(Рубрика «Точка зору»)
Найцікавіше в умовах російської кризи – спостерігати за реакцією патріотичної тусовки. Тієї самої, яка раз за разом говорить про те, що єдиний рецепт виживання для країни – не допустити до влади лібералів. Бо ліберали все зруйнують, Донбас зіллють і Крим віддадуть. А якщо перетерпіти, то ситуація розсмокчеться.
Їхня логіка проста: криза не назавжди. Рано чи пізно економіка намацає дно, бізнес адаптується, все наносне буде змите всеочисною хвилею безгрошів'я, а все кореневе і фундаментальне збережеться. І якщо не робити імпульсивних рухів тіла, то російська держава просто перехворіє і піде на поправку.
І в цій впевненості – головна омана.
Тому що різниця між країною і державою досить проста. Країна – це ландшафти і копалини, берізки й озера. А держава – це система стосунків між людьми. І ті, хто просить «потерпіти», впевнені, що хочуть врятувати «країну». А насправді вони закликають врятувати «державу».
Логіка нинішнього російського державного устрою дуже проста. Це цілком собі неофеодалізм, коли «на годування» віддаються міста, області або цілі сектори економіки. Це система, в якій сила сприймається як єдина домінанта. Система, в якій всі витрати перекладаються на кого завгодно, окрім початкових бенефіціарів системи.
«Тату, тепер ти менше питимеш? Ні, синку, тепер ти менше їстимеш».
Не буде ніякого зниження корупційної маржі – вона залишиться колишньою. Не буде зростання ефективності освоєння грошей, тому що ті, хто освоюють ці гроші, і є головною опорою стабільності влади. У сучасній Росії є тільки дві духовні «скрепы»: ядерна зброя і нафтодолари. Перша «скрепа» – для легітимації збереження системи в очах міжнародних гравців (перспектива появи десяти «Верхніх Вольт» із ракетами на місці Росії звучить для них безрадісно). Друга – для легітимації системи в очах внутрішніх гравців. А тому, якщо нафта дешевшатиме, то економити будуть на всьому, окрім силовиків та еліт.
Що довше в Росії при владі перебуває нинішнє керівництво країни, то глибше занурюється в суперечності державна машина. Нинішня влада заради збереження логіки власного існування буде змушена й далі знекровлювати країну. І з кожним місяцем гордієві вузли суперечностей тільки затягуватимуться. У якийсь момент виявиться, що їх неможливо розв'язати і доведеться різати – по-живому.
Будь-які розмови про те, що хворий «одужає сам», працюють лише тоді, коли йдеться про застуду. Коли весь рецепт перемоги над хворобою зводиться до тепла, спокою і малинового варення. Але якщо йдеться про онкологію, то той самий рецепт здатний загнати в труну. Тому що з кожним днем зволікання пухлина даватиме метастази.
І всі ті наївні міркування про «великі потрясіння» і «велику Росію» впираються в один простий факт: легких рішень у Росії не буде. Більше того, будь-яке зволікання призводитиме до того, що єдино можливі рецепти оздоровлення набуватимуть все радикальніших форм. Як у випадку гангрени, коли на ранньому етапі можна відбутися ампутацією пальця, а під кінець доводиться різати всю ногу.
Будь-які заклики не допустити ліберальних рецептів – це спроба підмінити логіку «лікує – калічить» логікою «друзі – вороги». Мовляв, той лікар, який нам пропише аскорбінку, примовляючи «саме розсмокчеться», – свій. А той, хто звелить лягти під ніж, – чужий і поганий. І в цьому підході є що завгодно, окрім здорового глузду.
А тому російська держава опинилася в дивовижній ситуації. Що довше при владі перебуває нинішній режим, то глибшими будуть масштаби руйнування. Що раніше він зміниться, то меншими будуть витрати, з якими стикнеться Росія. Але, якщо згадати, заради кого існує вся наявна архітектура державної будівлі, – другий варіант практично нездійсненний.
Наше покоління напише чудові мемуари.
Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»