Третього лютого у Львові на Личаківському цвинтарі перепоховали 511 останків людей, які пролежали у землі понад 70 років. Усі вони були в’язнями пересильної тюрми, яку створила у 1944 році радянська влада і у ній до 1955 року утримували людей перед виселенням на спецпоселення на Далекий Схід. Ця в’язниця була створена за зразком таборів ГУЛАГу. Серед віднайдених останків є й малюки.
Серед 511 перепохованих останків людей 67 належать немовлятам. Новонароджені малюки, кажуть дослідники, померли від жахливих антисанітарних умов утримання у пересильній тюрмі. А ненароджених вбили штучними пологами, які спеціально проводили у жінок, щоб перервати вагітність.
«У жінок, яких утримували у в’язниці, перед етапуванням стимулювали штучні пологи, щоб вони їхали працювати на далеку північ без дітей. На деяких останках є сліди хірургічного втручання, є сліди зламаних кінцівок. Це свідчить, що при тюрмі був лазарет», – розповів Тарас Чолій, директор музею «Територія терору».
Поховання виявив власник дачної ділянки
Поховання людей виявили два роки тому на одній із дачних ділянок у Львові садового кооперативу «Світоч». Повідомив про людські кістки власник земельної ділянки, який проводив там будівельні роботи. Дерев’яні ящики були поскладені один на один, в кожному були кістки п’яти-шести людей, які хаотично лежали, тобто мертвих людей просто кидали у скрині. Також були знайдені і речі – хрестики, гребінці, медальйони, ампули від ліків. На місці цієї трагічної знахідки з 1944 року до 1955-го, коли діяла пересильна в’язниця, було спецкладовище НКВС. Сюди тіла людей перевозили таємно вночі і закопували у землю.
«Такі страшні місця ще є по українських містах. Це дуже страшне місце і нашим пошуківцям було важко працювати психологічно. По кістках експерти визначили, що люди померли від хронічного недоїдання, це свідчить про те, в яких жахливих умовах утримували цих людей. Найбільш цинічно те, що коли перестала діяти лікарня пересильної тюрми, де було спецкладовище, цю територію віддали під дачі і львів’яни навіть не підозрювали, що перебувають на цвинтарі», – зазначає Святослав Шеремета, керівник пошукового комунального підприємства «Доля».
Жодної інформації про спеціальні цвинтарі у Львові немає. Багато документів знищені у радянський час, а, особливо, у роки незалежної України, коли архіви понищили ті, хто був причетний до злочинів.
Над людьми знущались
Експерти надалі проводитимуть пошукові роботи на місці колишнього спеццвинтаря, бо припускають, що там ще багато людських останків. Адже через пересильну тюрму, що діяла 10 років, перейшло понад півмільйона людей, які стали жертвами тоталітарного радянського режиму. У львівську пересильну в’язницю привозили мешканців з усієї Західної України і тут – у нелюдських умовах – вони очікували на етап у Сибір.
Для прикладу, у бараці площею 25 квадратних метрів перебували близько 60 в’язнів, до яких застосовували тортури, вважаючи їх «соціально і політично небезпечними» для комуністичного режиму. Лише у 1947 році з цієї пересильної тюрми до таборів ГУЛАГу (Головне управління таборів при НКВС СРСР) відправили 55 етапів, згідно з архівами МВС, а це майже 60 тисяч осіб, яких перевозили у вагонах-телятниках.
Виселяли категорію людей, які, згідно з документами Міністерства державної безпеки СРСР, кваліфікувались як «члени родин учасників ОУН та бандпособники» із областей Західної України. Протягом 1949-1950 років виселили понад 20 тисяч родин, а це майже 70 тисяч людей. На збірні пункти привозили навіть важкохворих людей, які не давали собі самостійно ради. В одному із повідомлень, що збереглось у Держархіві МВС України описується ситуація так: «Серед вилучених УМВДБ Львівської області перебуває Бакур, 1870 року народження, сліпа, самостійно пересуватися не може, Вайдер має туберкульоз хребта, Пастерняк страждає на епілепсію. На решту пунктів доставлено осіб зі старечою дряхлістю, інвалідів і тяжкохворих...»
Однак, скільки осіб померли чи були замордовані у пересильній тюрмі у Львові та збірних пунктах, а також і на збірних пунктах інших міст, донині невідомо.