«Об’єднання Української православної церкви в одну церкву обов’язково буде. Обов’язково!» – Філарет

Гість передачі «Ваша Свобода»: глава Української православної церкви Київського патріархату Філарет.

Віталій Портников: Отче, я хочу в цей передсвятковий, можна сказати, вже святковий вечір, щоб Ви сказали українцям, які вже збираються відзначати одне з найбільших свят у православному каноні, якісь важливі слова.

Ваша Свобода

– Важливі слова – це поздоровити з наступаючим святом Різдва Христового! Різдво Христове перетворилося в народне свято, у свято колядок і тому подібне. Але Різдво Христове для людства має зовсім інше значення. Це пришестя у світ Сина Божого, який з’єднався з людською природою. Для чого він з’єднався з людською природою? Для того, щоб визволити людину від гріха і від смерті. Тому що людина створена не для земного життя тільки. Створена для життя вічного.

патріарх Філарет

Ми не задумуємося над тим, для чого ми існуємо у цьому світі? А ми існуємо для життя вічного. А вічне життя може бути страждальним, а може бути блаженним. Так ось, для того, щоб ми блаженствували, Син Божий прийшов нас визволити від гріха, від смерті. Оцю подію ми і відзначаємо вже понад дві тисячі років.

– Свято Різдва – це завжди свято єднання. І я у Вас хотів запитати, як Ви сьогодні оцінюєте той міжцерковний діалог, який, за оцінками багатьох, мав пожвавитися після Майдану, після того, як церкви проявили свою таку очевидну участь у народних справах? Але я не сказав би, що це пожвавлення дійсно відбулося.

– Церква існує взагалі для єднання людей. Чому для єднання? Тому що людина створена для того, щоб любити. Любити Бога, любити один одного, любити ближніх. А любов завжди єднає. А там, де любові немає, там розділення. І це ми бачимо дуже багато. І на прикладі сім’ї – там де є любов, там є єдність, а там, де любові немає, там розбрат. Так само в суспільстві – там, де немає єдності, там розбрат. Те ж саме і в церкві. І тому мета наша – це любити один одного і єднатися у церкві Христовій.

– А є такі реальні можливості, як Ви вважаєте? Наскільки вони збільшуються з роками, а, може, навпаки, зменшуються? Ми бачимо, що політична ситуація дуже часто диктує інші рішення у церковній площині.

– Об’єднання Української православної церкви в одну церкву обов’язково буде. Обов’язково! І це ми бачимо вже на ділі. Бо коли виникла УПЦ КП у 1992 році, ніхто не думав, що ця церква буде пануючою в Україні. А вже сьогодні ми бачимо, що не Московський патріархат є головною православною церквою в Україні, а Київський патріархат.

А чому не Московський патріархат, а Київський патріархат? Чому не так звана канонічна, благодатна і визнана всіма? Чому вона не є пануючою церквою? А тому, що вона не служить цьому народу, українському. А Київський патріархат показав, що це церква українська. І тому і на Майдані він підтримав народ. І коли почалася війна, то УПЦ КП підтримала і наші ЗСУ, і почала збирати кошти на допомогу нашій армії, і допомогу надавала переселенцям, і тому подібне.

Плакат Юрія Неросліка

Я не був здивований, коли один із журналістів написав після того, як Михайлівський монастир прийняв побитих студентів, що оце є істинна церква, тому що вона служить людям, які потребують її допомоги. Тому в Україні одна церква обов’язково буде.

– Але ж сьогодні мало хто може передбачити час, коли це станеться.

– Час (об’єднання церков – ред.) знає тільки один Бог. А ми знаємо, що буде цей час. І коли буде, Господь покаже. Але буде цей час.

– Я хотів би у Вас запитати про діалог з УАПЦ. Тому що минулого року було чимало сподівань, що об’єднаються УПЦ КП і УАПЦ. До об’єднання так і не дійшло.

– Це не перший раз. Це, якщо я не помиляюся, четвертий чи п’ятий раз ми доходимо до стану об’єднання, а потім в останній момент керівництво УАПЦ відмовляється. І на цей раз ми вже навіть призначили день об’єднавчого Собору – 14 вересня 2015 року. Але напередодні вони відмовилися від об’єднання і від скликання Собору. Чому вони відмовилися? І не перший раз відмовилися. А тому, що вони залежні від Москви.

– А яким чином?

– Яким чином? Єпископат отримує вказівки від Москви. Не обов’язково безпосередньо від патріарха. Є люди в Україні, які впливають на УАПЦ, але впливають від імені Московської патріархії. І тому з УАПЦ ми відмовилися вести діалог, тому що він безплідний. Але об’єднання з цією церквою буде. Точніше, не об’єднання, а приєднання. Вона приєднається до Київського патріархату. У тому теж немає ніяких сумнівів.

– А як Ви оцінюєте сьогодні ставлення до українського православ’я у всесвітнього православ’я? Як іде діалог зі Вселенським патріархатом? Є розуміння того, що Україні потрібна така єдина канонічна церква?

– Є розуміння. І якраз війна, яка йде на сході України, сприяє цьому. Сприяє тому, що до Київського патріархату навертаються люди в Україні, тому що бачать, що це є їхня церква. Став позитивно ставитися до Київського патріархату і Вселенський патріарх. І ми сподіваємося, що невдовзі будемо мати діалог з Вселенським патріархом на предмет визнання Київського патріархату як помісної української православної церкви. Тому що не може бути невизнаною 20-мільйонна церква Київського патріархату. Не може бути невизнаною.

– Я хотів у Вас запитати про церкву якраз під час війни. Ми вже про це говорили. Але мені здається, що війна – це таке величезне моральне випробування для церкви. Бо це трагедії, бо це поневіряння, бо це вбивства, бо це втрата домівки. Люди досить часто в такій ситуації втрачають моральні орієнтири. І що можна цим людям сказати в такій ситуації, коли вони шукають якогось нового дороговказу в ситуації, в якій вони опинилися?

– По-перше, люди самі знають, що треба робити. Любити свою Батьківщину. І це кожний громадянин знає. Тому любов до своєї Батьківщини, до своєї держави спонукає молодих людей, і не тільки молодих людей, захищати свою Батьківщину, свою землю і свою державу. І тому і церква підтримує це, надихає їх на те, що вони роблять добру справу, священну справу, бо виявляють любов до ближніх.

Господь сказав як? Полюби Господа Бога твого і ближнього твого, як самого себе. Так ось, у цьому, в любові до своєї Батьківщини, а це значить, до свого народу, до своєї сім’ї, і виявляється ця любов. І тому Господь нас приводить до виконання заповідей через страждання. Не було б страждання – не було б виявлення цієї любові. Не тільки в тому, що захищають, а й гуманітарна допомога, яка йде від усіх верств населення України. Що таке гуманітарна допомога? Це виявлення любові. Це співчуття людському горю. Це в Україні. А в світі? Церкви бачать, яка церква є українською, а яка церква є в Україні, але не українська по своєму духові.

Тому ми впевнені, що Господь приведе нас до єднання. Але єднання буде тоді, коли ми будемо любити один одного, тому що ворожнеча між церквами до єдності не приводить, а, навпаки , любов, прощення гріхів одне одному приводить до об’єднання.

– Під час Майдану церкви, можна сказати, підтримали європейський вибір України. І УПЦ була тут першою в цій підтримці. Але європейський вибір – це ж і модернізація. І тут важливе питання, яке завжди суперечливе: роль церкви у модернізації суспільства, якою вона має бути?

– Справа в тому, що може бути будь-яка форма правління, будь-яка реформація і модернізація, але моральні принципи залишаються незмінними. Премудрий Соломон сказав: немає нічого нового під місяцем. Тобто моральні принципи залишаються незмінними. Модернізація може бути. Людство жило у рабовласницькому устрої? Жило. У феодальному жило, церква жила, існувала? У капіталістичному суспільстві існувала церква? Навіть у соціалістичному устрої теж існувала. А що змінилося в церкві порівняно з цими устроями? Нічого не змінилося.

– Але церква завжди намагалася захищати гнаних в усіх цих устроях.

– Гнаних, тому що вона на те і покликана. І Христос захищав бідних і зціляв їх, і воскрешав з мертвих. Але не треба казати, що церква існує тільки для бідних. Вона з бідними, вона допомагає їм, але в церкві є і багаті люди. І тому не багатство є гріхом, а ставлення до багатства є гріхом.

– Отаке ставлення до багатства, як в Україні, є гріхом?

– Є гріхом (ставлення до багатства, як в Україні – ред.).

– От!

– Наприклад, корупція. Корупція є гріх і тяжкий гріх. І він в Україні досить поширений. І церква виступає проти цього гріха.

– А як подолати такі моральні проблеми у суспільстві? Який шлях Ви бачите?

– Треба мати насамперед волю подолати. Не тільки у керівництва країни – волю подолати корупцію, а й в самих громадянах. Тому що корупція поширена не тільки серед олігархів чи можновладців, а й серед населення. Не треба давати і не треба брати. Якщо ти даєш, ти є корупціонер. Якщо ти береш, ти теж корупціонер.

Але у нас створена система, яка примушує людей брати участь у корупції. Це низька зарплата, ціни високі на продукти харчування, на комунальні послуги, ціни європейські, а зарплата радянська. І оце спонукає багатьох добувати собі кошти на існування іншим способом. Тому треба змінити систему. Систему змінити, щоб сама система боролася проти цієї корупції.

– Наскільки можна сподіватися, що це розуміння українським суспільством нових викликів може призвести до такого оновлення зі збереження моральних цінностей? Ви вірите в такі можливості в найближчому майбутньому?

– Не можна не вірити. Людина, яка не вірить, не вірить в існування Бога. Тому що вона допускає, що зло може перемогти. А Бог не допускає перемогу зла. У Бога завжди перемагає добро. І тому ми віримо, що і корупція, як зло, буде переможена спільними зусиллями. Не тільки однією владою, а й самим суспільством. Ви ж бачите, як проти української корупції налаштовані Європа і Америка.

– Звісно. І українське суспільство також.

– І українське. Але ж українське суспільство корумповане. Так? А корумповане, тому що система створена несправедлива.

– Дякую Вам за цю віру в нашу перемогу. Вітаю зі святом! І бажаю наступного року здоров’я, успіху і сповнення всіх надій на єдність та розуміння!

– Я теж вітаю всіх телеглядачів з наступаючим святом Різдва Христового! Бажаю доброго здоров’я і бажаю, щоб ми і об’єдналися в одну православну церкву, і перемогли корупцію, і українська держава ввійшла в ЄС!

Різдвяне привітання патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета (відео)