(Рубрика «Точка зору»)
Головна програма реформ: «Не боятись (політично) і не красти (економічно) – іншої програми у нас не може бути» – з виступу Масарика в 1913 році. Це дійсно пророчі слова.
Що ми маємо сьогодні, крім нав’язливої ідеї того, що майбутній уряд – уряд технократів. Що, є технократична програма чи якесь розуміння змін, що зможуть модернізувати країну? На жаль ні, тільки ярлики і гасла.
Технократи – це лідери, які вболівають за вітчизняну індустрію, сільське господарство, людей, а не працюють від траншу до траншу, інтеграції-реінтеграції, безвізового режиму і так далі, приймають невідомо що і для кого. Називайте як хочете цей, наступний уряд – техно – репо-монократи чи хоч «зайчиками в погонах». Без зміни основ розвитку держави, політичної і судової реформи – все це фікція. І прем’єр і міністри – звичайні статисти. Не більше і не менше.
Будь-якому новому прем’єру доведеться робити те ж, що і нинішньому – гарячково вирішувати постійно зростаючий вал поточних проблем.
Українське суспільство намагаються переконати, що нинішній Кабінет міністрів поганий у справі економічних реформ, і тому повинен піти у відставку, з чим неможливо не погодитися. Переконують, що наступний Кабмін буде значно кращим.
Тому виникає питання, чи зможе ймовірний майбутній уряд вжити, порівняно з урядом Арсенія Яценюка, якихось інших заходів, які радикально змінять перебіг економічних реформ? На мій погляд – навряд чи. Тому, що він також буде «плоть від плоті» цього «уряду (яценюкового) «реформаторів і технократів» (беру це слово в лапки, нижче поясню чому), який зараз у владі.
Самоназва як нинішнього, так і потенційно нового уряду «технократів», який підхопили журналісти, є одним з найбільших непорозумінь останнього часу. Технократом є людина, що пов’язує майбутній розвиток країни з вирішальним впливом на економічне зростання саме питань, пов’язаних із виробництвом техніки і розвитком технологій, і робить все, щоб збільшити виробництво і забезпечити розвиток.
Існуюча система вже понад два десятки років обслуговує олігархів через парламент.
Нинішній уряд, можна сказати, абсолютно індиферентний і до виробництва техніки та розвитку технологій, а, відповідно, і до питань відновлення і розгортання в національній економіці промислової політики, яка єдина могла б змінити становище на краще. Тому і назву «технократів» носить абсолютно незаслужено. Його можна скоріше назвати прихильниками так званого «солоуіанского» (від імені економіста Роберта Солоу) економічного зростання, пов’язаного з очікуваним приходом іноземних інвестицій, або «смітіанского» типу економічного зростання, пов’язаного із загальним зростанням економіки після подальшої економічної дерегуляції та приватизації держпідприємств в країні, але ніяк не пов’язаного з виробництвом сучасної техніки, якого зараз в Україні практично немає.
Так ось, що станеться, якщо кабінет Яценюка замінить кабінет, очолюваний Яресько або іншим лідером? Моя відповідь – нічого. Бо як справжні економічні реформи можуть бути викликані зовсім іншими причинами.
По-перше, повинні пройти інституційні політичні реформи. Мають бути проведені справжня судова реформа та інші інституціональні зміни, які сформують нові мерітократичні політичні інститути суспільства часів сучасної промислової революції, яка зараз триває у світі, і відкриють цьому суспільству шляхи до економічного розвитку у світі. Рухаємося ми в цьому напрямку? Ні, ніхто з представників нинішньої влади не збирається підривати підвалини свого панування і «пиляти сук», на якому вони сидять. Тим більше, що ці інституційні зміни – не компетенція уряду, а компетенція парламенту.
По-друге, як уряд може похитнути владу олігархів, якщо вся законодавча й інша нормативна база, практично за всі 25 років незалежності, «заточена» під реалізацію їх, олігархів, економічних інтересів, і нічого, щоб позбавити їх цієї влади, не робиться? Система, що склалася в Україні, вже більше двох десятків років обслуговує 8-10 олігархів через парламент, де більшість депутатів перебувають під повним контролем олігархів. Саме вони керують державою, і в нинішньому парламенті, в кращому випадку, є не більше від 50 незалежних депутатів. Тому зрозуміло, що всі закони ухвалюються не в інтересах держави і простих українців.
По-третє, реальним виходом з економічної кризи може стати тільки реіндустріалізація країни. А засобом реіндустріалізації могла б стати тільки промислова політика, тому що в країнах неендогенного капіталізму (капіталізм, який не викликаний внутрішніми факторами – ред.) (а Україна належить, на відміну від країн Заходу, саме до таких країн) в XX столітті починався бурхливий капіталістичний розвиток тільки тоді, коли при владі перебували справжні, а не уявні технократи, для яких промисловий розвиток країни був головним завданням економічного розвитку. Чи може таке статися? Навряд чи.
Тому очікувати якихось змін в економічному розвитку не варто – буде відбуватися те ж, що ми бачимо всі останні 25 років. Будь-який прем’єр стане робити те ж, що і нинішній – гарячково вирішувати постійно зростаючий вал поточних проблем, для того, щоб все в економіці не завалилася прямо сьогодні (і в цьому будуть полягати щоденні турботи уряду).
Значить, напівзаходами вже не обійтися. Суспільство та фахівці повинні зрозуміти, що в сучасну епоху можуть нормально розвиватися тільки країни, для яких промисловий розвиток є головним завданням. Саме промисловість «витягує з небуття» всі інші галузі народного господарства – сільське господарство, торгівлю і послуги, а не інакше.
Але ми не зможемо зайнятися питанням промислового розвитку, якщо не проведемо інституційних політичних реформ, з яких судова реформа – найважливіша. І вкрай необхідно займатися ротацією парламентаріїв, поки ми нарешті не отримаємо той склад парламенту, який буде складатися зі справжніх народних представників (а не лише ставлеників олігархів), які й проведуть ці, такі необхідні суспільству, зміни.
Богдан Данилишин – академік НАН України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції