(Рубрика «Точка зору»)
Російський політичний експерт Лілія Шевцова сформулювала тезу, що в Росії влада запрограмована на реінкарнацію самодержавства.
Натомість, послуговуючись ідеєю пані Шевцової та пригадуючи зі шкільної програми закон збереження енергії, можна вивести теорію самовідтворення корупції в Україні: якщо влада вдається десь до викорінення чи боротьби з хабарництвом, то невдовзі слід очікувати на його появу деінде. Воно нікуди не зникає, лиш перетікає з верхніх ешелонів в нижні, з однієї галузі в іншу, переходить із стану в стан.
Ба більше – корупція сприймається владою основою для свого режиму. Вона вбачає в хабарництві можливість закріпитися на верхівці державної ієрархії. Це начебто спільні правила гри, таємний і правдивий суспільний договір між народом і владою. Режим цією «угодою», котру Несторівська група називає «суспільним договором корупційного консенсусу», тримає населення на гачку, мовляв: чого ви хочете від нас – подивіться на себе, хіба ви чесні? Насправді масштаби тут не до порівняння. Тому починати потрібно першочергово з верхівки.
Такі висновки нескладно зробити, ознайомившись з індексом сприйняття корупції, складеному Transparency International. Україна в ньому займає 130-е місце зі 168 країн світу. Це гірший показник навіть за російський (119-е місце). Прогрес за рік фактично невідчутний і мова явно не про саботаж на місцях.
Не можете – не заважайте іншим
Тези щодо прокляття самовідтворенням корупції та самодержавства, відносно України і сусіда-агресора відповідно, знаходять своє підтвердження в діях верхівок обох держав. Частина російського істеблішменту та спецслужби вважають самодержавство та систему персоналістської влади єдино можливою моделлю для Росії.
Українська ж влада можливо й хотіла би щось змінити, але краще, аби це якось вдалося зробити чужими руками. Ніхто не хоче ризикувати – ні власним бізнесом, ні довгими та тісними стосунками з олігархами, ні рейтингами, в разі провалу. Хоча скоро тих рейтингів і з лупою не вдасться розгледіти.
Проблема полягає в тому, що ні український, ні російський тандеми влада+народ не мають усвідомленої консолідованої позиції та розуміння, що їхній шлях до Європи та змін пролягає через поборення систем самовідтворення корупції та реінкарнації самодержавства відповідно.
Ба більше, в Росії, схоже, взагалі у розірванні цього зачарованого кола незацікавлені. А в Україні воно традиційно лише імітується.
Якщо влада врешті не наважиться на необхідні зміни, то рано чи пізно країну очікує сучасний молдовський сценарій. Патова ситуація, коли народ більше не хоче терпіти олігархічну верхівку, котра обіцяла рух до Європи, а насправді займалася дерибаном державних грошей, ЄС розуміє, що режим в Кишиневі жахливий, але й не бажає допустити перезапуску влади, адже, найімовірніше, до неї прийдуть проросійські сили, котрі розвернуть країну на 180 градусів. Прямо в обійми Кремля.
Влада свідомо заганяє себе в цей тупик. Але, якби ж тільки себе – вона тягне туди всю країну. Найгірше в цій ситуації те, що всі знають про проблему, але кожен намагається звинуватити у всіх бідах іншого, замість того, аби взяти відповідальність на себе.
«Це момент істини для всіх – суспільства, активістів, політиків, бізнесу, церкви, які мають уникнути спокуси спекуляції на страхах та упередженнях», – звертаються до всіх українців представники все тієї ж Несторівської групи.
Влада мусить зробити крок назустріч суспільству. Як писав у своїй книжці «Плинні часи. Життя в добу непевности» професор Зиґмунт Бауман, у глобалізованому світі влада все менш може впливати на локальні процеси, тому мусить ділитися повноваженнями з громадянськими активістами та місцевим самоуправлінням. Не справляєтесь – делегуйте повноваження, в країні ж оголошена децентралізація. Не здатні самостійно побороти корупцію – створіть умови новими органами та не пхайте палиці в колеса. Є нагода скористатися історичним шансом – не відбирайте його в народу.
Справжній поступ України почнеться лише після того, як вона позбавиться самовідтворення корупції. У Росії – після перемоги над реінкарнацією самодержавства та абсолютистської влади.
Щоби перемогти Росію на фронті, Україні спочатку необхідно докласти чимало зусиль, аби взяти гору над собою. А це вже половина справи.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції