Київ – Два роки тому в Севастополі відбулися події, що ознаменували початок повномасштабної операції Кремля із захоплення українського Криму. 23 лютого 2014 року в місті відбувся мітинг проросійських сил. Під час нього активісти обрали «народного губернатора» Олексія Чалого, який згодом став одним із символів російської окупації півострова і «героєм» «кримської весни». В українському суспільстві за два роки анексії Криму сформувалася думка, що севастопольці дозволили цим подіям статися, адже ніхто з них не пручався. «Крим.Реалії» розвінчують цей міф на прикладі окремих жителів міста.
Події 23 лютого в Севастополі розвивалися стрімко. Вранці керівники міста зібрали позачергову сесію міськради, на якій депутати мали засудити «захоплення влади» в Києві.
У цей же час в аеропорту Сімферополя проросійські активісти зустрічали з Москви Олексія Чалого. Через три години він з'явився на севастопольській площі Нахімова вже як майбутній «народний губернатор» міста.
У мітингу, який представники проросійських сил називають «севастопольським повстанням», взяли участь сотні городян. За словами місцевих журналістів, переважно це були співробітники приватного підприємства «Таврида Електрик», яке на той момент належало Чалому, а також компанії «Авліта», яку пов'язують з українським бізнесменом з орбіти президента-втікача Віктора Януковича Рінатом Ахметовим.
Журналісти, які висвітлювали мітинг, стверджують, що від багатьох учасників несло алкоголем. Вони також звертають увагу на велику кількість російської атрибутики, якою рясніла площа. «Учасники мітингу – це, в основному, немолоді люди, які раніше не вирізнялися активною громадянською позицією. Однак на тому мітингу в них були російські прапори, безліч російської атрибутики. Це свідчить про те, що мітинг не був наслідком спонтанного бажання людей виступити проти чинної в місті влади, а був організований і скоординований сепаратистськими силами», – розповіла «Крим.Реалії» севастопольська журналістка на умовах анонімності.
Учасники проросійського мітингу висловили недовіру міській владі і «делегували» її повноваження Олексію Чалому. Йому ж «доручили» негайно розпочати формування міського виконкому, загонів підтримки охорони правопорядку та створення муніципальної міліції для забезпечення життєдіяльності міста.
У мітингу брала участь і міська влада. Однак їхні висловлювання кардинально відрізнялися від тих, які озвучили представники проросійських сил. На відео, які можна знайти у відкритих джерелах, голова Севастопольської міськдержадміністрації Володимир Яцуба пропонує призначити Чалого, відповідно до закону, на сесії. Він також стає на коліно перед городянами зі словами: «Не можна розділити Севастополь і Україну. Далі життя покаже, як буде».
Однак активісти не приймають і засуджують губернатора. Це означає, що сценарій зі зміною влади в Севастополі розроблявся без участі легітимної влади, впевнений колишній депутат Севастопольської міськради Дмитро Богданов. «На той момент севастопольська міліція в місті вже не діяла, тут починався бардак і розквіт криміналу. Тоді Володимир Яцуба поставив питання про необхідність самоорганізації населення. На той мітинг він і багато депутатів ішли для того, щоб обрати Яцубу головним у цьому процесі і вирішити з людьми, що робити далі. Але вже там, на мітингу, було зрозуміло, що він підготовлений для зовсім інших ідей і людей», – розповів він «Крим.Реалії».
Вже наступного дня на флагштоках перед Севастопольською адміністрацією були підняті російський та Андріївський прапори (російський військовий прапор). Яцуба в той день подав у відставку. «Оскільки президент на той момент уже втік, подати заяву йому було неможливо. Тому Яцуба надіслав свою заяву факсом, прийшов на сесію, всім повідомив про це і пішов», – згадує Богданов.
«В окупантів було завдання – ліквідувати нас першими»
З цього моменту Севастополь повністю перейшов під контроль «команди» Чалого і російських спецслужб. Тут почав формуватися плацдарм для захоплення всього Криму. Однак не тільки він. Місцеві активісти і журналісти, які не змирилися з тим, що відбувається, намагалися чинити спротив до останнього.
Тетяна Рихтун
Колишній керівник медіа-центру «IPC-Севастополь» Тетяна Рихтун згадує, що ще під час Євромайдану місцеві депутати, журналісти та активісти проводили в місті акції на його підтримку і неодноразово збиралися для вироблення спільних дій проти можливих провокацій. А вже під час активної фази захоплення Севастополя всіляко намагалися доносити до київської влади та міжнародної спільноти інформацію про те, що відбувається.
«Спротив у Севастополі почався ще до анексії. Коли події на Майдані в Києві розпалювалися, ми збиралися і вирішували, що робити. Завдання було – чинити спротив до останнього. А вже від початку російської анексії Криму ми фіксували все, що відбувалося в Севастополі, від нас брали інформацію багато українських видань. У нас у медіа-центрі були всі іноземні журналісти, які приїжджали висвітлювати події. Тому в окупантів було завдання – ліквідувати нас першими», – розповідає Рихтун.
У результаті севастопольська «самооборона» в березні захопила офіс прес-центру, а на Тетяну Рихтун був скоєний напад. Коли вона знімала на відео російських військових, що оточили штаб Військово-морських сил України, проросійські активісти кілька разів ударили її по голові і забрали відеокамеру.
Згодом журналістка змушена була залишити рідний Севастополь і зараз живе у Києві. «Спротив у Севастополі був однозначно, хоча і не масовий. Потрібно враховувати, що багато городян перебували під впливом інформації місцевих телеканалів, які щодня повідомляли, що в місті все добре і не відбувається нічого неординарного. Мало хто звертав увагу, що місцеве телебачення контролювалося окупантами», – говорить вона.
«Ми робили все, що могли»
Колишній голова Севастопольської міської організації Товариства Червоного Хреста Олександр Коваленко також став одним із учасників руху спротиву окупації рідного міста.
Кілька разів він намагався допомагати українським військовим, заблокованим у севастопольському штабі Військово-морський сил України. «Мені надійшла інформація про те, що там є люди, які потребують медичної допомоги. Я вдягнув форму Червоного хреста, взяв посвідчення і вирушив туди. Однак агресивно налаштовані представники «самооборони», які були там, перегородили мені дорогу і не дозволили пройти туди. Пізніше я дізнався, що у військових у штабі закінчилися продукти і вода. Вирішив допомогти. Звернувся в місцеву міліцію, щоб вона забезпечила мені можливість передати туди продукти. Вони пообіцяли це зробити. Але, зрештою, на мене знову накинулися представники «самооборони», назвали провокатором і також не пропустили», – каже Коваленко.
Олександр Коваленко
А вже після того, як агресивна група «самооборони» прострелила колеса в автомобілі його дружини, їм обом довелося залишити Севастополь. Зараз вони живуть у Київській області.
Коваленко згадує, що перед від'їздом з ним зв'язувалися представники Червоного хреста з Росії, пропонували працювати з ними в Севастополі. Він відмовився. «Я вважаю несправедливими і неправильними слова про те, що ми не захищали Севастополь. Ми робили все, що могли. Але сили і можливості були нерівні», – говорить він.
Дмитро Богданов також упевнений, що ситуація в Севастополі могла б скластися інакше, якби проукраїнські сили мали хоч найменшу підтримку з Києва. «Ніхто не дав Севастополю ні підказки, ні сигналу про те, що потрібно робити. Була нестабільність у місті, ніхто не пояснював людям, що відбувалося. Тому перше, на чому зіграли окупанти, – це на страху людей і дестабілізації ситуації в місті. А далі вже були заклики до відокремлення від України й обіцянки російського економічного дива», – згадує екс-депутат.
Згодом севастопольських проросійських активістів і бойовиків перекидали в інші регіони Криму для забезпечення захоплень українських адміністративних будівель і військових об'єктів.
Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»