За даними Державної прикордонної служби, лише у 2015 році приблизно 4 мільйони 50 тисяч осіб перетнули пункти пропуску через лінію розмежування. Нині кількість охочих проїхати в одну зі сторін зросла удвічі, порівняно з таким же періодом минулого року. Якщо раніше за добу дорожніми коридорами проходило приблизно 11-12 тисяч осіб, то зараз ‒ до 25 тисяч. Про те, як наживаються на людях, які мають потреби перетинати лінію розмежування, обговорили у програмі «Донбас. Реалії» із Андрієм Богдановичем, головою громадської організації «Фундація.101», яка протягом півроку здійснювала моніторинг на контрольно-пропускних пунктах Донеччини.
‒ Які висновки вдалося зробити, відповідно до результатів здійсненого Вашою організацією моніторингу?
‒ З вересня 2015 року до лютого 2016-го наша організація моніторила ситуацію на пунктах пропуску «Зайцеве» та «Новотроїцьке». Спостерігачі не працювали лише вночі, коли ці пункти пропуску були закриті. Хоча навіть тоді там стояли черги. Люди не встигали пройти контроль за відведені часи роботи пункту пропуску вдень і опинялися у «сірій зоні»: між нульовим блокпостом і контрольно-пропускним пунктом. Відтак вони не могли розвернутися і поїхати назад і не могли потрапити на територію підконтрольну Україні. Крім цього, ми виявили низку інших проблем, усі вони зазначені у нашому звіті. Найголовніша ‒ це заміновані ділянки уздовж дороги, де люди стоять у чергах біля контрольно-пропускних пунктів. Були випадки, коли через відсутність туалету на тій ділянці людина йшла на узбіччя і підривалася на розтяжці. За цим, на мою думку, мають слідкувати прикордонники, а також військово-цивільні адміністрації.
‒ В одному з пунктів Вашого звіту йде мова про хабарництво. Які прояви вдалося зафіксувати?
На території самого контрольно-пропускного пункту ніхто хабарі не бере
‒ На території самого контрольно-пропускного пункту ніхто хабарі не бере. Принаймні, наші спостерігачі цього не зафіксували. Були випадки, коли люди у паспорт клали гроші, але прикордонники та фіскальники ці гроші повертали. Утім люди жалілися нам на інше. На контрольно-пропускному пункті діє дві черги ‒ основна та пільгова, куди відправляють людей з інвалідністю, з дітьми до одного року та пенсіонерів. У звичайній черзі люди стоять по п’ять-шість годин, а у пільговій ‒ до однієї години. Щоб потрапити до останньої, можна заплатити хабар у розмірі 200 гривень. Також ми чули про випадки, коли люди займають чергу і продають її іншим.
‒ Хто ще замішаний у хабарництві?
‒ Найбільше фіксується хабарів від виконавців на місцях. Адміністрації. Прикордонникам це невигідно. На кону ‒ їхня репутація.
‒ Що Вам відомо про перевізників-нелегалів, які безперешкодно за гроші возять людей через контрольно-пропускні пункти?
Положення, яке регулює перетин лінії розмежування, забороняє пропускати рейсові автобуси через контрольно-пропускні пункти
‒ Положення, яке регулює перетин лінії розмежування, забороняє пропускати рейсові автобуси через контрольно-пропускні пункти. Тобто будь-які рейси можуть здійснюватися лише до «нульового» блокпосту. Утім мікроавтобус до восьми місць вважається звичайним пасажирським транспортом. Відтак такі перевезення, справді, можуть здійснюватися.
‒ Як правило, люди приїжджають на підконтрольну Україні територію за продуктами.
Підприємці не хочуть продавати у логістичних центрах, оскільки туди приїздить мало покупців
‒ Так і є. Ще вони приїжджають за пенсіями, які виплачує Україна. Логістичні центри, які створювалися головами військово-цивільних адміністрацій і були призначені для цього. Не перетинаючи лінію розмежування, люди могли б купити продукти, зняти гроші та повернутися назад. Утім дотепер ці логістичні центри не працюють на усю потужність. Проблема у тому, що охочим туди потрапити потрібно було на «нульовому» блокпості видавати талон, за яким без черг ті потрапляли б до пункту призначення. Але прикордонники ставлять їх в основну чергу, і люди змушені стояти по п’ять-шість годин, зважаючи на те, що їм не потрібно проходити контроль у пункті пропуску. А звідти їм уже немає сенсу рушати до логістичного центру, простіше пройти контроль і купити усе необхідне у найближчому населеному пункті. Там вибір продуктів кращий та нижчі ціни. Друга проблема у тому, що підприємці не хочуть продавати у логістичних центрах, оскільки туди приїздить мало покупців. Замкнуте коло.