У Києві презентували український переклад книжки «Вогонь Майдану». Це збірка спогадів про українську революцію 2013-2014 років, яку разом з українськими активістами, журналістами та письменниками упорядкував і видав польський центр «Карта». Автори проекту кажуть: ця книжка відображає не перебіг подій, а радше хронологію переживань учасників Майдану. І додають, що вона важлива не лише для України, а й інших країн, які намагаються «здолати привид комунізму».
Над «Вогнем Майдану» польський осередок «Карта», який досліджує новітню історію Польщі, почав працювати практично одразу після закінчення революції, розповідає керівник центру Ґлюза Збіґнєв. Спершу там хотіли збирати кошти для поранених українців у польських лікарнях, але, зрештою, вирішили, що з книжкою «Карта» впорається краще.
Тоді, наприкінці лютого 2014-го, записи про Майдан були доволі фрагментарними, розповідає Збіґнєв. Тому «Карта» зв’язалася з українськими письменниками, журналістами й активістами та запропонувала їм свій метод: змонтувати свідоцтва учасників Майдану у спільну розповідь.
«Ми ніяк не записували криваві події серпня 80-го у Польщі упродовж 20 років. І подумали: з Майданом не має цього повторитися. Як на мене, Майдан є другим важливим кроком для Східної Європи після серпня 80-го. Тоді ми дев’ять років чекали на зміни. Подивимося, скільки це триватиме в Україні», – каже історик.
До роботи «Карти» долучилася низка українських ініціатив. Так, свої матеріали надав проект Інституту національної пам’яті «Усна історія Майдану», у рамках якого наразі записали близько 500 інтерв’ю з учасниками революції.
«Спершу ми дуже хотіли презентувати цю книгу до 20 лютого – дня, коли ми згадуємо Небесну сотню, – розповідає директор Інституту Володимир В’ятрович. – Не склалося, але тепер я розумію, що це на краще. В Україні, на жаль, формується не дуже гарна традиція, особливо у політичних колах, згадувати про Майдан двічі на рік: 21 листопада й 20 лютого. Я ж вважаю, що до пам’яті про Майдан треба звертатися постійно. Особливо тепер, коли бракує спогадів, коли допомогли б протистояти не режиму Януковича, а розчаруванням, яких більшає щодня. Тим паче, що попри гучні заяви, наші пам’ятники героям Майдану й досі такі самі, як 22 лютого 2014 року – тобто ті самі портрети героїв, обкладені бруківкою. Одним із небагатьох пам’ятників цим людям є такі книжки, як «Вогонь Майдану».
«Зараз свідчення – це чи не єдиний спосіб розповісти історію Майдану»
До збірки також увійшли матеріали з книги «Майдан. Свідчення», яку уклав соціолог Леонід Фінберг. Він переконаний: українці ще мають навчитися писати свою історію. «Для того, щоб осмислити, треба зафіксувати. Упродовж усієї нашої історії нам, як правило, не давали цього зробити: нищили документи й людей. І один із уроків Майдану у тому, що ми почали фіксувати нашу історію саме тут», – каже він.
У створенні книжки «Вогонь Майдану» взяв участь Центр усної історії історичного факультету Університету імені Тараса Шевченка. Його керівник Микола Боровик зауважує: поки що в українців немає мови для створення повноцінної історії Майдану.
«Справа у тому, що ті категорії, які ми традиційно використовували для суспільства, що було до Майдану, на мою думку, більше не підходять до того, що відбулося у Києві. Це нове суспільство, в якому довіра й солідарність, мабуть, важать більше, ніж ідентичність і ідеологія або політична належність. Важливо також, що «Вогонь Майдану» – це погляд зі сторони, бо за кордоном є складнощі із розумінням Майдану. Важливо, що у книжці звучать різні голоси. Можливо, зараз свідчення – це чи не єдиний спосіб розповісти історію Майдану», – каже Боровик.
«Мені здавалося, що Майдан воює за мою власну свободу», – зазначає Ґлюза Збіґнєв. На його думку, книжка «Вогонь Майдану», як і інші свідчення про революцію, стане важливою не лише для України, але й для інших країн Східної Європи, які «долають привид комунізму». Поки що книга доступна лише польською та українською, однак автори обіцяють, що згодом видання з’явиться й іншими мовами.