Київ – З якого боку пролунав перший постріл на Майдані 20 лютого 2014-го і чи зможуть учасники Революції гідності колись зрозуміти іншу сторону барикад? Ці запитання ставить глядачам новий фільм Володимира Тихого «Бранці», присвячений подіям ранку 20 лютого 2014 року. Київська прем’єра, що завершилась бурхливою дискусією, підтверджує: єдиної відповіді на них в українському суспільстві поки що немає.
В основі сюжету «Бранців» – історія харків’янина Сашка Клочка, який намагається розшукати солдата Внутрішніх військ, якого зустрів у Жовтневому палаці під час революції. З Сашком Володимир Тихий познайомився через родичів Небесної сотні, які намагалися реконструювати події кінця лютого 2014-го. Клочко був одним зі свідків. Пошуки, зрештою, перетворюються на намагання зрозуміти, ким були люди з іншого боку барикад, чого вони хотіли й боялися.
Більше того, в процесі розслідування команда фільму знаходить нові свідчення про останні дні революції. Так, один із героїв «Бранців» Іван Бубенчик розповідає, як застрелив двох командирів «Беркута» й поранив інших бійців спецпідрозділу, щоб, за його словами, зупинити насильство з їхнього боку.
Іван Бубенчик – львів’янин, засновник дитячої школи рибальства. Служив у Радянській армії, нині – командир батальйону «Захід-2». У фільмі він розповідає, як під час штурмів у лютому разом з іншими ховався в консерваторії. На ранок 20 лютого невідома особа нібито принесла на Майдан автомат Калашникова і 75 набоїв. З нього, як свідчить Бубенчик, він і вистрілив у «Беркут». Потім вийшов з консерваторії та рушив уздовж барикад, стріляючи, щоб створити враження, наче на Майдані багато зброї. Міліція почала тікати. Біля Будинку профспілок, каже герой «Бранців», набої закінчились.
«Маємо не ставити пам’ятники, а розпитувати свідків»
Правда повинна жити, особливо правда Майдану.Іван Бубенчик
На запитання, чому він розповів авторам «Бранців» свою історію, він відповідає: «Правда повинна жити, особливо правда Майдану. Мою історію чули багато людей, але більшість бояться її, намагаються від неї абстрагуватися».
Думки авторів фільму та глядачів, які прийшли на обговорення, розділилися: одні вважають, що Бубенчику вдалося б запобігти поразці революції, інші – що його дії могли б спровокувати подальші розстріли протестувальників. Так, правознавець, професор Володимир Василенко, переконаний, що з юридичної точки зору дії Бубенчика цілком виправдані. А правозахисник Костянтин Реуцький зауважує: «Я визнаю право на захист протесту, але закликаю не захоплюватися насильством. Адже наше майбутнє залежить не лише від нашої готовності взяти до рук зброю, але й від нашої здатності лишитися людьми».
Сам Іван Бубенчик каже: виконував свій обов’язок захищати людей на Майдані і шкодує, що не зміг дістати більше набоїв.
Фільм вкотре спричинив дискусію про те, якою має бути суспільна пам’ять про Майдан, про доцільність насильства з обох сторін, і те, чи можливе порозуміння пост-фактум між тими, хто стояв на боці свободи й на боці злочинної влади.
Маємо не ставити пам’ятники за радянською традицією, а розпитувати свідків, бо їх, на щастя, набагато більше, ніж загиблихВолодимир Тихий
«Це фільм про людей, які несуть певну відповідальність за те, що відбулося в той день», – каже Володимир Тихий. І наголошує: міркувати про події 20 лютого можна лише з точки зору психології війни – повного розділення на «наших» і «ворогів», де мета виправдовує будь-які засоби. «Ми маємо зрозуміти, що насправді відбувалося тоді. Маємо не ставити пам’ятники за радянською традицією, а розпитувати свідків, бо їх, на щастя, набагато більше, ніж загиблих», – вважає режисер.
На початку березня «Бранців» покажуть у Празі. В Україні в широкому прокаті фільм з’явиться 25 лютого.