чи не обійшлося тут без росіян? До речі, була цікава інформація, що біженці з території Росії через Кольський півострів потрапляли до Норвегії. Невже це робилося без відома російської влади?
Що дав сплеск міграції в 2015 році до країн ЄС для Росії?
По-перше, на біженців європейцям необхідно потратити значні фінансові й матеріальні ресурси. Це, зрозуміло, ослабляє ЄС.
По-друге, міграційна проблема стала черговим випробуванням на міцність Євросоюзу. У ЄС маємо дискусії щодо вирішення проблеми мігрантів, міграційних квот тощо.
По-третє, прибуття в європейські країни великих потоків мусульманського населення, традиції якого помітно різняться від традицій європейських народів, створює чималі проблеми з адаптацією біженців. Між ними й місцевим населенням виникають конфлікти, які часто мають ментально-культурне підґрунтя. Показово, що ці конфлікти широко висвітлюються російськими мас-медіа. Навіть спеціально створюються інформаційні фейки про ці конфлікти.
По-четверте, в результаті згаданих конфліктів у країнах ЄС став зростати вплив крайніх правих партій, чимало яких мають проросійську орієнтацію. Це в перспективі зможе привести до переформатування політичних сил у Європі на користь Росії.
По-п’яте, міграційна проблема, з якою зустрівся Євросоюз у 2015 році, відвернула його увагу від проблеми російської агресії в Україні. Ця проблема стала для європейців другорядною. І в цьому, безперечно, є виграш Росії.
Загалом 2014 і 2015 роки показали, що Росія досить успішно використала біженців як своєрідну зброю в гібридній війні в Україні та ЄС. Очевидно, й українцям, і європейцям доведеться ще вчитися відбивати «міграційні удари».
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
На цю ж тему:
|
|