(Рубрика «Точка зору»)
Як на мене, треба зрозуміти одну просту річ. Якщо б російське керівництво відчувало б себе впевнено, ніяких зустрічей у Києві і в Піонерському не відбулося б. Навіщо постійному члену Ради безпеки Росії Борису Гризлову летіти до Києва і до пізнього вечора очікувати повернення президента Петра Порошенка з Тернополя, якщо Москва відчуває себе впевнено з точки зору позиції на Мінських переговорах? Навіщо Владиславу Суркову прилаштовуватись до перебування Вікторії Нуланд у Литві, спеціально летіти до Калінінграду і проводити багатогодинні консультації, якщо Москва в цьому не зацікавлена?
Очевидно, що зацікавлена. Додамо до цього ще й відносно нове апаратне явище – конкуренцію між Гризловим і Сурковим за кураторство «українського напрямку». Гризлов може використовувати свій статус постійного члена Ради безпеки і особливі взаємини із Путіним та Патрушевим для перемовин із першими особами в Україні – починаючи з Порошенка. Сурков, в принципі, також може зустрітися з Порошенком, з яким він давно і добре знайомий. Але Сурков може провести багатогодинні консультації з американцями – на що Гризлов в принципі не здатний. Гризлов – виключно внутрішньополітичний гравець, зона можливостей якого вичерпується Росією і Україною. А для того, щоб виконати завдання Володимира Путіна і вирішити питання скасування санкцій проти Росії, потрібно контактувати з європейцями і американцями. З американцями – насамперед. Саме тому Путін проводить телефонну розмову з Обамою, Лавров збирається зустрічатися із Керрі, а Сурков спілкується з Нуланд. І це побачення з Нуланд – черговий доказ апаратної потрібності Суркова.
Наступне питання – що Сурков може запропонувати своїй співрозмовниці? Адже Нуланд від нього потрібно небагато – щоб Росія виконувала Мінські угоди, простіше кажучи – забралася з Донбасу.
Але для Росії – які б казки не розповідали Путін та інші російські керівники про свою відданість Мінським угодам – їхнє виконання починаючи з першого пункту є синонімом відмови від окупованої території. Росіяни – не ідіоти. Вони прекрасно розуміють, що наступного ж дня після зникнення з Донбасу російського окупаційного контингенту, всі розмови про особливий статус регіону будуть здаватися абсолютною дурницею, бо єдине, що відрізняє Донецьк чи Луганськ від Маріуполя, Одеси, Харкова чи Ужгорода – наявність в регіоні окупаційних військ і найманців. Зникнення фактору військового тиску – закінчення проекту «ДНР». А Путін поки що бажає цей проект зберегти.
Помічник президента Росії Владислав Сурков (зверху ліворуч), президент Росії Володимир Путін (зверху праворуч), ватажок угруповання «ДНР» Олександр Захарченко (внизу ліворуч) та ватажок угруповання «ЛНР» Ігор Плотницький (внизу праворуч)
У цій ситуації Сурков може, звичайно, запропонувати Нуланд сценарій, який презентував у Києві Гризлов – сценарій імітаційної інтеграції Донбасу за умови фактурного збереження там проросійської банди Захарченка і Плотницького. Але Сурков прекрасно розуміє, що Нуланд такий сценарій не проковтне. Тому він мав повне право запропонувати їй кілька сценаріїв – суто імітаційний, імітаційний з елементами реальності та реалістичний. Імітація – це «вибори» під контролем банди і збереження «ДНР». Елементи реальності – вибори під міжнародним контролем за участю російських найманців і при консервації їхньої влади, але під формальною українською юрисдикцією. Реальність – це відхід з Донбасу і підготовка до евакуації з Криму. Ось такі варіанти – і можна послухати, що здатні американці запропонувати в разі реалізації кожного з них. Саме з такими відповідями Нуланд Сурков і повернувся до Путіна.
Політична карикатура Олексія Кустовського
Якщо під час зустрічі в Піонерському Сурков і Нуланд мали можливість поспілкуватися на свіжому повітрі, у впевненості, що їхня розмова не підслуховується, Сурков міг отримати шанс поговорити про найбільш оптимальний для російської еліти і держави сценарій, який включає в себе відсторонення від влади Володимира Путіна і врегулювання взаємин із Україною і Заходом. Але до падіння нафтової ціни до 20 доларів за барель і початку розкладу Російської Федерації цей сценарій навряд чи буде реалізований.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
На цю ж тему:
|
|