На тлі гучних судових процесів над «українськими заручниками» в Росії – Надією Савченко, Миколою Карпюком і Станіславом Клихом – дещо в тіні залишилася інша справа – жителя Луганської області Сергія Литвинова. Його затримали влітку 2014 року в Ростовській області і звинуватили в 39 вбивствах мирних жителів і зґвалтуваннях, нібито скоєних в Луганську під час збройного протистояння української армії і бойовиків угруповання «ЛНР». Звинувачення, яке виглядало зовсім вже фантастичним, до суду не дійшло: Слідчий комітет Росії заявив, що Литвинов обмовив себе. Сам він стверджує, що був змушений вигадувати детальні покази про вбивства під тортурами. Правозахисники впевнені, що Литвинова російська влада використовувала, щоб звинуватити у воєнних злочинах українських політиків Арсена Авакова та Ігоря Коломойського (так само як Карпюка і Клиха – для звинувачень на адресу Арсенія Яценюка), але потім передумала. Незважаючи на абсурдність справи, відпускати його з-під варти ніхто не збирається.
Зараз українця Сергія Литвинова звинувачують «всього лише» у пограбуванні: на думку слідства, влітку 2014 року він разом із двома «невідомими українськими військовими», погрожуючи зброєю, забрав у громадянина Росії Олександра Лисенка, який проживав у Луганській області, два автомобілі. Справа розглядається в Тарасівському районному суді Ростовської області. При цьому адвокат Литвинова Віктор Паршуткін, виступаючи у четвер за припинення справи, заявив: «Справа політично мотивована, вона була порушена з метою розпалювання війни, ворожнечі і ненависті між народами Росії і України».
Володимир Маркін
Чому «всього лише»? До 25 листопада 2015 року спікер Слідчого комітету Росії (СКР) Володимир Маркін називав Сергія Литвинова не «грабіжником», а бійцем батальйону «Дніпро-1», який нібито вбив 39 осіб, в тому числі 12-річну дівчинку, і зґвалтував 8 жінок. Робив він це, за тодішньою версією СКР, для «погіршення демографічної ситуації серед російськомовного населення» Луганської області.
Однак уже наприкінці минулого року підозри в масових вбивствах і зґвалтуваннях із Литвинова були зняті: всі «убиті» і «зґвалтовані» виявилися вигаданими, а психолого-психофізіологічна судова експертиза показала, що українця катували.
25 лютого чергове засідання у справі Литвинова відбулося в Тарасівському районному суді Ростовської області. Підсудного завели до залу в наручниках. На запитання, чи не проти він, щоб журналісти проводили фотозйомку, українець, цілуючи паперову іконку у руках, відповів: «Не проти, я православна людина, що мені приховувати». І попросив суддю ознайомитися з листами підтримки, які надіслали йому останнім часом . «Подивіться, мені навіть папа Римський написав», – здивував усіх Литвинов. Лист дійсно виявився з Італії, від редакції «Радіо Ватикану». Суддя Світлана Шаповалова оглянула його, але долучати до справи, як просив Литвинов, не стала.
Іконка з молитвою на зворотному боці в руках Сергія Литвинова
Процес у справі Сергія Литвинова почався місяць тому, але обвинувальний висновок прокурор зміг зачитати тільки зараз. До цього суд тричі збирався на попередні слухання та ще кілька разів, щоб вирішити, чи потрібен підсудному ще один адвокат (нинішній, Віктор Паршуткін, припускає, що його таким чином намагалися «відтіснити від справи»). Литвинов зажадав, щоб його справу розглядав Ростовський обласний суд за допомогою колегії присяжних. Для цього українець і його адвокат пішли на значний ризик і клопотали перекваліфікувати звинувачення на 356-у статтю КК Росії: «Застосування заборонених засобів і методів ведення війни» з можливим покаранням у вигляді терміну позбавлення волі до 20 років. Зараз Литвинова звинувачують лише у пограбуванні, і йому загрожує максимально сім років в’язниці. На думку Віктора Паршуткіна, єдиний спосіб домогтися адекватного розгляду політично мотивованої справи – суд присяжних, який можна вимагати лише за посилення звинувачення: «Суд присяжних більше гарантує права підзахисного, і є більше шансів для виправдувального вироку».
«В обвинувальному висновку зазначено, що з квітня 2014-го до 15 лютого 2015 року на території південного сходу України відбувався збройний конфлікт неміжнародного характеру між «ополченням» «Л/ДНР» з одного боку і «Національною гвардією» та Збройними силами України з іншого боку, – зазначає Паршуткін. – І якщо це (грабіж у співучасті з двома невідомими військовослужбовцями, – ред.) не жорстоке поводження учасників збройного конфлікту з цивільним населенням, то що тоді можна назвати ним?».
Стаття про «неприпустимі засоби і методи ведення військових дій» вже фігурувала в справі Литвинова. Він був затриманий співробітниками ФСБ Росії в серпні 2014 року в Ростовській області, куди, на думку слідства, з’явився з села Камишного Луганської області, щоб вилікувати запалений флюс. До цього Литвинов, за першою версією слідства, перебував у складі батальйону «Дніпро-1» і «проводив каральні розстріли мирного населення Луганської області».
Сергій Литвинов у Тарасівському районному суді. 25 лютого 2016 року
«Після того, як ми розмістилися в наметовому таборі, М. відкликав Ш. у бік, і повідомив останньому, що нам необхідно також шляхом убивств проводити зачистку мирного населення селища Макарове, про що мені відразу ж розповів Ш., – записано нібито зі слів Литвинова в його протоколі допиту. – Також Ш. пояснив мені, що М. наказав проводити зачистку населення, а саме жінок і дітей, як пояснив М. і мені передав Ш. – «щоб більше ці суки не плодилися». тобто, як я зрозумів, наказ про вчинення нами зазначених дій був спрямований виключно на погіршення демографічної ситуації серед російськомовного населення». Далі кількадесят сторінок тексту з докладним описом вбивств і насильства. Підписано протокол слідчим СК Росії А. Подопригором.
Ось ще одна цитата з «протоколу допиту» Литвинова. Подібних розповідей у ньому десятки, описи докладні і дані з очевидним садистським характером, місцями тексти протоколів нагадують примітивні бойовики із дешевих книжок.
В результаті майже сорок описаних подібним чином «зґвалтувань» і «вбивств» так і не стали підставою для звинувачення. 25 листопада 2015 року кримінальне переслідування за ними було припинене, а Володимир Маркін заявив, що Литвинов під час слідства обмовив себе. Слідчий комітет, за словами Маркіна, «провів копітку роботу» і з’ясував, що зазначених жителів Луганської області «не існувало».
Експерти комісії, яка проводила психолого-психофізіологічну експертизу Литвинова, вказали, що його підпис під протоколом з описом вбивств і насильства поставлений під тортурами. Результати експертизи долучені до матеріалів справи. Про примус Литвинов заявляв адвокату ще на стадії слідства. Коли вже на процесі адвокат Віктор Паршуткін запитав, хто забрав його паспорт під час затримання, Литвинов відповів: «Ну, ті, хто мучив мене».
Савченко хоча б реально воювала, брала участь в бойових діях. А Литвинов – звичайний селянин, людина навіть без політичних поглядівМарія Томак
«У базі Let My People Go Ukraine перебуває дві справи про «незаконні методи ведення війни» – це справи Савченко і Литвинова, – зазначає київська правозахисниця Марія Томак. – Але Савченко хоча б реально воювала, брала участь у бойових діях. А Литвинов – звичайний селянин, людина навіть без політичних поглядів».
Окреме питання – про те, як Литвинов опинився на території Росії. За версією слідства, він опинився в Тарасівській районній лікарні, перейшовши кордон. Тут декільком бойовикам «ЛНР», котрі проходили лікування, Литвинов видався підозрілим, і вони заявили на нього до ФСБ. При цьому в українця були з собою не тільки свої документи, а й документи дружини. Марія Томак не виключає версію, що він хотів просити статус біженця.
На думку адвоката, кримінальна справа Литвинова стоїть в одній ланці зі справами Савченко, Сенцова-Кольченка та іншими, що з’явилися під час військового протистояння Росії і України. Основною метою справи Литвинова, очевидно, на думку адвоката, не був сам українець, а політичне керівництво України, як і в справі Миколи Карпюка та Станіслава Клиха, де фігурував прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. У справі Литвинова спочатку звинувачення будувалися проти міністра МВС Арсена Авакова, Ігоря Коломойського та командира батальйону «Дніпро» Юрія Берези.
«На мій погляд, з боку Слідчого комітету Росії було бажання видати бажане за дійсне, – припускає Марія Томак. – Вони шукали привід, щоб наповнити змістом роботу новоствореного в СК «Управління з розслідування злочинів, пов’язаних із застосуванням заборонених засобів і методів ведення війни» (відомство генерала Олександра Дриманова, яке організувало і слідство у справі Надії Савченко, – ред.). і тут в цій кримінальній справі з’являється українська влада: Аваков, Береза, Коломойський, який, за версією слідчих, «привозить вночі гроші за розстріляне населення». Виглядає це жахливо безглуздо, але знайшло місце в кримінальній справі. Якби не було захисту, який спростував це все конкретними фактами, слідство пішло б із цим до суду».
Через рік після затримання Литвинова співробітниками ФСБ, коли стало зрозуміло, що звинувачення «в геноциді російськомовного населення» розвалюється, в справі з’явився російський громадянин Олександр Лисенко. Він заявив, що влітку 2014 року Литвинов разом із двома невідомими українськими військовими викрали у нього в селі Колесниківка два автомобілі, а його самого побили і погрожували зброєю.
Усі письмові матеріали звинувачення встигло представити в суді за одне засідання. Серед них – документи на машину, заява Лисенка, яку він приніс 11 червня 2015 року, і протокол очної ставки між ним і Литвиновим
Потерпілий Олександр Лисенко в суд не з’явився і взагалі, за словами адвоката, бере участь в процесі вкрай неохоче. За запитом Литвинова, Генконсульство України надіслало йому інформацію про те, що, судячи з даних прикордонної служби, Лисенко залишив Україну 27 лютого 2014 року і більше кордон не перетинав, тобто влітку, коли Литвинов і військові нібито викрали два автомобілі і побили Лисенка, останнього на українській території взагалі не було. У відповідь обвинувачення заявило, що шматок кордону не контролюється Україною, і Лисенко цілком міг пройти через територію, що підконтрольна угрупованню «ЛНР».
Із машинами, які нібито викрав Литвинов, теж не все зрозуміло. Opel належить, судячи з інформації ДАІ, наданої Генконсульством України, жителю Молодогвардійська, з реєстрації знятий ще в 1997 році, а номер, вказаний в заяві Лисенка, належить іншій машині, яка значиться в розшуку. А УАЗ і досі числиться за жителем Луганська. З документів на машину Лисенко надав тільки поліс обов’язкового страхування, але чомусь на ім’я Олександра Лисенка – громадянина України, хоча сам за документами є росіянином.
Адвокат Віктор Паршуткін на самому початку процесу заявив клопотання про припинення справи, вказуючи на всі ці протиріччя, але суддя його не підтримала, так само як і власний відвід, який їй заявив адвокат. Коротке засідання закінчилося на прохання прокурора, який запропонував дочекатися виступу потерпілого, а не зачитувати його свідчення. Коли суддя оголосила рішення, Литвинов почав обурюватися, прокурор посміхався. «Чого він сміється? – не витримав Литвинов. – Він все сфабрикував. Лисенко з ними заодно. Ця... в лікарні лежала. Я прошу відвести мене, не збираюся слухати засідання. Прокурор, чого ви смієтеся? У вас діти є? З вами нормальна православна людина спілкується».
Адвокат Сергія Литвинова Віктор Паршуткін під час засідання суду. 25 лютого 2016 року
Конвоїри пошепки намагалися заспокоїти підсудного, а потім надягли на нього наручники і повели. Литвинов майже увесь час перебуває в СІЗО в Ростові, але на час засідання його перевозять до Новочеркаська, де перебуває і Надія Савченко. «У мене зі стелі вода капає, щури бігають, я або печінку, або легені там залишу. Вжийте заходів, будь ласка», – поскаржився Литвинов українському консулу в перерві засідання. «Вдома у тебе все добре, я говорив з мамою...» – почав у відповідь консул, але пристави продовжити не дали: «Не можна нікому, крім адвоката, спілкуватися. Нехай він це скаже».
Марія Томак з’їздила в рідне село Литвинова, де поспілкувалася з рідними і тими, хто знав його особисто, і переконалася, що українець не мав ніякого стосунку до збройних сил країни. «Саме це є головною стратегічною метою появи цієї справи. І я не впевнена, що немає ще таких же справ, про які ми поки не знаємо», – зазначає правозахисниця.
Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода