Противник готує наступ на Донбасі – білоруський боєць «Правого сектору»

Олександра Динько

Ян Мельников, 22-річний білорус, який воює на українському боці на Донбасі в тактичній групі «Білорусь». У групі – кілька десятків білорусів, які об'єдналися в окрему бойову одиницю у грудні 2014-го. Білоруський доброволець розповів Радіо Свобода, що зараз відбувається у зоні бойових дій.

– У тактичній групі «Білорусь» – в основному хлопці, які їхали воювати у складі «Правого сектору». Хтось приїхав окремо, хтось удвох, щоб разом з українцями боротися зі своїм спільним ворогом – імперською Росією. Адже ми розуміємо, що війна – це не конфлікт і не проблема України. Від її результату залежить доля усіх країн Східної Європи.

– Чи мають добровольці військову підготовку, чи всьому доводиться вчитися вже на війні?

– Є хлопці, які служили в армії. Є люди, які брали участь в інших конфліктах. Є люди, які взагалі не мали з армією нічого спільного і військового досвіду набули тут. Кожен батальйон має вишкільну базу. За кілька місяців люди проходять підготовку. Це щось на кшталт «курсу молодого бійця», але більш поглиблене. Не ходити маршем там вчають, а користуватися зброєю, тактики міського бою вчать. Те, що потрібно на війні.

– Коли Ви вперше взяли участь у бойових діях?

– Відразу, як Крим окупували, «Правий сектор» почав створювати свою бойову одиницю. Почалися вишколи, почали організовуватися бази, інструктори з бойовим досвідом приїжджали, навчали.

Перший бойовий виїзд був 11 травня у Красноармійськ, коли був «референдум». Завдяки тому, що туди вчасно приїхав «Правий сектор», в Красноармійську сепаратисти затрималися на тиждень-два. Там «референдум» був зірваний.

«Правий сектор» не належить до владних структур, тому вся наша зброя – трофейна, яку здобули в бою. Спочатку зброї не вистачало, а коли її стало достатньо, щоб йти на фронт, то вже в червні почався бойовий шлях «Правого сектору».

А що стосується тактичної групи «Білорусь», то вперше ми трималися разом на позиціях, називали себе бойовою одиницею, наприкінці грудня 2014 року. У Пісках поблизу Донецького аеропорту у нас вже були свої позиції, ми називалися «БНР», на наші позиції приходили з паролем «Живе Білорусь».

А якщо про мене говорити, то мій перший бойовий виїзд був в Красноармійськ. Далі брав участь у визволенні Авдіївки. У Пісках майже півроку «просиділи». Був у бою під Старогнатівкою.

– Що зараз відбувається в зоні бойових дій, в яких умовах перебувають білоруські добровольці?

– В різних умовах. Раніше час від часу один одного «вкривали» мінами. Буває, що одне село розділене на дві частини: з одного боку – сепаратисти, з іншого боку – українська армія. І посеред села – блокпост, через який ходять люди. Скрізь по-різному.

На околиці Авдіївки бойові позиції – на даху будівлі, з якого видно навіть околиці аеропорту. А там кілометрів шість, напевно.

– Яке тепер озброєння і як поводяться сепаратисти? Як вони ставляться до полонених?

– Щодо зброї, то у сепаратистів є все, що є в Росії, тільки без морського флоту і авіації. Навіть сучасна система протиповітряної оборони у них є. В основному це різноманітні танки – Т-90, Т-80, Т-72, Т-64. БТРи різні, БРДМ. Те, що є ще з радянських часів на озброєнні російської армії. Хоча зараз і багато нової сучасної техніки. Кулемети Калашникова, автомати нового зразка, які кілька років тому були виготовлені в Росії. Це конкретно вказує на те, що це саме російська зброя.

Зараз такий період війни, коли артилерія не працює. Сепаратисти стріляють частково з великокаліберних кулеметів, гранатометів по українських позиціях.

Вони (сепаратисти – ред.) себе відчувають вільно. Українцям забороняють відкривати вогонь. Сепаратисти розуміють, що вони можуть безкарно виїжджати в поле і відкривати вогонь з великокаліберного кулемета по позиціях, бо знають, що їм у відповідь нічого не прилетить.

Щодо полону, то я навіть не знаю, яким словом це назвати. Звірства, які роблять вони в Україні, не можна порівняти з тим, що робили в Чечні, як кажуть ті, хто там побував. У нас є в батальйоні один хлопець, який потрапив у полон на початку війни. У нього все тіло було в шрамах, переломах, не знаю, чи залишилася хоч одна ціла кістка в нього.

Це може бути ще й тому, що таке ставлення до «Правого сектору». Вони постійно запитують: з якого формування, мобілізований чи доброволець. Дуже жорстко ставляться до всіх, але до мобілізованих таке ставлення, що «ви не самі пішли воювати, а нібито вас українське військо кинуло на фронт, то ми вас так катувати не будемо».

А добровольців катують нещадно. Бійцеві «Правого сектору» потрапити в полон – це страшніше, ніж смерть у полі.

– Білоруські спецслужби заводять справи на добровольців-білорусів – як на тих, хто воює на українському боці, так і на тих, хто воює на боці сепаратистів. Принаймні, так про це говорять. Чи помічаєте Ви пильну увагу до Вас, Ваших сімей? Чи загрожує Вам щось?

– Поки що не приходили з питанням про перебування в Україні.

Ми розуміємо, що зараз в очах білоруської влади виглядаємо як якесь збройне формування, яке може загрожувати існуванню їхньої влади. Вони у нас, напевно, бачать загрозу, тому роблять всі ці заяви і сюжети по телебаченню.

Люди, які воювали на боці «ЛНР» і «ДНР», повертаються додому. Є конкретно матеріал, коли колишній учасник боїв за «ДНР» описував, як його викликали в КДБ Білорусі, але тільки на розмову. Вони знали, що це сепаратист, він воює, а вони з ним просто поговорили.

У соцмережах вони відкрито вихваляються, що ми, білоруси, воювали. У нас, у звичайних бійців, є ця інформація. Тому говорити, що про це не знають спецслужби, смішно. Про те, що колишні учасники конфлікту на Донбасі приїжджають до Білорусі як інструктори і проводять вишколи козаків, які з імперськими прапорами і закликами «за Велику Русь і царя», налаштовують нашу білоруську молодь проросійськи. Кажуть, що Білорусь, Росія і Україна – це одна країна, а білорусів як нації не існує і це вигадка.

Я вважаю, що загроза йде з їхнього боку. Дивно, що білоруські спецслужби звертають увагу на кілька десятків хлопців з тактичної групи «Білорусь», які ставлять за мету боротьбу в Україні з російським окупантом, свободу України, Білорусі та всіх народів. А водночас в Білорусі на різних базах проходять вишколи, іноді з бойовою зброєю, під керівництвом людей, які брали участь у бойових діях на Донбасі, і цим (спецслужби – ред.) не займаються.

– Наскільки добре екіпіровані Ваші бійці?

– Що стосується амуніції – форма, бронежилет, кевларовий шолом – у нас це є. Озброєння у нас те, що є в «Правого сектору». Його не так багато і автоматична зброя різна. Навіть рідкість – це великокаліберні кулемети. Кілька одиниць бойових машин, без яких неможлива участь у наступі, захопленні сіл та інше. Звертаємося до людей, проводимо повноцінну закупівлю амуніції, щоб у кожного бійця було все своє.

Але є ротація. Так було, наприклад, коли ми стояли в Пісках, то група, яка виїжджала на ротацію, залишала свою амуніцію тим, хто залишався.

– У Вас в Білорусі залишилися батьки, рідні. Як вони ставляться до того, що Ви перебуваєте в Україні?

– Сестра і мати, звичайно, хвилюються. Мати взагалі питанням, чия тут правда, не цікавиться. Скільки я їй не пояснював, вона намагається від усього віддалятися. Її хвилює те, що там її син. Як тільки розмовляємо, вона запитує, чи не збираюся я додому. Але це ще з часів Майдану.

Тато розуміє, що я вже дорослий, сам роблю свій вибір. Раніше він мені міг сказати щось, що звучало, як команда для виконання, а тепер це просто порада.

Мати працює на державній роботі. Коли нарешті отримала відпустку, щоб приїхати до мене, то не говорила навіть, до кого їде. Якщо б її співробітниці дізналися, що вона їде до України, то підняли б паніку, говорили б їй: «Ти не їдь туди, там чоловіків забирають в армію, «бандерівці» людей стріляють на вулицях, за російську мову можуть на стовпі повісити».

Час від часу я їй телефоную, вона мене запитує: «А правда, що ви садочки обстрілюєте, що там мирних жителів масово розстрілюють?». Але вона розуміє, що слова її сина, який тут, мають більше ваги, ніж слова її колеги, яка за сотні кілометрів від того, що тут відбувається, ще й бачить усе по телебаченню.

– Зараз говорять, що Путін зайнятий Сирією і конфлікт в Україні його більше не цікавить, нібито «сирійська кампанія» – це зручний спосіб відвернути увагу від Донбасу, адже там конфлікт затягнувся і Росії не вдалося швидко досягти свого. Як, на Вашу думку, розвиватимуться там події?

– Ситуація в Україні не змінилася, просто відкрився ще один фронт. Ті, хто каже, що Путін всю увагу перекинув на Сирію, помиляються. Плани Путіна не змінилися, війська з Донбасу він не виводить, конфлікт з новою гостротою розгоряється. Сили і техніка не лише не відведені від лінії зіткнення, а навпаки щодня накопичуються. Кількість загиблих і поранених тільки збільшується.

Диверсійно-розвідувальні групи виходять на позиції України з боку Маріуполя. На мою думку, вони так промацують позиції українців, де слабше, де можна робити наступ. Я зрозумів цю тактику ще з Красноармійська, з травня 2014 року. Перед повноцінним наступом, так було в Дебальцавому і Іловайську, спочатку йдуть диверсійно-розвідувальні групи, вони промацують слабкі райони. Бачать, наприклад, в районі Пісків – захист сильний, бо тут стоїть «Правий сектор», сюди лізти прямо – дурість. Тут зубами будуть зариватись в землю, але не підуть звідси. Зате збоку, за декілька кілометрів, є Мар'інка, а в Мар'інці стоять Збройні сили України, які менш пильно стежать за периметром, – і можна там спробувати. Після таких вилазок вони роблять повноцінний наступ на Мар'інку. Я думаю, що, швидше за все, це свідчить про те, що в «ДНР» планують подальший наступ.

Повний текст матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода

На цю ж тему: