(Рубрика «Точка зору»)
«Росавіація» нарахувала відразу шість помилок в доповіді Ради з безпеки Нідерландів щодо знищення малайзійського «Боїнга». З погляду російських чиновників, які направили нідерландцям черговий гнівний лист, і ракета не та, і пробоїни не ті, і деталі не ті, і вибух стався не тоді і не там. Будь-який фахівець легко визначить, що всі ці претензії, м’яко кажучи, притягнуті за вуха і засновані не стільки на спростуванні фактів, наведених у нідерландському звіті, скільки на «експерименті» «Алмаз-Антея». Навіть російські ЗМІ відзначають, що їхні чиновники в буквальному сенсі слова плутаються у свідченнях. Ось пряма цитата з російського інтернет-видання «Газета.ру»:
«Російські фахівці взяли ушкодження, отримані літаком «Боїнг», і змоделювали політ ракети «Бук», враховуючи її технічні характеристики. Виявилося, що в цьому випадку ракета могла бути випущена з населеного пункту Зарощенське Донецької області. Відзначимо, що на момент аварії літака це поселення перебувало під контролем Збройних сил України. Зарощенське називалося як місце пуску ракети давно. Ще влітку 2015-го цю назву вимовляв радник генерального конструктора «Алмаз-Антея» Михайло Малишевський.
Тим часом в остаточному звіті нідерландців сказано, що на прохання Ради з безпеки Нідерландів російські фахівці розрахували можливу зону запуску ракети, не підтверджуючи при цьому використання бойової частини 9Н314М, ракети 9М38 або ЗРК «Бук». І в підсумку той же «Алмаз-Антей» вказав на ділянки на південний схід від селища Торез, на яких розташоване селище Первомайськ. Київський НДІ судових експертиз ще більше деталізував район пуску ракети, зазначивши квадрат між селищем Червоний Жовтень і Первомайськом. Цей район контролювався представниками угруповання «ДНР». Жителі селища Червоний Жовтень повідомили кореспонденту «Рейтерс», що бачили пуск ракети в день катастрофи літака».
Але важливим є навіть не те, що російські причіпки легко спростовуються. Найцікавіше, що в них немає ніякого сенсу. Ще у жовтні 2015 року, відразу після публікації нідерландського звіту заступник голови «Росавіації» Олег Сторчевой, який входив до міжнародної комісії з розслідування катастрофи «Боїнга», заявив, що жодний довід Росії не взяли до уваги, а висновок комісії нічим не обґрунтований. Сторчевой навіть припустив, що мала місце таємна змова серед членів комісії, а також явна фальсифікація доказів. І при цьому такі заяви були зроблені не в якомусь пересічному інтерв’ю, а на спеціальній прес-конференції в «Росавіації». Тобто вони відзеркалюють офіційну позицію цього відомства і – якщо вже бути точним – офіційну позицію Кремля.
Виникає просте запитання: якщо «Росавіація» від першого дня знає, що розслідування цілком сфальсифіковане і стало результатом змови, то чому тоді вона вишукує в ньому фактологічні помилки?
А тому, що Путін та інші учасники знищення пасажирського літака бояться. І цей страх посилюється в міру виявлення нових подробиць катастрофи авіалайнера – наприклад, коли з’являються конкретні прізвища реальних російських солдатів і офіцерів, які брали участь у знищенні ні в чому не винних людей. Хіба ці подробиці, це розуміння, що фахівці виходять на слід злочинців, не повинні посилювати страх?
Цей хрестоматійний стан людської душі – причому стосовно саме до уродженців похмурого Санкт-Петербурга – блискуче описав великий Достоєвський у своєму романі «Злочин і кара». Родіон Раскольников не сумнівався у своєму праві на вбивство бабусі-лихварки. Але разом з тим він чудово знав, що він убив її. Чекав відплати і мучився. Так і Путін – він не сумнівається у своєму праві розпоряджатися людськими життями. Але точно знає, що вчинив. І боїться навіть не викриття, він давно викритий, а визнання злочину. Рада безпеки Нідерландів для Путіна і його оточення – це колективний Порфирій Петрович, слідчий, який зміг довести провину Раскольникова. За іронією долі, Путін міг навіть народитися в тих жахливих пітерських трущобах, в яких виховувався Раскольников. І тепер повторює його долю.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції