Інтерес до україністики у Словаччині спадає

Прага – Пряшівщина – Етнічні українські терени на південному сході Словаччини. Життя громади на цих землях об’єднує низка українсько-русинських товариств, навчальних закладів, з яких головним вважають Союз русинів-українців у Словацькій Республіці. Важливу роль традиційно відіграють також Музей русинсько-української культури у місті Свидник та університет у місті Пряшів, який є центром україністики цього краю. Саме Пряшівський університет прийняв до себе на навчання близько 40 студентів з України, переважно з її центральних і східних областей, в тому числі, й студентів із Маріуполя.

Навчання українських студентів у Словаччині підтримує спеціальний фонд Вишеградської групи. Українські студенти навчаються на філософському факультеті Пряшівського університету, а розпочинається навчання з інтенсивного вивчення словацької мови, якою вони слухають лекції й спілкуються з господарями – однокурсниками й викладачами. Другу іноземну студенти обирають самі, переважно вибір падає на німецьку. Кожного навчального року студенти вивчають один головний предмет, наприклад, на першому курсі – це геополітика Центральної Європи, на другому – європейська культурна чи політична історія.

Cтудентка родом з Черкащини Валентина Кіріян переконана, що така програма дає досить широкий вибір майбутньої професії: після закінчення університету можна бути або перекладачем, або працівником міжнародної фірми.

«Наша перша іноземна мова – словацька, тобто зараз ми перекладаємо лише з неактивної мови, тобто зі словацької, на активну. Оскільки у нашій групі дехто є українськомовний, наприклад, як я, або російськомовний, то кожен перекладає на ту мову, до якої він звик», – зазначила Валентина Кіріян.

Умови навчання студентів з України такі ж, як і словацьких, тобто потрібно частково покривати видатки, наприклад, за проживання в гуртожитку, а тому багато хто зі студентів ще й підробляє.

Словаки перешкод не чинять, навпаки – допомагають і підтримують, розповідає Валентина Кіріян: «Наприклад, учителі до нас дуже добре ставляться. Я тут була влітку, робили наші організатори таку ніби екскурсію, знайомство з містом, університетом і вчителями. То мені вони відразу сподобались, дуже приємні люди. Спочатку із своїми однокурсниками – словаками – ми не особливо спілкувалися через те, що був мовний бар’єр, але зараз досить добре спілкуємося. Ми тепер не ділимося на групи – словаки окремо, українці окремо. Я, наприклад, зараз ще й працюю, то мої колеги з роботи дуже гарно до мене ставляться».

Важливий профіль Пряшівського університету, який вирізняє його серед інших вищих шкіл у Словаччині, – це україністика. Тільки в цьому виші у Словаччині можна здобути кваліфікацію викладача української мови і літератури, або ж поєднати вивчення української мови з фахом перекладача.

Однак, інтерес до вивчення української мови спадає, вважає керівник кафедри центральноєвропейських студій філософського факультету Пряшівського університету Петер Каша: «Інтерес не є таким великим, як міг би бути, хоча студентів маємо в обох програмах, в тому числі, й з України, однак, великої зацікавленості немає. Це залежить, можливо, і від того, що була зредукована, зменшена у нас кількість українських шкіл. І по-друге, звичайно, це ситуація в Україні. Відтак, мова і терени України студентів аж так не притягують».

При цьому, проблем у спілкуванні словацьких студентів зі студентами з України немає, наголошує Петер Каша. На факультеті лунає українська, словацька, але й російська мова, оскільки більшість студентів родом з українського сходу.

Свою програму заходів для українських студентів пропонує і Союз русинів-українців Словаччини, їх запрошують на акції Союзу. «Декотрі зі студентів були в нашому Центрі української культури, який діє тут, у Пряшеві, цікавилися нашою роботою. Ми їх направляємо на молодіжну організацію «Пласт», філіал якої діє тут, у Пряшеві. Разом із представникам цієї організації ми домовились, що вони будуть тут, у нашому Центрі, зустрічатися кожного тижня», – зазначив заступник голови центральної ради Союзу Павло Богдан.

Павло Богдан при цьому, однак, визнав, що регулярних, систематичних робочих контактів між україністами Пряшівського університету і Союзом русинів-українців немає, а від цього програють не тільки студенти з України, але й україністика у Словаччині в цілому.