Київ – Пункт про обов’язкову психологічну реабілітацію в Законі «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» суперечить Конституції. Про це заявили експерти-психологи на круглому столі правозахисної програми фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Натомість у ЗСУ переконують: психологічні проблеми можуть проявитися упродовж п’яти років, отже, обов’язкова реабілітація для бійців – необхідна.
Верховна Рада ще наприкінці минулого року ухвалила законопроект, що запроваджує обов’язкову психологічну реабілітацію для військовослужбовців. Повністю він поки що не діє – немає єдиної системи реабілітації, однак експерти – як юристи, так і психологи – висунули низку зауважень до проекту ініціативи, розповідає Наталія Шапошник, учасниця Психологічної кризової служби.
По-перше, як відзначило Управління юстиції, законопроект суперечить деяким нормам Конституції, а також не поширюється на власне демобілізованих. По-друге, зауважує психолог, в його основі – закон про реабілітацію людей з інвалідністю. Саме звідти запозичене поняття реабілітації. Однак таким чином воно охоплює занадто широкі категорії військовослужбовців і залишається недостатньо визначеним.
Утім, тендер на закупівлю послуг із психологічної реабілітації вже оголошено, каже Наталія Шапошник. Тим часом психологи критикують саму програму реабілітації. Тендер прописаний під санаторії та профілакторії рекреаційного типу, пояснює психолог, максимум, що вони можуть дати – це психологічне розвантаження. «Окрім того, дуже висока інтенсивність психотерапевтичного втручання – не менше від 40 годин, – а це може призводити до дезадаптації й регресії», – каже вона.
Основна хиба такої програми полягає в тому, що реабілітація передбачає діагностування певного розладу, додає Наталія Шапошник. Однак діагноз може поставити лише лікар-психотерапевт. До того ж, Законом «Про психіатричне здоров’я» громадянам забезпечується презумпція психіатричного здоров’я.
Поки що на програму реабілітації можна потрапити лише з довідкою учасника бойових дій, психіатричний діагноз у направленні не вказують. Але Наталія Шапошник прогнозує, що згодом на психологічну реабілітацію будуть спрямовувати за показаннями, які прописуватимуться як діагнози – умовно кажучи, кожен, хто був на війні, на папері матиме посттравматичний стресовий розлад. Вже зараз 30 відсотків військовослужбовців отримують фальшивий діагноз, щоб взяти відпустку для реабілітації, розповідає психолог.
Серед інших зауважень – державна програма психологічної реабілітації не враховує роботу з оточенням: з сім’ями або побратимами, а також методи групової роботи. Разом із тим, Шапошник наводить соціологічні дані Психологічної кризової служби, за якими половина військовослужбовців добре оцінили перебування у профілактичних закладах під час програм реабілітації.
Психічні розлади в 70 відсотків бійців – це міф – психолог
Інший психолог Психологічної кризової служби Андрій Карачевський також наголошує на тому, що потрібно розрізняти психологічне відновлення й психотерапію, яка є набагато складнішою й тривалішою. Неточність термінології призводить до стигматизації та поширенню міфів – наприклад, про те, що 70 відсотків військовослужбовців мають психічні розлади. Психолог також зауважує, що ініціативи з реабілітації не мають бути примусовими.
«Військовим потрібна психологічна реадаптація до мирного суспільства. Інколи, звикнувши дуже конкретно вирішувати проблеми, дивуються, що в цивільному житті нічого не змінюється. Це їх не лише бентежить, але й дратує», – каже психолог.
Разом із тим, Карачевський наголошує, що певні психічні розлади можуть проявлятися в солдатів з часом. Тому психолог пропонує запровадити систему психологічного тестування бійців на місцях – наприклад, у військових частинах. Для побоювань щодо повернення радянської каральної психіатрії, на його думку, підстав немає, адже в законопроекті не йдеться про суто психіатричне втручання – наприклад, медикаментозне лікування.
Законопроект націлений насамперед на соціальний захист бійців, стверджує фахівець Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ Юрій Спицький, хоч і визнає, що з 29 шпиталів у програмі реально допомогу надають поки що лише чотири. Також він посилається на дані ізраїльської армії, які свідчать, що військові звертаються за психологічною допомогою упродовж п’яти років після демобілізації. Саме тому, на його думку, така реабілітація має бути обов’язковою.
«Чи можемо ми зараз брати на себе відповідальність скасувати слово «обов’язковий», якщо, ймовірно, через п’ять років людям знадобиться допомога, а ми не матимемо цієї статті?», – каже фахівець.
За статистикою, наразі лише 14 відсотків учасників військових дій на сході України зверталися по психологічну допомогу, причому 65 відсотків із них зробили це з примусу.