Активісти домоглися скасування непрозорого конкурсу на посаду головного архітектора Києва

Роботу конкурсної комісії з відбору кандидатів на посаду головного архітектора Києва призупинив мер столиці Віталій Кличко. Також він звернувся до членів комісії з проханням ініціювати внесення змін до законодавства про розділення посад головного урбаніста (архітектора) столиці та глави департаменту містобудування та архітектури. Саме цього і вимагали громадські активісти, розповів у програмі «Молодь плюс» координатор громадської організації «Врятуй Жовтень» Сергій Щелкунов.

Сергій Щелкунов

– Головний архітектор – людина дуже важлива для людей, які хочуть забудовуватися. Їм треба отримувати підпис чинного головного архітектора, який відповідає за величезну кількість документів і отримує всього 7 тисяч гривень. Такої людини в Києві зараз нема. Її треба знайти, і знайти через конкурс. Ми звернулись до міського голови, щоб він був за новою методикою, прозорий і професійний. На жаль, він не відбувся. Не відбувся чисто, прозоро і професійно. Ми говоримо про те, що це невдала спроба, і треба на нову посаду оголосити новий конкурс.

– Яка головна претензія громадськості? Тягнуть людину, яку хочуть мати під своїм крилом, щоб просувати певні корупційні схеми, зокрема по забудовах?

– Є набір людей, яких протягують, яких водили по кабінетах і показували Кличку: «гарний чувак, давайте його поставимо!» Попри конкурс, який ми вимагали. Про це свідчать кілька моментів: був етап тестування, було 100 питань і двоє з кандидатів написали його на 100 балів зі 100.

Сергій Броневицький, начальник «Інституту Генерального плану міста Києва» – фірми, яка виконує замовлення Києва на розробку Генплану, витратив по 12 секунд на кожне з цих питань.

Інший кандидат, що отримав 100 зі 100, Скляревський по факту є колабораціоністом і співпрацював з окупаційною владою Криму.

​

Треба проводити новий конкурс відповідно до нового закону про державну службу, де виписані норми і вже дописуються підзаконні акти.

– Ви вимагаєте також розділити посади?

– Головний архітектор українських міст – це дві посади в одній. З одного боку, це чиновник, який ухвалює різні рішення, підписує проекти, надає дозволи (а в Києві це й ще керівник Департаменту містобудування і архітектури, який відповідає і за рекламу, і за МАФи – тобто величезна кількість відповідальності). З іншого боку, це людина, яка замовляє документи щодо розвитку міста, наприклад, Генплан приймає саме він.

Сьогодні наші міжнародні друзі підказують нам, що головний архітектор в Україні 90% свого часу витрачає на підписання проектів, тобто працює по факту як чиновник. Ніхто за таких умов не займається розвитком і плануванням міста.

Треба запровадити посаду радника мера, який не буде по факту чиновником, на якого не буде чинитися певний тиск, він буде займатися плануванням, стратегуванням. І окремо буде менеджер-чиновник, який підписуватиме папери.

– Які головні проблеми мав би вирішити головний архітектор?

– Нам в першу чергу необхідна візія міста і відповідно до неї стратегія. Відповідно до стратегії – Генплан. Бо те, що сьогодні мається на увазі під Генеральним планом в Києві, не є тим, що називається master plan у Європі. Сьогодні ж генеральний план – це спроба узаконити землевідведення епохи Черновецького і зробити такі самі наперед.

– Зараз багато дискусій точиться довкола муралів. Як Ви ставитеся до таких ініціатив?

– Міський голова дозволяє мурали, але моя позиція – так чинити з Києвом неможна. Так, приїжджають непогані художники. Але при цьому ніхто не питає мешканців, ніхто не давав їм вибору, вони не беруть участь у формуванні свого міського простору. А найголовніше – це є певна «латинізація» Києва. Мурали – принцип більш притаманний Латинській Америці, аніж країнам Європи. Таке санкціоноване розміщення стріт-арту, за яким криється насамперед піар влади, аніж вираження художників.

Цей процес варто повернути у поле обговорення, долучати громади до участі. Бо сьогодні на Великій Васильківській є по факту реклама банку, замаскована під мурал.

Є мурал, на якому зображена донька колишнього заступника Кличка.

– А позитив якийсь в Києві останнім часом можете відзначити?

– Позитив є. Це сквер Небесної сотні, який люди створюють своїми руками. Кроки активістів, щоб зробити навігацію в метро, адвокаційна кампанія кінотеатру «Врятуй Жовтень», що змогла досягти прозорих дій влади щодо відновлення комунальної власності, виділені смуги громадського транспорту. А от з точки зору менеджменту міста важко побачити позитивні приклади.

Поштову площу подають як реконструкцію. Вона виконана неефективно, неякісно. А першочерговою задачею площі було зробити торговельні майданчики без землевідводу (бо немає необхідності робити землевідвід для інфраструктурних об’єктів. Ми нібито будуємо розв’язку, а насправді торговельний центр). І автором цього проекту площі є один із конкурсантів.

Недоліки оновленого Подолу (відео)

​

Але громадськість починає брати більше участі в управлінні містом, заявляє своє право на місто.

В Івано-Франківську активісти розробляють дизайн-код для міста. Київ, на жаль, відстає в цьому, єдиний позитив – це те, що компанії, розміщені в Бесарабському ринку, змінюють свої вивіски, щоб виглядати в єдиному стилі. Івано-Франківськ вже працює над тим, щоб весь центр міста був уніфікований і виглядав по-людськи. На жаль, в Києві цього немає.

Однак ці зв’язки, які вибудовуються в локальних активістських проектах (як «Велотрек» чи «Врятуй Жовтень») пізніше вибудують певну мережу, яка поверне киянам право на своє місто.