У Чехії батарейки здає на утилізацію кожна друга людина, і як наслідок, кожна третя вироблена батарейка знищується, а не зберігається у шафках. По всій країні діє понад 20 тисяч пунктів прийому небезпечних відходів. В Україні, тим часом, діє лише один завод із переробки батарейок – львівський «Аргентум». Утім, і він, переважно, простоює без роботи.
Після вступу до Євросоюзу Чехія ухвалила закон, який зобов’язує здавати на переробку вторинну сировину і утилізувати небезпечні відходи. На практиці це означає, що не лише в столиці, а і в маленьких віддалених містах ставлять контейнери для сортування сміття: папір, скло, пластик. В аптеках у Чехії приймають медикаменти, на які збіг термін придатності, та непотрібні градусники. А в супермаркетах та магазинах техніки вішають коробки для збору батарейок та лампочок.
Утім, свідоме ставлення чехів до утилізації відходів – результат, швидше, позитивної пропаганди, аніж залякування штрафами. В державі діє екологічна програма, згідно з якою, дітям ще зі школи пояснюють, чому замість того, щоби викинути папірець на вулиці, його слід донести до урни. Зокрема, школярам розкручують батарейку, щоб показати, з чого вона складається і чим може загрожувати.
Your browser doesn’t support HTML5
Утилізація і сортування батарейок: досвід Чехії (відео)
Один із тих, хто «привчає» чехів до утилізації – Петр Кратохвіл, який очолює у Празі підприємство зі збору батарейок Ecobat. Лише в 2014 році його організація зібрала, відсортувала та відправила на переробку понад тисячу тонн батарейок, а це кожна третя, вироблена в Чехії. За словами Кратохвіла, по Чехії є близько 20 тисяч місць збору цих небезпечних відходів.
«Батарейки у людей ми не викуповуємо. Окрім, хіба що, рідкісних німецьких, які потім можна перепродати виробникам. Але не звичайні з магазину. Єдине, ми платимо гроші школярам за кілограм зібраних батарейок – це щоб мотивувати їх», – говорить Кратохвіл.
Шлях батарейки від магазину до переробки
Відпрацьовані батарейки, які чехи здали в школах, у пунктах прийому в магазинах чи на сортувальні двори (вони є в кожному районі), далі везуть в Ecobat чи аналогічні організації. Тут вже кілька дужих чоловіків на налагодженому конвеєрі сортують різні види батарейок: сольові і лужних, для пульту чи телефону. На місці майже нічого не переробляється – у Чехії просто немає заводів, які могли би утилізувати такі небезпечні відходи. Тож відсортовані батарейки вивозять, найчастіше, у Німеччину та Францію – так країни ЄС співпрацюють у галузі екології.
Загалом, утилізація батарейок стала звичною процедурою у Чехії лише останні 8-10 років, каже Петр Кратохвіл. До того багато сил вклали саме у роз’яснення не політикам, а людям, чому це важливо.
Чому потрібно здавати батарейку на переробку?
Використані батарейки містять у собі низку небезпечних токсичних складових, як свинець, марганець, літій і цинк. Якщо їх викидати на звичайні звалища, а не переробляти, то токсини починають отруювати воду і ґрунт, а також те, що поблизу росте. Зрештою, це, так чи інакше, потрапляє в людський організм.
Переробка ж дозволяє не лише захищати екологію і здоров’я людей, але ж повторно використовувати деякі матеріали, а відповідно – менше видобувати їх із землі.
«Ми популяризуємо це. Кажемо: збирайте батарейки, будьте сучасними, бережіть природу», – говорить Кратохвіл.
Можливостей для утилізації в Чехії вистачає, говорить українець Андрій, який вже кілька років живе та навчається в Празі.
«Спочатку я дізнався, де це можна робити в Україні. Тепер уже – де в Чехії. В основному, це магазини електротехніки, які батарейки і продають. Там ставлять коробку, куди можна викидати батарейки чи акумулятори. Я те само роблю з енергозберігаючими лампочками», – каже Андрій.
Чи платять чехи за утилізацію батарейок?
Чехи напряму не доплачують за утилізацію небезпечних відходів, і не отримують гроші за те, що здали щось подібне на переробку. Вартість переробки сплачують саме виробники батарейок, пояснює Кратохвіл.
«Якщо візьмемо звичайну батарейку, яка зараз коштує 3-5 крон (крона та гривня майже рівні – ред.), то 25-30% її ціни підуть на її переробку. Тож по-своєму, ми всі за це платимо», – говорить він.
Таким чином, ця галузь у Чехії напряму не залежить від виплат населення, дотацій від держави чи Євросоюзу, проте чітко регулюється законом.