Британські слідчі органи опублікували остаточну версію звіту про розслідування смерті екс-співробітника ФСБ Росії Олександра Литвиненка, який помер у Лондоні у 2006 році від отруєння радіоактивним полонієм. Згідно з документом, нинішній депутат Держдуми Росії Андрій Луговий і підприємець Дмитро Ковтун, названі раніше лондонським судом винними у вбивстві Литвиненка, діяли за вказівкою ФСБ, а операція з усунення Литвиненка була особисто схвалена директором служби Миколою Патрушевим і, ймовірно, президентом Росії Володимиром Путіним. Звіт буде також обговорений Палатою громад британського парламенту.
У середу голова Федеральної служби Росії з контролю за обігом наркотиків Віктор Іванов відкинув припущення про його можливу причетність до загибелі Литвиненка. У бесіді з кореспондентом британської газети The Guardian Іванов назвав британське розслідування політичним замовленням, а висновки слідства – помилковими.
Раніше висловлювалося припущення, що Литвиненко був убитий через те, що знайшов докази зв'язків близьких до російського президента Володимира Путіна чиновників, до числа яких входить Іванов, з організованою злочинністю. У квітні 2015 року Високий суд Лондона опублікував матеріали справи про вбивство Литвиненка, у тому числі, досьє на Віктора Іванова.
Відкрите судове розслідування смерті Олександра Литвиненка тривало з перервами у 34 дні з січня до липня 2015 року в лондонському Високому суді. Воно було ініційоване його вдовою після того, як з'ясувалося, що офіційний інквест, який повинен був дати відповідь про причину смерті Литвиненка і назвати імена його вбивць, зайшов у глухий кут через заборону оголошувати на ньому секретні документи британських спецслужб. Британський уряд змушений був дозволити відкриті публічні судові слухання, які допускали можливість оприлюднення секретних документів і допит представників спецслужб на засіданнях в закритому режимі. На нього були запрошені лише адвокати та судові представники, що мають спеціальний допуск.
Під час публічних слухань були допитані десятки свідків, заслухані свідчення численних експертів. За британським законом, відкриті судові слухання у справі про вбивство не є кримінальним процесом. До їхньої юрисдикції не входить винесення вироку і покарання винних. Звіт голови відкритих судових слухань судді Роберта Оуена повинен був підтвердити або відкинути версію поліції, що вбивцями Литвиненка є Андрій Луговий і Дмитро Ковтун, визначити замовника вбивства, зокрема, з'ясувати, чи є ним російська держава, а також назвати мотиви вбивства.
Вдова Олександра Литвиненка Марина Литвиненко була присутня на всіх, крім закритих, засіданнях суду:
– На слуханнях розглядалося кілька версій, і одна з них, яку висували деякі російські коментатори, зводилася до того, що Олександр Литвиненко нібито отруївся з необережності. Що Ви думаєте з цього приводу?
Неможливо людині з необережності отруїтися самій і не заразити половину оточуючих
– Якщо порівнювати сліди полонію, які Саша залишав, наприклад, до 1 листопада, коли, вважається, що він був отруєний, і те, що трапилося з ним після 1 листопада, це незрівнянно. Неможливо людині з необережності отруїтися самій і не заразити половину оточуючих. Але дуже важливе питання: хто цим людям дав радіоактивний матеріал?
– Минулі публічні слухання справляли враження надзвичайно масштабних і за часом, і за кількістю свідків, експертів. Ваші враження від цих слухань?
Марина Литвиненко
– Ви абсолютно маєте рацію з приводу їхньої масштабності. Я б ще додала один пункт: це було шалено дорого. Спочатку операція, яку проводив антитерористичний центр Скотланд-Ярду, коштувала понад три мільйони фунтів. Це і дезактивація публічних місць, в яких був виявлений полоній, це і розслідування того, де могли перебувати заражені полонієм підозрювані, це і пошуки слідів полонію в літаках і готелях. Це була дуже масштабна операція. Кількість людей, які в ній були задіяні, не можна порахувати.
Приходячи щодня в суд і бачачи експертів такого високого рівня, я відчувала вдячність до британської держави, яка нас підтримала і надала можливість провести це судове розслідування. Англійське правосуддя довело, що воно неупереджене і не залежить від політичної кон'юнктури, коли вершить свою справу.
Експерти з радіаційної безпеки обстежують будинок Олександра Литвиненка в Лондоні. 24 листопада 2006 року
Для мене важливо не тільки довести цю справу кінця. Можливо, це єдине, що я можу зробити для Саші. Це просто мій обов'язок – відстояти його чесне і чисте ім'я, щоб його син, якому тоді було 12, а зараз вже 21 рік, знав про свого батька правду. І те, що він перебував у суді зі мною щодня, було дуже важливо і для мене, і для нього. А ще, думаю, було дуже важливо, коли ми отримали право на публічні слухання, було для всіх англійців зрозуміти, що вони дійсно живуть у демократичній країні, в якій ніякий політичний тиск, ніяка політична необхідність не впливає на рішення суду. Я це відчувала, коли люди вітали мене з проміжною перемогою – здобуттям права на публічне розслідування. Для всіх це вже була перемога.
– На цій довгій дорозі у Вас були і труднощі, і перешкоди. Що Вам дозволяло не опускати руки?
– Звичайно, ці дев'ять років були непрості, але рішення почати судовий процес прийшло через п'ять років після Сашиної смерті. Тому що ці п'ять років я давала на закінчення поліцейського розслідування, яке ніколи не зупинялося. І звичайно ж, для поліцейських було б краще довести справу до реального суду, щоб підозрювані сіли на лаву підсудних. Але ми знаємо, що запити на екстрадицію Лугового і поданий в Інтерпол ордер на арешт Ковтуна ніколи б не спрацювали за існуючого російського режиму. Неодноразово говорилося, що Росія їх ніколи не видасть.
Через п'ять років після того, як не стало Саші, єдиною можливістю довести, що люди, названі підозрюваними, є злочинцями і мають відношення до вбивства мого чоловіка, був інквест (публічне дізнання поза рамками кримінальної справи – ред.) Справа в тому, що це було потрібно не тільки мені, а дуже багатьом людям навколо мене. І близьким моїм, і навіть людям, яких я, можливо, ніколи не знала, але які, як я знаю, досі пильно стежать за нашою справою.
Я завжди відчуваю, що це не тільки моя правда, але й правда дуже багатьох людей
Я завжди відчуваю, що це не тільки моя правда, але й правда дуже багатьох людей. Для мене була важлива і підтримка близьких, і, напевно, дуже важливо, що весь цей час поруч зі мною ріс наш син. Я не раз ставила йому питання: «Анатолію, ти впевнений, що ми повинні це робити?» І отримувала від нього підтримку, і це було дуже важливо для мене.
– Ви розповідали про вартість поліцейського розслідування. Але ж у Вас була ще й команда адвокатів. Як Ви справлялися з цією проблемою?
Олександр Литвиненко. 2004 рік
– На самому початку розслідування ми сподівались на підтримку – у той час Борис Березовський, який був живий і не був ще розорений судовою тяганиною з Абрамовичем, вважав, що в змозі нас підтримати. Знаючи це, ми запросили інквест. Коли ж стало зрозуміло, що підтримки не буде – а це було не тільки несподівано, але й досить страшно, – я розуміла, що назад шляху немає, і що важливо продовжити процес. У цей самий момент я одержала підтримку моєї адвокатської команди, яка заявила, що готова працювати безкоштовно. І це було приголомшливо! Я зрозуміла, що наша справа стає дуже особистою для всіх, хто до неї доторкнувся. А згодом ми одержали підтримку і від британської держави. І це теж дуже важливо. В Англії існує правило, що якщо одна зі сторін судового процесу або відкритих слухань не може оплачувати послуги адвокатів, то їй виділяється допомога держави. І я отримала цю допомогу. Так що, хоча мої адвокати почали працювати безкоштовно, в підсумку вони все ж отримали свої гонорари, але вже за підтримки держави.
Найголовніше – не можна залишати те, що було доведено в суді, безкарним.
Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода