Мінськими домовленостями Росія «зацементувала» конфлікт на Донбасі – Миселюк

Чи вдалося Росії створити «заморожений» конфлікт на Донбасі, який ефект мала блокада Криму, які перспективи вільної торгівлі та безвізового режиму України з ЄС, чи можливі парламентські вибори у 2016 році? Чим житиме Україна та які зміни чекають на її мешканців у новому році в ефірі Радіо Свобода розмірковував політичний експерт Андрій Миселюк.

– На Вашу думку, чи наблизиться Україна у 2016 році хоча б на крок ближче до мирного врегулювання ситуації на сході?

Андрій Миселюк

– На крок – наблизиться, це насправді ключові слова. Бо, на жаль, ми можемо констатувати, що у 2015 році Росії вдалося реалізувати свою стратегічну мрію – створити черговий заморожений конфлікт на Донбасі, на кшталт Придністров’я. І, на жаль, найближчим часом його вирішення не очікується.

– Ви сказали «заморожений конфлікт» – невже це вже реальність? Чи ще усе-таки вдасться його розморозити?

– Це реальність. Ці спроби розпочалися ще у 2015 році. І, власне, «Мінськ-1» у вересні 2014 року – це перша спроба його зафіксувати, зацементувати, а після «Мінська-2» це вже стало остаточною реальністю. Ми бачимо, що зараз вже утворився розподіл ролей: Росія час від часу заявляє, що є прихильницею строгого виконання мінських домовленостей, що вона за мир, а донбаські бойовики, в свою чергу, виступають деструктивною силою, вони певним чином діють автономно. Тобто Москва заявляє, що не може на них впливати. І вони обстрілюють українські позиції, роблять диверсії тощо.

– Але водночас Володимир Путін заявив, що хоч і регулярних військ Росії на Донбасі немає, але є люди, які вирішують певні питання у військовій сфері. Раніше він в цьому не зізнавався. У той же час, «Мінськ-2» продовжено на 2016 рік. Чи буде «Мінськ-3» або якісь інші формати?

– Варто наголосити на двох моментах: Путін як КГБіст старої системи робить публічно такі кроки, коли вже необхідність їх приховувати відпадає. Ми пам’ятаємо, як Москва заперечувала, що зелені чоловічки в Криму – це її десант, а потім вже у фільмі «Повернення на батьківщину» Путін визнав, що це була спецоперація Росії і вона таким чином загарбала Крим. Власне кажучи, за такою ж логікою розвивається і ситуація навколо Донбасу. Тобто спочатку він казав, що це відпускники, що вони можуть придбати собі зброю в магазинах воєнторгу тощо. А зараз вже немає необхідності заперечувати, оскільки, з одного боку, є дуже багато свідчень, що це російські регулярні війська, з іншого – конфлікт перейшов у таку тривалу, затяжну фазу, від чого Росія тільки виграла. І тому зараз Путін може спокійно визнати, що дійсно, є деякі російські військові, які можуть собі дозволити поїхати повоювати за права «братнього» нарду і прислужитися йому.

Що стосується фіксації «Мінська-2» і перенесення його на 2016 рік – це відбулося в найгірших традиціях того, як постфактум де-юре формалізувати те, що вже є насправді, де-факто. 30 грудня лідери нормандської четвірки це зробили, вони провели телефонну розмову і сказали: о’кей, зараз на календарі 30 грудня, ми розуміємо, що до 31 грудня нам не вдасться виконати «Мінськ-2» і ми його переносимо на 2016 рік. Те, що «Мінськ-2» буде пролонговано як мінімум на 2016 рік наш інститут прогнозував ще у вересні. 31 грудня 2016 року також не є граничним терміном, дедлайном його виконання, оскільки Росії вдалося створити заморожений конфлікт, який може тривати не те що роками, а десятиліттями, як ми це бачимо в Придністров’ї.

– Якщо повернутися до теми Криму, на жаль, вона вже втрачає актуальність і увагу світової спільноти. І, мабуть, завдяки лише економічній та енергетичній блокаді півострова вона знову з’являється на шпальтах світових видань. На Вашу думку, блокування Криму наближає його до України чи, навпаки, віддаляє?

– На це питання неможливо дати відповідь «так» чи «ні». Якщо такі кроки повинні були привернути увагу до анексованого Криму світової спільноти, також якимось чином мобілізувати проукраїнське населення в Криму, то цих цілей ініціатори блокади, звичайно, досягли. Якщо говорити про російську пропаганду, то вона працювала на всі 100% і намагалася переконати своїх прихильників в тому, що злощасна «фашистська хунта» з Києва намагається їх не тільки залишити без їжі, а й заморозити в зимовому Криму. То вона в свою чергу теж підняла градус ненависті до України.

Але якщо підбивати проміжні підсумки, то ініціаторам блокади вдалося привернути увагу світової спільноти до Криму, він знову опинився не тільки під прицілом ЗМІ, а й у переговорах перших осіб Європи. Проте, не вдалося домогтися звільнення політв’язнів Криму. Думаю, що блокування Криму буде продовжуватися. А що стосується ефективності, звичайно, якщо б ці кроки були застосовані ще у березні-квітні 2014 року, то ефект був би більшим, ніж наприкінці 2015 року.

– Повернення Криму Україні, а також врегулювання конфлікту на Донбасі – одна з умов, які стали причиною запровадження санкцій проти Росії з боку ЄС та США: на світових ринках нафта дешевшає, рубль падає. Як ви гадаєте, як довго витримає путінська Росія?

– Як бачите, Росія в роки процвітання та високих цін на нафту вчинила досить далекоглядно: вони по-господарчому відкладали у Фонд національного достатку гроші, що дозволяє зараз їм проходити цей період з найменшими турбулентними втратами.

2016 рік Росія ще пройде, проблема полягає в іншому: Росія пішла таким шляхом, що вона створює все нові й нові фронти, зокрема економічні, не тільки для ЄС. Дивіться, як вони діють відносно Туреччини. Звичайно, ми бачимо, що становище Росії буде погіршуватися. Але це ще не привід аплодувати. Є ще зворотна сторона – Росія намагається утримати рівень виплат у рублях заробітних плат, соціальних пільг. І хоча купівельна спроможність зменшується, проте не так швидко, як би ці пенсії і зарплати знецінювалися разом з курсом долара, тобто в рази. Все більше росіян відчувають на собі наслідки цих економічних санкцій і погіршення ситуації в країні, проте це не веде до того, щоб вони висували політичні вимоги, зокрема зміни режиму Путіна, його відставки тощо.

– Продовжуючи тему зовнішньої політики, згадаймо, що з 1 січня 2016 року почала працювати в повному обсязі зона вільної торгівлі між Україною та ЄС. Також очікується запровадження безвізового режиму для громадян України при поїздках до ЄС. Наскільки Україна і її громадяни стануть ближчими до Європи в цьому році?

– Стосовно першого економічного аспекту, то Європа , звичайно, використовує режим найбільшого сприяння Україні і українські підприємства, які докладали необхідні зусилля до того, щоб досягти відповідності продукції стандартам ЄС, отримали доступ не тільки на європейські ринки, а й багато інших країн світу. Проте багато економічних експертів наголошували на цьому і в минулому році, і раніше, що не всі українські підприємства використовують ті можливості, які з запровадженням цього режиму для них відкриваються. І, звичайно, що зона вільної торгівлі поставить перед українськими підприємствами нові виклики, які будуть ще більш гострими від того, що Росія припиняє режим вільної зовнішньої торгівлі і переводить нашу країну в режим найбільшого сприяння. І, відповідно, Україна теж намагається з 10 січня відповісти їм такими ж санкціями. Ми бачимо, що економічне становище буде не дуже легким.

– Але Україна переживе?

– У нас підстави для оптимізму є у тому, що багато українських підприємств, які дійсно були змушені диверсифікувати свої ринки збуту після втрати російських ринків, змогли привести своє виробництво до стандартів ЄС, отримати сертифікати і благополучно цей період пережили. Тож інші підприємства не те, що захочуть, а будуть змушені йти цим шляхом, оскільки Росія продовжує закривати свої ринки.

Стосовно безвізового режиму з ЄС: дві сторони мають виконати необхідні умови. З одного боку – Україна, оскільки наголошувалося наприкінці минулого року, що ЄС авансом позначив терміни введення безвізового режиму, бо не прийнятий ще закон щодо антикорупційних органів. З іншого – рішення буде від Ради ЄС, яке прийматимуть міністри закордонних справ та міністри внутрішніх справ. Головна заковика в тому, що у 2105 році європейські країни зіштовхнулися з величезним напливом біженців з Сирії та інших близькосхідних країн. Там можуть бути заперечення щодо України. Тому це питання не є 100% вирішеним, як щодо тієї ж Грузії.

– Ви згадали боротьбу з корупцією, власне під цим гаслом минув увесь 2015 рік і ми бачимо, що вона стала приводом для конфліктів навіть всередині самої владної команди: Саакашвілі – Яценюк, Саакашвілі – Аваков, протистояння прем’єрської і президентської команд. На Вашу думку, хто переможе і яким чином?

– Останні кілька місяців, починаючи з вересня, коли лунали гучні, проте бездоказові звинувачення у корупції високопосадовців, то обидва табори дійшли до висновку, що переможців не буде. Не буде сторони, яка зможе підняти прапор перемоги, під себе підвести всі посади, фінансові потоки тощо. Цим пояснюється те, що вони уклали так званий пакт перемир’я, орієнтовно він буде тривати до березня-квітня. Це визнають і представники БПП, і «Народного фронту», коли кажуть, що спочатку треба прийняти зміни до бюджету, потім до податкового законодавства, потім обговорити функціонал, а далі конкретні кадрові зміни в уряді, і тільки тоді переходити до змін. Тобто це процес, який розтягнеться не на один місяць. Зрозуміло, що намагання тільки так або інакше вирішити питання не вдається. Будемо сподіватися, що м’яч перейде на поле тих органів, які мають професійно займатися боротьбою з корупцією – НАБУ, Антикорупційна прокуратура тощо.

– Щодо теми бюджету. Його критики, зокрема народний депутат від «Опозиційного блоку» Вадим Рабинович, каже, що прийнятий бюджет вбиває всі економічні можливості. Невже вибори врятують ситуацію?

– Тут аналогія просліджується з героєм «Собачого серця», коли він казав, що треба все забрати і поділити. Звичайно, коли депутати від опозиції намагаються висувати такі радикальні рецепти, вони можуть це робити, бо не мають жодних зобов’язань і не відповідають за свої слова. Їхнє головне завдання – нарощувати якимось чином популярність.

Тут можна констатувати, що вибори самі по собі не здатні радикально змінити стан справ в Україні: ані пришвидшити економічні реформи, ані владнати соціально-політичну кризу, ні вирішити питання щодо Донбасу. Оскільки для початку мають бути створені для цього передумови, мають бути запроваджені підстави для комплексного процесу, які будуть враховувати всі сторони, а не намагатися знайти надто радикальні, прості рецепти, які у цій ситуації є загрозливими для країни. І можна констатувати, що враховуючи це, сторони відмовилися від таких радикальних кроків. Наприклад, від відставки діючого прем’єр-міністра, натомість вирішили розв’язувати ці питання більш компромісно і узгоджуючи позиції всіх сторін, які тут є.

– На початку нового року ми, на жаль, говоримо лише про проблеми, а хотілося б більше оптимізму. Чи є якісь підстави для оптимістичних сподівань? Зокрема, українська збірна з футболу вийшла на Євро-2016. Чим ще, крім футболу, можуть втішитися українці у 2016 році?

– Звичайно, що стосується футболу – тут є підстави сподіватися на те, що наша збірна гідно виступить на чемпіонаті Європи. Що стосується цифр, то уряд заявляє, що буде 2% зростання ВВП країни. Це, звичайно, дуже «обережний» оптимізм. Будемо сподіватися, що ці прогнози справдяться. Більш ґрунтовний оптимізм вселяє те, що є суспільний запит на справедливість, на економічне зростання, на розбудову в Україні більш цивілізованого суспільства, якими були гасла і слогани Євромайдану, і які насправді сьогодні в реальності повністю не реалізовані. Суспільство буде не просто просити у влади, а вимагати, і головне – пропонувати їй можливості для того, щоб ця ж влада працювала більш професійно, з більшим коефіцієнтом корисної дії задля виконання цих вимог.