Після Другої світової війни Німеччина стала єдиною країною континенту, де був приріст населення, адже етнічних німців-вигнанців переважно зі Східної Європи було більше, ніж тих громадян Німеччини, хто загинув під час війни. Ці вимушені переселенці впродовж короткого часу змінили обличчя Німеччини – вона стала толерантнішою, гнучкішою, і, звичайно, багатшою. Закордонні гроші та нові робочі руки створили те економічне чудо в Німеччині, яке повністю змінило країну. Але інтеграція не проходила гладко, державна політика не завжди була послідовною, а місцеве населення не дуже привітно зустрічало чужинців. Докладніше ми говоримо про це з професором Інституту новітньої історії Мюнхена і Берліна Міхаелем Шварцем.
– Більшість німців, які прибули до Німеччини наприкінці Другої світової війни, були біженцями, чи жертвами політики етнічних чисток у сусідніх країнах. У цьому полягає відмінність від нинішньої ситуації в Україні, де ми поки що бачимо переважно політичних емігрантів з Криму та біженців від конфлікту на Донбасі, але про етнічні чистки, здається, принаймні, поки що не йдеться.
Першими біженцями у Західній Німеччині були німці, які втікали зі східних німецьких земель, рятуючись від приходу Червоної армії. Ці 2-3 мільйони біженців зі сходу Німеччини пізніше перемішалася зі значно більшою міграційною хвилею. Перепис населення, який проходив у 1950 році в двох новоутворених німецьких державах, зафіксував цифру 12 мільйонів осіб.
Йдеться переважно про так званих «східних німців», які були громадянами Німецького рейху, яких було виселено з земель, які відійшли переважно до Польщі, частково до Радянського Союзу – Сілезія, Померанія, Східна Пруссія. Ця група була найбільшою, близько 8-9 мільйонів людей. До них додалися вигнанці з Чехословаччини – близько 3 мільйонів людей.
Були виселені цілі регіональні громади: буржуазія, інтелектуали, ремісники, робітники заводів і фабрик, селяни
Були виселені цілі регіональні громади: буржуазія, інтелектуали, ремісники, робітники заводів і фабрик, селяни. Були люди з високо технологічно розвинених регіонів, як Сілезія у колишній Чехословаччині, і з переважно бідніших сільських районів, як Східна Пруссія. Тож їхні навички і життєвий досвід, їхній культурний капітал, якщо хочете, з яким вони приїхали в різні частини Німеччини, були дуже різні.
– До яких частин Німеччини потрапили біженці, і як вони їх змінили? Я пригадую одне дослідження, яке стосувалося Баварії, і там ішлося про те, що ця переважно аграрна земля до війни в результаті припливу висококваліфікованих німців з Чехословаччини зуміла стати індустріальним локомотивом Німеччини.
– На початку вигнанців селили саме у сільських районах, бо міста часто були зруйновані, і лише пізніше в результаті вже внутрішньої міграції вони переселялися до індустріалізованих районів. Баварія є добрим прикладом цієї трансформації. Хоча не вся Баварія на той час була аграрною, її північ, Франконія, була індустріалізована ще у 19 столітті, але більша частина дійсно залишалася аграрною.
Судетські німці були дуже важливі для Баварії, бо вони приїхали з індустріалізованих районів Чехословаччини і мали кращу освіту, кращі навички, ніж місцеве баварське населення
Судетські німці з сусідньої Чехословаччини були дійсно дуже важливі для Баварії, бо вони приїхали з індустріалізованих районів Чехословаччини і мали кращу освіту, кращі навички, ніж місцеве баварське населення. Тож незважаючи на те, що вони не мали грошей, часто не мали навіть, де жити, вони мали людський капітал. Ці знання, які вони мали в голові і в руках, дійсно допомогли змінити Баварію. Це стосувалося не лише Баварії, але і багатьох інших аграрних районів Німеччини.
– До Німеччини переїхали німці, але німці, які століттями не жили у Німеччині. Наскільки складно їм було інтегруватися у німецьке суспільство, і як вони його змінили?
Були конфлікти на культурному, на соціальному ґрунті, була конкуренція за житло і харчі
– Гадаю, Вам нескладно уявити, як зустрічали консервативні німецькі селяни цю, як їм здавалося, навалу бідних, нужденних переселенців. Звичайно, їх ніхто там не хотів бачити. Були конфлікти на культурному, на соціальному ґрунті, була конкуренція за житло і харчі. Допомогло, звичайно те, що вони також вважалися німецькими громадянами, як я вже згадав, тож це полегшувало адаптацію і не створювало зайвих юридичних перепон.
Але з іншого боку, культурна різниця були величезна. Регіональна різниця була велика. Люди мали інші звичаї, говорили на різних діалектах, сповідували різні релігії – одні були протестантами, інші католиками. Тож незважаючи на те, що вони були громадянами однієї країни, культурна різниця між ними була велика.
Попри всі ці конфлікти, які часом тривали роками, німці навчилися жити разом
Але в результаті, коли ці труднощі і конфлікти вдалося подолати, Німеччина стала іншою країною. Бо багато вигнанців, які були змушені оселитися в малих містечках чи селах, змінили їх своєю присутністю, допомогли їм модернізуватися. Попри всі ці конфлікти, які часом тривали роками, німці навчилися жити разом. Наприклад, з’ясувалося, що протестанти і католики можуть жити в одному селі. Німецьке суспільство назагал стало більш толерантним. І більш гнучким.
– Ви вже згадали про громадянство, а яка ще політика уряду полегшувала цей процес інтеграції?
Вже за 10 років молодше покоління біженців, яке намагалося якомога швидше вибратися зі злиднів, посунули цим всю німецьку економіку
– На початку більшість біженців складали жінки і діти. Їх розглядали як тягар для економіки. Тож державі було потрібно їм допомагати, витрачати гроші на освіту, підготовку цих дітей. Але вже за 10 років молодше покоління біженців, яке намагалося якомога швидше вибратися зі злиднів, дуже багато зробило для цього і посунули цим всю німецьку економіку.
Також допоміг загальний економічний бум в Європі, особливо у західній Європі, яка скористалася Планом Маршалла. Суто державна політика грала меншу роль, вона не завжди була послідовною, інколи дуже суперечливою. Наприклад, політика збереження культурної ідентичності переселенців провалилася. А от політика компенсації матеріальних збитків, яких вони зазнали при вигнанні, була більш успішною. Хоча виділені гроші жодним чином не могли покрити витрат, для деяких людей це був важливий стартовий капітал. Для багатьох вигнанців символічний вплив цих виплат мав більше значення, бо визнавав їхній статус жертв етнічних чисток.
– Який політичний вплив мають переселенці в Німеччині? Адже відомо, що їх звинувачували у тому, що вони були більшою опорою нацистського режиму, ніж німці всередині країни. Як їхні політичні погляди впливали на інтеграцію та на визнання їхнього економічного внеску?
– На загал, можна сказати, що з визнанням економічного внеску набагато менші проблеми. Політики визнавали його навіть у комуністичній Німеччині. З політичним, культурним впливом було складніше. У західній Німеччині були і досі є різні асоціації вигнанців, які є досить потужними лобістськими групами, які посилювали консервативні політичні сили. Їхню роль досі сприймають неоднозначно.
Це правда, що коли вони переїхали до Німеччини, то їх там звинувачували у нацизмі
Але це правда, що коли вони переїхали до Німеччини, то їх там звинувачували у нацизмі. Не цілком безпідставно, адже якщо подивитися на результати виборів 1932-33 років, то серед них було дійсно багато прихильників нацистів, але не більше, ніж у деяких з тих районів Німеччини, які потім стали частиною Німецької демократичної республіки. Так що звинувачення біженців у тому, що вони були більшими прихильниками нацистів, ніж решта німців, це була частина кампанії з їхнього загального неприйняття. Часто це були взаємні звинувачення, які були частиною тих конфліктів, про які я вже говорив.
Звичайно, можна сказати, що в Східній Пруссії пронацистські настрої були дуже сильними, не менш сильними вони були і Судетах, у Чехословаччині. Там, незважаючи на сильну традицію соціальної демократії у 1920-х роках і на початку 1930-х років, у кінці 1930-х більшість уже віддала перевагу партії Конрада Генлайна, що потім влилася у Націонал-соціалістичну партію Гітлера. Тож я б сказав, що всі ці взаємні звинувачення – це була частина повоєнних конфліктів всередині німецького суспільства, коли німці з’ясовували стосунки між собою.