Чого чекати від української культури в 2016-му?

Київ – Вихід українського перекладу «Сатанинських віршів» Салмана Рушді, запуск зйомок «Бабиного Яру» Сергія Лозниці та академія молодих диригентів від музичної агенції «Ухо» – це лише кілька подій, на які цього року особливо чекають українські культурні критики. Але загалом їхні сподівання пов’язані радше з законодавчими та інституційними змінами. Радіо Свобода запитало експертів про те, чого очікувати від української літератури, музики, мистецтва, кіно та театру в 2016-му.

Серед найбільш очікуваних книжок 2016 – український переклад «Сатанинських віршів» британського письменника Салмана Рушді – книги, яку побоялися видати в Росії і за яку автора вже понад 25 років переслідують ісламські екстремісти, вважає літературний критик Євгеній Стасіневич. «Цей роман зовсім не є пасквільним, як закидають автору. В Україні він викличе дискусію, але, зрештою, ми просто отримаємо гарний британський роман», – каже він. Книжка, видана в 1988 році, спричинила різкий протест мусульман. Рушді згодом публічно вибачився перед мусульманами. Письменник стверджував, що він вірить в Аллаха та поважає іслам.

«Сатанинські вірші» перекладе «Видавництво Жупанського». Там само вийдуть новий том Говарда Лавкрафта та тексти швейцарського письменника Роберта Вальзера. Важливі переклади готує також «Видавництво Старого Лева» – тексти лауреатів Гонкурської та Букерівської премій 2014 року. «Якщо про перших ми ще маємо якесь уявлення, то про сучасних англійських авторів в Україні невідомо практично нічого», – каже критик.

Серед українських книжок Стасіневич відзначає дві цікаві новинки в жанрі нон-фікшн: це книга гарвардського викладача Сергія Плохія про вбивство Степана Бандери та книжка професорки Києво-Могилянської Академії Наталії Яковенко про Іонікія Галятовського та київські інтелектуальні кола 17 століття. Обидва тексти вийдуть у видавництві «Лаурус».

Загалом же хотілося б бачити в українській літературі більше цікавих дебютів, каже Євгеній Стасіневич: «У нас досі погані справи з великою і малою прозою, немає критичної маси хороших тексів. Хочеться вірити, що вона набереться саме за рахунок дебютів, а не п’ятьох-сімох авторів, які й так постійно пишуть».

Але найбільше очікування критика пов’язане з цьогорічною Шевченківською премією та скандалом навколо українського та американського літературознавця Григорія Грабовича, який опинився у списку номінантів. Низка організацій, зокрема, «Правий сектор», опублікували листи, де назвали Грабовича українофобом і виступили проти його номінування.

«Сподіваюся, що давно дискредитований Шевченківський комітет набереться сил і віддасть цю нагороду Грабовичу. Вона потрібна не стільки йому, скільки самій премії, щоб залишалися хоч якісь елементи притомності. Грабович – людина, яка написала найкращі шевченкознавчі тексти за 25 років незалежності України. Вони цікаві, з ними варто полемізувати, але їх варто знати й принаймні не зводити на них безпідставних наклепів», – зауважує Стасіневич.

Кіно й сучасне мистецтво: в очікуванні державної підтримки і нового міністра культури

В українському кіно в 2016-му найбільше чекають ухвалення законопроекту про державну підтримку українського кінематографу, розповідає кінокритик Дар’я Бадьйор. Законопроект вже кілька разів вносили на порядок денний, але доберуться до нього, вочевидь, аж у січні, каже вона. Окрім того, є законопроекти про важливі для українського кіно пільги, які збільшать його бюджет. «Утім, передбачених коштів на створення фільмів – 260 мільйонів гривень – має вистачити, щоб закінчити виробництво вже розпочатих фільмів та запустити нові», – вважає оглядачка.

Окрім того, кінематографісти та культурні активісти загалом чекають на конкурс на посаду директора Центру Довженка. Останні кілька років його очолював Іван Козленко, який почав перетворювати цю досі закриту інституцію на арт-кластер. У листопаді у нього закінчився контракт, але нового керівника й досі не призначили.

Серед українських кінопроектів, на які чекає Дар’я Бадьйор – фільм «Бабин Яр» Сергія Лозниці, на який пообіцяло виділити кошти Держкіно, та «Люксембург» – нова стрічка Мирослава Слабошпицького, робота над якою вже розпочалася.

Тим часом українському мистецтву потрібні насамперед інституційні реформи: зміни в культурній політиці держави і, зокрема, в керівництві Мінкульту, каже кураторка й критик Ольга Балашова. Проблеми із культурною спадщиною та міським середовищем потребують термінових рішень, з якими нинішні управлінці в сфері культури поки що впорались, вважає вона.

Серед найбільш очікуваних мистецьких проектів 2016-го Ольга Балашова називає перетворення львівської Фабрики повидла – споруди початку 19 століття, колишньої фабрики спиртових напоїв – на культурний центр та нову виставку Національного художнього музею у співпраці з Британською радою. Музей продовжить роботу із власною колекцією, розповідає критик. Минулого року НХМУ вже презентував два проекти, створені на основі його власних фондів: «Герої. Спроба інвентаризації» та «Спецфонд». Ольга Балашова сподівається, що інші музеї скористаються цим досвідом: «В інших музейних колекціях є не менше можливостей заповнювати пробіли в історії українського мистецтва», – каже вона.

Музика й театр: «Ухо» захопить нові простори, а молоді режисери створять альтернативні майданчики

Музичний критик Любов Морозова у 2016-му найбільше чекає подій від двох інституцій: музичної агенції «Ухо» та, як не дивно, Національної опери. Перша вже має великі плани на новий рік. По-перше, «Ухо» продовжить виступи власного ансамблю з італійським диригентом Луїджі Гаджеро, причому на травневому концерті в філармонії до них долучиться Маріо Каролі – «Паганіні від флейти». По-друге, агенція запустить новий цикл концертів «Аутсайдери». І, по-третє, разом з «Культурним проектом» «Ухо» проведе низку лекцій з нової музики, а потім – десятиденну академію молодих диригентів.

Тим часом Національна опера цього року стане більш відкритою для нових виконавців та режисерів. Наприклад, представить цикл концертів за участі українських зірок, яких, разом з тим, набагато краще знають у Європі. «Деякі з них побували у Києві вперше, як це було, наприклад, з басом Олександром Цимбалюком, який звучить на усіх найбільших європейських сценах», – розповідає Любов Морозова.

Окрім того, опера поставить три класичні твори: «Набукко» Джузеппе Верді, «Джанні Скіккі» Джакомо Пучіні та «Панночку-служницю» Олександра Глазунова. Останні дві ставитимуть київська театральна режисерка Тамара Трунова та головна режисерка Одеської опери Оксана Таненко.

У новому році має з’явитись більше можливостей для незалежних театральних майданчиків, вважає театральний критик Ірина Чужинова. Йдеться насамперед про можливість конкурувати за бюджет з державними установами, адже 2015 рік довів, що де-факто саме нові театральні платформи найбільш жваво й точно реагують на події в країні. Наприклад, «Театр переселенця», який заснували Наталія Ворожбит та німецький режисер Георг Жено, або «PostPlayТеатр» – майданчик спільноти «Українська нова драма».

Серед найбільш очікуваних Іриною Чужиновою прем’єр – київська постановка п’єси «Слава героям» Павла Ар’є. Окрім того, цього року Британська рада планує знову повести конкурс на постановку британської драматургії, каже критик.

Тим часом законопроект про запровадження контрактної системи в закладах культури і, зокрема, в театрах – це лише частина реформи українського театру, яку ще належить провести. «Маємо переосмислити сам принцип функціонування театру, вирішити, яким ми його бачимо у 10-20-річній перспективі», – каже Ірина Чужинова. Ці зміни, як, зрештою, і у багатьох інших сферах, мають бути комплексними та відповідати загальній стратегії розвитку української культури.