Є вагомі підстави вважати, що Путін корумпований – Фрейдзон

На 18 березня в нью-йоркському суді призначений розгляд апеляції у незвичній справі. Уродженець Петербурга, бізнесмен Максим Фрейдзон подав позов проти російського «Газпрому», «Лукойлу» та інших російських компаній, а також їхніх менеджерів: голови ради директорів «Газпрому» Олексія Міллера, генерального директора «Газпром нафти» Олександра Дюкова, директора компанії «Лукойл-бункер» Алі Бєглова і директора компанії «Горизонт Інтернешнл Трейдинг» Грехема Сміта. Фрейдзон стверджує, що відповідачі повинні виплатити понад 540 мільйонів доларів за його частку в нафтовій компанії «Совекс», яка обслуговує аеропорт «Пулково». Разом зі своїм партнером Дмитром Скігіним, який помер у 2003 році, Фрейдзон володів 29 відсотками акцій компанії «Сигма», якій належали акції «Совекса». У 2007 році «Совекс» був куплений «Лукойлом» і «Газпромом», а ще раніше, коли після смерті Скігіна Фрейдзон зацікавився долею своїх акцій, на його життя було скоєно замах: його жорстоко побили в Петербурзі, після чого він виїхав до Ізраїлю.

У гучному телефільмі ВВС «Таємні багатства Путіна» Максим Фрейдзон говорив: «Я знаю від свого партнера (Скігіна), що Путін зажадав частки в нашому бізнесі. Спочатку він хотів 15 відсотків, але вдалося збити до 4 відсотків. Зрозуміло, це не було зареєстровано в якихось офіційних документах».

Про свою долю, зустрічі і позов проти російських компаній Максим Фрейдзон розповів Радіо Свобода.

– На мій погляд, в Росії у багатьох людей додержавне світосприйняття, тобто центральна влада сприймається як тотем. А якщо це тотем, то всі інші – вороги, а представник влади має статус сакрального намісника. Та частина населення, яка бодай якось європеїзована, завжди приходила до висновку, що нічого, крім диктатури, ефективно тут не застосувати. Звичайно, в ідеалі це диктатура закону. Капіталізм без закону існувати не може, є право власності тощо. А при диктатурі закону багато не вкрадеш – казкове збагачення відразу не буде.

Максим Фрейдзон. 1980-ті роки

– Максиме, Ви зараз кинули цій системі виклик, хочете відібрати у неї награбоване. Ця боротьба проти системи чи тільки за себе, за свої гроші?

– Я роблю свою роботу. Я вважаю, що громадянська позиція, так прийнято у всьому світі, – це відстоювати власні права. У мене немає амбіцій зламати систему. Але я думаю, якщо не тільки я один, а й інші будуть ретельно стежити за дотриманням своїх прав, це позитивно позначиться на поведінці влади, обмежить їх нахабство. Тож ні, я не намагаюся боротися з системою, я просто намагаюся відстояти власні права. Якщо при цьому потрібно буде піти проти системи, що ж, це проблеми системи. Я намагаюся відстояти свої права в американському суді, тому що у мене немає надії на справедливий суд в Росії. Я не намагаюся використовувати судовий позов як інструмент тиску на російську владу або в політичних цілях. Я не маю ненависті до конкретних фігурантів мого судового позову і не намагаюся їм помститися. Я не є учасником політичної боротьби. Просто як приватна особа намагаюся відстояти свої права.

– Повернемося в початок 1990-х. Після нетривалої еміграції Ви вирішили зайнятися бізнесом в Петербурзі і познайомилися з багатьма з нинішніх господарів життя. Звичайно, насамперед наших читачів зацікавить Путін, а потім перейдемо до інших фігур.

– Із Путіним я був знайомий дуже фрагментарно, не можу сказати, що це мій близький знайомий. Так, кілька разів з ним зустрічалися, розмовляли, обговорювали програму виробництва поліцейської зброї.

– Ви сказали одного разу, що Путін – не людина в загальноприйнятому сенсі, що це якийсь безжалісний механізм, який працює тільки заради своєї мети.

– Я думаю, що він цілеспрямована людина, яка не має обмежень з точки зору методів досягнення мети. Я думаю, що в Комітеті держбезпеки, якщо у людини і були якісь внутрішні морально-етичні обмеження, то вони вилучалися ще на рівні навчання і методик психологічної підготовки співробітників. Не думаю, що їх вчили самовіддано дотримуватися «Десяти заповідей».

– А кого з людей, які оточували тоді Путіна, а зараз в тій чи іншій мірі є господарями країни, Ви знали найкраще? Міллера?

Олексій Міллер

– З Олексієм ми відносно багато і по-дружньому спілкувалися, і загалом людина він приємна. На мій погляд, не дуже обдарований, але не злісний, і, у будь-якому разі на той період, як мені здавалося, він мав совість. Він мені здавався більш підготовленим до політичних виступів: говорив багато, красиво, улюблене слово було «логістика». Він абсолютно не справляв враження уперто бійця за грошові знаки. Вони всі справляли враження середньо-обдарованих чиновників. Чогось незвичайного, чогось незабутнього у них не було: хлопці досить сірі, вивчили кілька слів, живуть тим, чим живуть.

Році в 1996-му я зробив великий крок у бік. Таким чином мій контакт з усією цією «нафтовою братією» був досить короткий, року з 1994-го по 1996-й, а потім я пішов в хай-тек, тому що бачив у цьому майбутнє і творчу свободу.

– Ви говорите, що вони сірі, нудні, неприємні, але, тим не менш, у цих людей в руках вся країна, вони прийшли до влади, і немає відчуття, що цією владою збираються з кимось ділитися. Чому це сталося? Ви як людина релігійна бачите тут руку Всевишнього чи інші механізми, більш приземлені?

– Може, я скажу неприємну річ, але ці люди цілком адекватні. Якраз в рамках понять і суспільної свідомості. Закон – це такий собі суспільний договір, що виконується на певній території. У Росії, мабуть, тому, що вся країна зі сталінських часів проходила через табори, «поняття» утвердилися як основні права. Тут ці люди абсолютно адекватні, тому що вони цих понять дотримуються і при цьому не виходять за рамки розуміння пересічної людини. Я не думаю, що інформація про те, що нинішня влада корумпована або брала активну участь у бандитському переділі в Петербурзі, когось бентежить в Росії. Навпаки, кримінальна значимість нинішньої влади в минулому – це для них комплімент з точки зору іміджу для пересічної людини. У нас «крутий пахан», а що? Будь-які демократичні закидони незрозумілі, а тут зрозуміло: хлопці боролися, всіх на коліна поставили, все собі забрали, чесно поділили. Не змушують самого думати, приймати рішення, не потрібно за себе відповідати. Потрібно кланятися тотему, жити за поняттями і люто пишатися великою країною, в якій живеш. Тупість в поєднанні з лютістю дає людині блаженне почуття гармонії і самодостатності.

– І все-таки мільйони подивилися і фільм «Хуізмістерпутін», і фільм ВВС «Таємне багатство Путіна», для якого Ви давали інтерв'ю. Звичайно, це давні часи, копійчані за нинішніми уявленнями угоди, але вже в тих справах 90-х років помітні їхні апетити, стиль їхнього життя помітний, їхня безжалісність, пристрасть до наживи. Багато деталей стали зараз відомі, хоча вся картина навряд чи зрозуміла. Напевно Ви її бачите набагато краще, особливо зараз, з 2016 року. Розумію, що все розповісти неможливо, але найголовніше – як це все працювало?

Олександр Дюков

– Якщо говорити про Петербург 90-х років, схематично все це виглядало досить просто. Той сегмент, який я трохи знаю, експорт нафтопродуктів, був централізований повністю і зав'язаний з ліхтенштейнською компанію «Горизонт», і поки була можливість, частково на «Бенк оф Нью-Йорк». Багато разів згаданий «Совекс», «Петербурзька паливна компанія» і «Петербурзький нафтовий термінал» – це був єдиний кущ, грошовий потік, від якого на Заході замикався на Сміта. Наступний крок з точки зору грошового потоку – це був порт, який був захоплений через компанію ОБІП (ОБІП – абревіатура: Об'єднання банків, що інвестують в порт – ред.). Очолив ОБІП Саша Дюков, а основним власником була компанія «Насдор» теж зареєстрована у Ліхтенштейні. Надалі компанія ОБІП стала управляючою компанією порту, благополучно розпродавала портові активи. Два великих порти є в Росії сьогодні – Петербург і Новоросійськ, все постачання Північного Заходу, і Москва, і вся європейська частина країни харчується через петербурзький порт. Це величезний шматок: і стратегічний, і фінансовий. І те, що їм його вдалося підім'яти, – це дуже серйозний крок.

– Якщо повернутися до «Совекс» – у Путіна було 4 відсотки акцій цієї компанії?

– Я про це говорив на ВВС. На додачу можу підтвердити те, що сказав представник американських офіційних осіб. Є вагомі підстави вважати, що Володимир Володимирович корумпований.

– Максиме, у Вас на початку 2000-х років почалися серйозні проблеми: відібрали акції, напали, намагалися вбити. У чому причина?

– Я просто відмовився грати в цій команді. Була чудова нагода піти в Москву, з хай-теком або з якоюсь іншою справою. Тут, як завжди, працювала система «свої-свої» ми знайомі, давно разом працюємо. Відбувався рух в Москву, а я просто відмовився мати з цим справу. Там, по суті, відбувалося надягання погонів, а надягати погони я не збирався.

Але, при цьому, мені хотілося зберегти контроль над своєю власністю, своїми активами в «Сигмі» і «Совексі» і тими акціями «Совекса», які тепер опинилися в руках «Лукойлу». Мої спроби відстояти власність закінчилися плачевно.

– Замахом на Ваше життя в 2003 році?

– Так. Досить простим, стандартним способом: немає людини, немає проблеми. При цьому цікаво, що з юридичної точки зору після замаху нічого не змінилося, тобто я номінально, за документами залишався акціонером тієї ж «Сигми». Згідно із законодавством, акціонер має право брати участь в зборах акціонерів раз на рік (йому зобов'язані про це повідомити листом, який повинен до нього дійти), а також в розділі дивідендів, які або є, або немає. Статутні капітали в російських компаніях, як правило, були номінальні, на балансі нічого не значилося. Є багато таких організацій – «лавка на бомжа». Хтось підписує – і все в порядку. Це насправді зручно, тому що акціонерний пакет виведеного за дужки акціонера усуспільнюється, а якщо його відбирати і переоформляти, то потрібно заново влаштовувати паювання шматка м'яса, кому і скільки, а це часом травматично. Найчастіше люди на це не йдуть, лежить і лежить. Ось така історія сталася.

– Ви не полишаєте спроб відновити справедливість. Які перспективи в американському суді? Позов був відхилений, що тепер?

– Позов був відхилений через юрисдикцію, тобто недостатність підстав для мене судитися у Сполучених Штатах, тому що основні події відбувалися в Росії, відповідно, було б логічно скористатися російськими судами для з'ясування відносин щодо власності в цій компанії. Я подав апеляцію, в якій намагаюся переконати суд в тому, що сьогодні російський суд для мене не є форумом, де можна сподіватися на справедливий розгляд моєї справи. Тому я прошу розглянути справу в американському суді. Сподіваюся, що апеляційний суд поставиться з розумінням до моєї ситуації. Тим більше що гроші «Совекса» відмивалися в Сполучених Штатах, через «Бенк оф Нью-Йорк». Частина подій відбувалася на території Сполучених Штатів, що є приводом для мене звернутися до американського суду.

– Тут є цікавий політичної фактор, тому що американські офіційні представники і з Міністерства фінансів, і з Білого дому, що безпрецедентно, прямо говорять, що Путін корумпований. Цікаво, чи враховувався Ваш позов у формуванні такої думки, чи зверталися вони до Вас за консультаціями? Чи помітили Ви інтерес до Вашої справи з боку американських чиновників?

– Я можу тільки засвідчити, що позиція Білого дому обґрунтована, і готовий виступити свідком з цього приводу. Ні, у мене немає ніяких контактів з представниками американської держави. Я думаю, що моя справа відома тільки на рівні нью-йоркського суду.

– Ви сказали, що путінський режим, можливо, протримається ще деякий час. На Вашу думку, цей «якийсь час» закінчиться вже після того, як усіх нас віднесуть вперед ногами, чи все-таки фінал близький?

– Мені здається, що це закінчиться досить швидко просто через економічну ситуацію, з одного боку, і очевидну бездарність керівництва, з іншого. З третього боку, я думаю, що їм не вдасться відродити Радянський Союз: там все-таки була «залізна завіса», у людей не було особистого досвіду більш-менш благополучного життя. Щоб відновити Радянський Союз, потрібно відкрити табори для тих, хто так чи інакше пам'ятає, як можна було жити по-людськи, не давлячись в черзі за докторською ковбасою. Мені дуже хочеться сподіватися, що люди просто протверезіють і цей тотем просто зійде нанівець. Я думаю, це трапиться в одну мить, як завжди буває з подібними культами. Я сподіваюся, що це відбудеться досить швидко і насамперед з точки зору економічної ситуації: жирок зійде, стане голодно. Є такий принцип: не годуєш – відпускай.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода