Українцям вдалося повернути країні міжнародну суб’єктність, але тільки на певний час – експерт

Ілюстраційне фото (©Shutterstock)

Впевнено говорити на захист прав людини за кордоном Україна зможе тоді, коли їх поважатимуть всередині України

Наприкінці 2013 року найбільшим кошмаром українців було уявлення про те, що долю України якось вирішать сильні цього світу поза її участю. Коли почалася війна на сході, стало очевидно, що крім українців, Україну ніхто по-справжньому не захистить, і вмирати за неї точно не буде. Чи набула Україна свого незалежного голосу зараз? Що потрібно для того, щоб він зміцнів? Про це говоримо з експертом фонду «Майдан закордонних справ» Олександром Харою.

Мінські домовленості зменшують нашу суб’єктність і в найнегативнішому випадку це може призвести до громадянської війни або до застосування щодо нас концепції так званого «обмеженого суверенітету»

– Революція гідності поставила крапки над «і» – те, що українське суспільство, найбільш активна частина наших громадян, сказала, що Україні слід бути на політичній мапі й обирати свою долю власноруч. І, звичайно, це фактично повернуло нам суб’єктність на міжнародній арені на певний час. Але інші події, агресія, а потім так звані ці мінські домовленості фактично зменшують нашу суб’єктність як таку, і в найнегативнішому випадку це може призвести до громадянської війни або до застосування щодо нас концепції так званого «обмеженого суверенітету».

– Власне, від самого початку йшлося про якусь «фінляндизацію», і про це навіть говорили досить поважні, серйозні люди, як колишній радник президента США із закордонних питань Збіґнєв Бжезінський, чи вона є досі актуальна для України?

Олександр Хара

– Як не дивно, це залежить все ж таки від Києва і позиції, перш за все, президента і дипломатії, чи ми дозволимо нав’язати нам такий статус, який би дозволив їм блокувати поступ України до європейських структур. А, найголовніше, до Євроатлантичних структур, тобто НАТО.

– На Бухарестському саміті Німеччина і Франція пообіцяли Україні, що вона буде в НАТО. І це було записано в прикінцевій декларації цього саміту. Тепер ми чуємо зовсім інші голоси. Як насправді виглядає ця ситуація зараз, чи це є питання, яке від українців не залежить?

– Звичайно, від українців залежить те, що вони будуть показувати такий же високий рівень підтримки ідеї вступу в НАТО, навіть в центрі і на сході України. Бо українці зрозуміли, звідки справжня агресія, звідки справжня небезпека, а це Російська Федерація, а не європейські країни чи Сполучені Штати. Це перше.

Друге – це, звичайно, буде залежати від влади щодо реформування. І не лише так звані стандарти НАТО, а, преш за все, технічні стандарти. А найголовніше – це боротьба з корупцією, реформування Збройних сил і взагалі сектору безпеки. Якщо ми не будемо її (корупцію – ред.) долати, то ми не лише економіку свою не піднімемо, але і ми будемо у стані небезпеки як для себе, так і становити небезпеку для наших сусідів.

– Ви, фонд «Майдан закордонних справ», дієте як паралельне міністерство закордонних справ, з вами консультуються закордонні уряди щодо санкцій, щодо окупації Криму, наприклад. Чи ви відчуваєте конкуренцію з Міністерством закордонних справ, і чи ваші колеги відчувають заздрість щодо того, що ви маєте в деяких питаннях більший вплив, ніж вони?

Унікальність України у світі, що українське громадянське суспільство почало виконувати функції, невластиві для інших країн

– Унікальність України у світі якраз-таки в тому, що українське громадянське суспільство, незважаючи на те, що воно не таке міцне, як у розвинутих країнах, почало виконувати функції, невластиві для інших країн. Тобто, ми дуже часто підміняємо державу там, де державні органи або не здібні, або не хочуть щось робити. І тому, скажімо, от ми як організація – невеличка, але з достатньо великим досвідом у сфері національної безпеки і зовнішньої політики – намагаємося допомагати державі там, де зараз є прогалини. І, в тому числі, звичайно, ми працюємо як з Міністерством закордонних справ, так і з іншими державними установами.

Наша влада не зовсім розуміє те, що наше громадянське суспільство може допомагати

У нас є і особисті, і професійні зв’язки, і це нам дозволяє певні речі реалізовувати. Але на системному рівні, на жаль, наша влада (я, перш за все, маю на увазі не високе політичне керівництво, а от якраз на рівні бюрократів, тих, хто є становим хребтом держави в будь-якій країні), не зовсім розуміє те, що наше громадянське суспільство може допомагати. І хоча ми іноді критикуємо, і достатньо жорстко, певні прорахунки і президента, і міністра закордонних справ, і міністерства в цілому, але у нас є конструктив. І от є поодинокі випадки такої, скажімо, ефективної співпраці, але, на жаль, на системному рівні вони ані з нашою організацією, ані з іншими не вибудували такий механізм взаємодії, стратегічної співпраці, я сказав би, між громадянським суспільством, аналітичними центрами і державними установами.

– Значною частиною західної демократії є підтримка прав людини за кордоном. Але українська дипломатія ще до цього не дійшла. Йдеться про права не громадян України, так як, наприклад, у Росії багато росіян, які підтримали Україну свого часу, постраждали. Можна згадати про Влада Колесникова, якого довели до самогубства. Про активістку Дарью Полюдову, яку російський суд засудив до двох років колонії за те, що вона намагалась організувати акцію «Марш за федералізацію Кубані», про Ельдара Дадіна, який отримав три роки колонії за пікет на підтримку України. Чи ви також розробляєте цей напрямок, тому що в офіційній дипломатії ми його поки не бачимо?

Революція гідності поставила питання людини як такої, її прав і цінності її життя на перше місце

– Звичайно, Революція гідності поставила питання людини як такої, її прав і цінності її життя на перше місце. І, звичайно, що, скажімо, наша організація розробляє концепцію, засновану на цінностях зовнішньої політики. Ми вважаємо, що 23 роки держава використовувала концепт так званого прагматизму. Це абсолютно неправильно.

Ми маємо показувати, що права людини для нас – важлива річ, ми маємо як в Україні показувати, що ми дивимося на це як на пріоритет і в цьому контексті ганебна справа з Корбаном показує, що ані у внутрішній політиці це не стало пріоритетом. Звичайно, що тоді можна вимагати від дипломатів, як можна змінити їхнє мислення, я не кажу про дії дипломатів на зовнішній арені, якби це не стало частиною нашого життя політичного, культурного і взагалі, ментального в Україні?!