Багато українських жінок воюють на Донбасі. Алла Федорченко з Полтави, у минулому боєць батальйону «Січ», добровільно записалася у лави захисників Батьківщини. Тендітна дівчина з гарною косою – справжній кремінь, вперта і цілеспрямована. Нині ж колишній боєць – депутат Полтавської обласної ради.
Після Революції гідності на Аллу Федорченко чекала волонтерська робота, але дівчина вирішила додому не повертатися. Друзі, з якими вона була на Майдані, вирушили на боротьбу з проросійськими формуваннями на сході України. Не вагаючись, вона поїхала з ними разом.
Я вважаю, що революція не завершилася
«Пішла я на війну через пару місяців після умовного завершення Революції гідності, тому що я вважаю, що революція не завершилася. Оскільки я завжди була активною людиною, мене це не оминуло, я вирішила йти захищати свою України так, як я могла на той час», – ділиться з кореспондентом активіст Майдану Алла Федорченко.
У батальйоні особливого призначення «Січ», що входить до складу МВС, вона виконувала обов’язки прес-секретаря. Після навчань, 1 вересня 2014 року, рядовий Алла Федорченко виїхала на першу ротацію до Слов’янська.
«В принципі, мені на початках взагалі не важливо було, ким я там буду: волонтером, секретарем, бійцем, кухарем – аби робити, бо я знала, що моя допомога там потрібна. У Слов’янську залишалося ще дуже багато різних представників так званих «ДНР» і «ЛНР». Ми патрулювали місто і фактично базувалися там. Виїжджали на різні завдання з Національною гвардією України, на Дебальцівському напрямку досить часто проводили зачистки», – розповідає екс-боєць батальйону «Січ».
Люди, які залишилися на окупованих російськими найманцями територіях, дякували, що ми прийшли захищати їх, згадує Алла, майже кожен день був сповнений якихось подій.
Дідусь їхав кожного разу велосипедом, молоко привозив, лишав для хлопців, отакі стосунки були. Щоб приїжджали і кричали – я такого не зустрічала за весь час, що була на сході
«Коли ми стояли на блокпосту під Кураховим, нам часто привозили печиво, і дідусь їхав кожного разу велосипедом, молоко привозив, лишав для хлопців, отакі стосунки були. Поганого такого – щоб приїжджали і кричали – я такого не зустрічала за весь час, що була на сході», – згадує Алла Федорченко.
Зізнається, що було важко, але не фізично, а психологічно – тому після останньої, десятої, ротації, у червні 2015 року, все ж таки вирішила стати волонтером окремої зведеної штурмової роти «Карпатська січ», у батальйон «Січ» вона вже не повернулася.
«Мене звільнили з роботи, оскільки я буда під Верховною Радою 31 серпня, тоді, коли там кидали гранати, а чого вони вирішили, що я там була, – бо зі мною не було зв’язку мобільного з 31 серпня до 3 вересня. Ну, вони не враховують той факт, що під Донецьким аеропортом взагалі немає зв’язку мобільного», – зауважила екс-боєць.
До війни Алла Федорченко була громадським активістом і помічником народного депутата. Повернувшись із війни, взяла участь у виборчій кампанії, нині представляє громаду в Полтавській обласній раді.
«Зараз звертаються люди, пишемо звернення, все воно так потихеньку починає набирати обертів. Зустрічей було з підростаючим поколінням дуже багато, я вважаю, якщо я можу їм щось показати, розказати про ту війну, про те, як ми це пережили, я вважаю, що це великий плюс, тому що це допоможе їм краще зрозуміти подальше життя й історію», – розповідає Алла Федорченко.
Першими успіхами в роботі поки що не хвалиться: легкого старту не буває, вважає Алла, у депутата, як і військового, вихідних немає – треба працювати. За два роки після Майдану життя Алли Федорченко змінилося, а чи змінилися її політичні погляди?
Це не значить, що я бігаю і кричу «Слава нації – смерть ворогам», але у своїй діяльності я керуюся цими принципами
«Політичні погляди в мене націоналістичні, я намагаюся їх втілювати якось в життя. Тобто це не значить, що я бігаю і кричу «Слава нації – смерть ворогам», але у своїй діяльності я керуюся цими принципами і намагаюся стояти на засадах тих, які відстоюю», – говорить депутат Полтавській обласної ради Алла Федорченко.