(Рубрика «Точка зору»)
Це проблема таким чи іншим чином була присутня в громадській думці Криму, почасти цілої України, але доволі периферійно. Трагічні події 2014 року багато що змінили тут, і вельми парадоксальним способом.
Зараз, після російської окупації, як це не дивно, ідея кримськотатарської автономії в Криму набула набагато реалістичних рис, ніж раніше. Бо тепер абсолютна більшість жителів материкової України ставляться до цього проекту зі співчуттям і розумінням. Змінився, сказати б, моральний статус кримськотатарського народу в свідомості українців. До 2014 року кримське обласне управління СБУ поширювало чутки, що кримські татари – це ісламісти, джихадисти, сепаратисти, прихильники приєднання Криму до Туреччини і таке інше. Але життя показало, що кримські татари виявилися найбільш відданою Україні етнічною групою півострова, а кримська СБУ, не кліпнувши оком, майже всім складом без проблем стала кримським управлінням ФСБ Росії.
Патріотична позиція кримськотатарського народу викликала реакцію вдячності з боку українців і розуміння того, що кримськотатарська проблема має бути справедливо розв’язана. Однак – яким чином? Бо на відміну від материкової України, де всі ці роки антитатарська пропаганда була практично відсутньою або нікого особливо не цікавила, в самому Криму як серед росіян, так і українців та інших етнічних груп є різні настрої з цього приводу. Принаймні, росіяни здебільшого відкидають ідею кримськотатарської автономії, адже починаючи з 1944 року їм наполегливо втокмачували, що Крим – російський, російський, і ще раз російський… Українці мають в Криму цілий спектр емоцій – і від цілковитої підтримки цієї ідеї до певної настороженості.
Треба нагадати, що так звана АРК – «Автономна Республіка Крим» – була де-факто російською національно-територіальною автономією у складі України. Саме її виникнення пов’язане з намаганням місцевої номенклатури не залишити кримським татарам жодних шансів на участь у визначенні долі Криму, бо саме тоді, наприкінці 80-х років ХХ століття, вони почали масово повертатися на півострів. З іншого боку, місцеве начальство намагалося таким способом бодай частково вийти з-під контролю України.
Проте тут спрацювала іронія історії. Кримська номенклатура, перетворивши Кримську область на автономну республіку, створила об’єктивну основу та адміністративну форму майбутньої кримськотатарської автономії. Без цього кримськотатарському народу довелося б років зо 50 боротися тільки за перетворення області на республіку (не обов’язково навіть татарську!). А так форма вже є, її треба лише наповнити потрібним національно-культурним змістом. Отже, як кажуть філософи, явище є суттєвим, а сутність являється. Самі того не бажаючи, татарофоби зекономили кримськотатарському народу багато історичного часу.
Яка автономія і де?
Окупація Криму Росією в 2014 році в багатьох відношеннях відкинула кримських татар назад, але в дечому наблизила до мети, адже поставила кримськотатарське питання на порядок денний найважливіших міжнародних форумів і державної політики України. Це питання перестало бути периферійним, регіональним, локальним, і стало фактично глобальним.
Останнім часом лунали пропозиції про те, щоб створити тимчасово, до визволення Криму таку кримськотатарську автономію на території Херсонської області. Чи є ця ідея слушною? По-перше, Крим і лише Крим посідає особливе місце в ментальності кримських татар. Без Криму цей етнос не має шансів на історичне виживання, Крим – це альфа й омега всього національного буття кримських татар. Без Криму весь їхній етнокультурний космос розпадається. Наприклад, в Туреччині жива кілька мільйонів людей з кримськотатарським корінням. Але доля відірвала їхніх предків від Криму, і нащадки асимілювалися в спорідненому етнічному масиві.
Власне, ще Радянський Союз намагався створити кримським татарам альтернативну некримську автономію в Узбекистані в Кашкадар’їнській області з центром у містечку Мубарек. Мета Москви була простою й очевидною: назавжди закрити кримськотатарське питання, остаточно покінчити зі спробами повернення депортованих на історичну батьківщину в Крим, вибити ґрунт з-під ніг кримськотатарської національно-демократичної інтелігенції, яка була головним рушієм ідеї повернення до Криму. Радянські органи навіть знайшли в середовищі кримських татар купку колаборантів, «мубарекців», що голосно схвалювати проект.
На будівництві у Кашкадар’їнській області попрацював соратник ватажка кримських комуністів Леоніда Грача Лентун Безазієв (поміж кримських татар також трапляються комуністи, але дуже рідко). У спогадах він скаржився, що спека була такою жахливою, що не міг по кілька днів задовольнити малу потребу, бо вся волога з організму виходила потом, а не через сечовий міхур.
Отже, Мубарек ніяк не міг нагадувати кримським татарам їхню батьківщину. На щастя для депортованих, узбецька партійна номенклатура одразу ж почала саботувати Мубарекський проект. Фронду очолив тодішній хазяїн Узбекистану й улюбленець Брежнєва Шарафутдін Рашидов.
Звісно, Херсонська область ближче до Криму, ніж Мубарек. Але тут також виникають серйозні проблеми.
Що робити?
Якщо створити тимчасову кримськотатарську автономію на Херсонщині, це може мати прикрі наслідки для татарського населення в Криму. Адже тамтешня влада з цього приводу здатна посилити тиск і витискання кримських татар під гаслом: «Ви там на півночі маєте свою автономію то й прямуйте туди». Враховуючи нинішню специфіку і московської, і кримської верхівки, у них може з’явитися спокуса повторити депортацію 1944 року, але приховано і під пристойним претекстом. Тому ця ідея є на сьогодні дуже ризикованою і небезпечною, бо ж хіба на Херсонщині є порожні, незаселені українцями та придатні для нормального життя території?
Доля справжньої кримськотатарської автономії пов’язана з перспективою визволення Криму. А поки що є сенс відтворювати на Херсонщині структури зліквідованої після «референдуму» Автономної Республіки Крим.
Уже відновлено кримські республіканські органи МВС, СБУ, ГПУ і т.д. Є сенс відтворити уряд Криму в екзилі, а також подумати про відновлення Верховної Ради АРК на сонові фракції Курултай-Рух. У відповідний час ці структури повернуться на півострів і візьмуть участь в організації самовизначення кримськотатарського народу і нормалізації життя Криму.
Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода