(Рубрика «Точка зору»)
Грузія, Україна, Сирія – усі ці злочини Росії показали, що Путін у розв’язаних ним війнах будь-якими засобами прагне досягти власних цілей. При цьому спираючись не тільки на свої військові сили, а й потужну мережу агентури ФСБ, він буде залякувати і погрожувати регіональним союзникам Заходу.
Адже цілком очевидно, він ніколи добровільно не відмовиться від божевільної ідеї повернення України під російське ярмо, а інформаційні озвучувачі путінської доктрини, як і раніше, повторюють у ЗМІ свої політичні мантри на кшталт: Путін і Росія ніколи не дозволять НАТО розширитися до своїх інших кордонів, Україна була і залишається стратегічно важливою для Росії, на сході України живуть багато росіян.
«Задобрити» кремлівського старця поступками ніколи не вдасться
Використання риторики Холодної війни, яку з ентузіазмом почали застосовувати у Кремлі для того, щоб ще більше нагнітати ситуацію навколо України, вказує на те, що «задобрити» кремлівського старця поступками ніколи не вдасться.
Тим більш, що після України провокації поширилися на країни Балтії, а також і країни Західної Європи. Якщо цю гонку не спинити, то «зелені чоловічки» або інші персонажі терористичного паноптикуму з’являться скрізь – по інший бік Атлантики також.
Виходячи з цього, Путіну необхідно нанести оглушливу військову поразку в Сирії. І зробити це потрібно якомога швидше, інакше путінська орда полізе через Україну до Європи, бомбитиме і грабуватиме увесь Євросоюз.
Головними цілями Путіна у Сирії є: забезпечити присутність Росії в басейні Середземного моря; продемонструвати статус Росії, як впливової регіональної держави, котра використовує військову міць для забезпечення своїх геополітичних цілей на Близькому Сході; збурити потрясіннями близькосхідний регіон, що може призвести до встановлення високих світових цін на нафту, від чого виграє Росія.
Чи можна перемогти Путіна в Сирії? Найкращою для цього передумовою є запровадження Росією санкцій проти Туреччини, якими так бравує Москва.
У такому випадку Анкара має запровадити свої санкції у відповідь. Їхній список може бути достатньо довгим, від заборони перебування російських туристів на турецьких курортах, до заборони польотів російських літаків над територією Туреччини.
Необхідно перекрити протоки Босфор і Дарданелли
Проте найбільш дошкульною із цих санкцій могла б стати заборона проходу будь-яких російських суден (не тільки військових кораблів, а й цивільних і суден торгового флоту) через турецькі протоки Босфор і Дарданелли.
Згідно з міжнародною Конвенцією Монтре 1936 року Туреччина має право не пропускати через Босфор та Дарданелли судна під прапорами країн, які становлять військову загрозу їй, або іншим державам. А Росія, яка не лише варварськи бомбить етнічних турків та курдів у Сирії, та при цьому ще й вводить необґрунтовані санкції проти Анкари, саме таку загрозу й несе Туреччині.
Наразі можна сказати навіть більше, сьогодні Туреччина просто зобов’язана закрити свої протоки для Росії, оскільки остання бере безпосередню участь у громадянській війні в Сирії.
І в обґрунтування таких своїх дій має в повному обсязі і постійно інформувати світову громадськість та міжнародні структури про злочини путінської воєнщини у Сирії.
Росія, введенням до сирійського театру воєнних дій новітніх озброєнь зокрема зенітно-ракетного комплексу С-400 «Тріумф» (SA-21), докоріннім чином переформатувала цей конфлікт.
Щоб вирівняти ситуацію, необхідно компенсувати вказане нарощування постачанням курдам та етнічним туркам сучасних ПЗРК та іншої оборонної техніки. Проте головне – необхідно зупинити гонку озброєнь у Сирії і путінську агресію в цілому.
Головним завданням для турків могло б стати перешкоджання перекидання російським військам в Сирії будь-якої військової техніки, боєприпасів, амуніції, продуктів харчування та інших компонентів, котрі необхідні для підтримки російськими військовими режиму Асада.
Таке перекриття каналу постачання росіянам може стати критичним для путінської кампанії в Сирії.
Якщо ж Росія не погодиться з подібним рішенням турецької сторони і робитиме спроби силовими методами розблокувати протоки, то у блокуванні і перекритті проток Босфор і Дарданелли могли б взяти участь (крім кораблів турецького військово-морського флоту) есмінці і крейсери НАТО під прикриттям американських авіаносців 6-го флоту ВМС США.
Після перекриття Росії можливості постачання її військових у Сирії необхідно визначити зони відповідальності на сирійській території. Території, котрі будуть очищенні від терористів з «Ісламської держави», мають бути визнанні безпольотними зонами для всіх літаків, крім коаліції. Вони мають патрулюватися з повітря літаками НАТО і США.
Сценарій відповіді на «путінський виклик»
Звісно, кремлівський режим може й надалі спробувати йти шляхом подальшого загострення конфронтації з міжнародною спільнотою. Тому міжнародна спільнота має бути готовою до цього й мати відповідні сценарії власних дій.
Якщо врахувати глобальну, а не регіональну суть загроз і викликів, яку несе світу режим Путіна, то його провокації просто-таки вимагають відповіді на глобальний виклик міжнародному співтовариству.
Відкидаючи відразу сценарії прямого військового протистояння, як найбільш примітивні і контрпродуктивні для гуманної західної демократії, можна описати основні характеристики вирішення питання «путінського виклику».
Системність, тотальність, рішучість і націленість на безкровне вирішення проблеми «усередині» Росії.
Якщо путінська Росія не виконає умов звільнення українських територій, припинення військового конфлікту в Україні, Сирії і не виключить тероризм, пряму і проксі агресію відносно інших країн і народів, то її чекає:
Перше – глобальні і тотальні санкції та ізоляція РФ від всього світу. Припинення фінансових транзакцій, товарообігу і пасажиропотоків, окрім біженців.
Друге – припинення вільного переміщення цивільних і військових морських суден, авіації і наземного транспорту поза кордонами РФ.
Третє – глобальні і тотальні розслідування і судові переслідування усієї політичної і економічної еліти Росії, що не виступає рішуче проти путінської політики. Розшук і блокування рахунків і майна вказаної еліти, суд і покарання за розкрадання, порушення прав людини усередині Російської Федерації і злочинів проти людяності (в тому числі підтримка путінської терористичної зовнішньої політики).
Четверте – стимуляція внутрішньої опозиції, особливо у вищих ешелонах еліти Росії, до скидання путінського режиму і встановлення реальної демократії в Росії.
П’яте – перед виконанням перших чотирьох пунктів – публічне повідомлення про початок дій з цих пунктів і про їхню причину.
Якщо вказані вище системність, тотальність, рішучість і націленість на безкровне рішення проблеми «усередині» Росії будуть дотримані, то проблема «путінського виклику» буде розв’язана. І, швидше за все, швидко і силами еліт Російської Федерації…
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода