Від «чехословацької мови» до чеської і словацької

Маргарита Голобродська

До свого розпаду в 1993 році Чехословаччина була двомовною державою. Близькі слов’янські мови використовували одночасно, і хоча на папері вони були рівноправними, справжньої рівноправності вони ніколи не досягли. Як співіснували мови двох народів у Чехословаччині? Яку роль зіграло мовне питання у розпаді Чехословаччини? Якою мовою говорять з сусідами чехи і словаки сьогодні?

Ще і сьогодні, через більш, як 20 років після розпаду Чехословаччини, в ефірі чеського телебачення можна інколи почути словацьку мову. Без перекладу може лунати репортаж словацького журналіста, експерта, політика чи відомого словацького актора. Подібна ситуація і в Словаччині – там чеську мову, яка інколи звучить у місцевих засобах масової інформації, розуміють без перекладу.

За часів Чехословаччини це було нормою, розповідає Радіо Свобода професор кафедри вивчення Центральної Європи на філософському факультеті Карлового університету Маріан Слобода.

«На телебаченні чехи й словаки могли говорити рідними мовами. Наприклад, у 1970-х роках, після федералізації, 60% програм на федеральному чехословацькому телебаченні мало бути чеською мовою, а 40% – словацькою. У багатьох програмах люди, які говорили чеською або словацькою мовами, перебували одночасно разом – такі передачі були двомовними. Наприклад, в новинах могло бути два модератори – чех і словак, які спілкувалися без перекладу, – розповідає професор. – Та двомовність була в документах, розважальних програмах, художніх стрічках».

Як не дивно, з часу розпаду Чехословаччини, чехи і словаки стали не гірше, а краще розуміти одне одного. Якщо в опитуванні 1971 року дві третини чехів вказали, що розуміють словацьку мову, то у 2005 році – вже 90%. Як говорить професор Слобода, мови є взаємозрозумілі і навіть людина, що не має мовної практики, може зрозуміти мову сусідньої країни.

«Чеська й словацька мови відрізняються на 15-20%, а українська та російська – аж на 30-35%, різними є третина звуків та граматичних форм. Тож відмінностей між чеською та словацькою мовою майже вдвічі менше», – зазначає Слобода.

Але Чехословацька двомовність була пасивною, адже представники одного народу далеко не завжди могли користуватись мовою сусіднього народу. Мови мирно співіснували на різних рівнях суспільного життя, і потреби в активній двомовності не виникало, але мови не були рівноправними.

Словацька отримала державний статус лише після війни

Чехословачиина пройшла шлях від республіки до федерації та до розділення на дві суверенні держави. Паралельно зі змінами в державному устрої поставало й мовне питання. У міжвоєнний період у Конституції було записано, що офіціфною мовою є чехословацька. Що означало, що офіційно вживалася чеська, а словацька відігравала другорядну роль. Після Другої світової війни це питання законом врегульоване не було. Державними вважалися обидві мови: чеська – в Чехії, словацька – у Словаччині.

Згідно зі словами професора факультету гуманітарних наук Карлового університету в Празі Мартіна Путни, чеська й словацька мова були й не були рівноправними. Домінантною була, звісно, чеська, а словацьку за часів Першої Чехословацької Республіки сприймали як діалект чеської. Але воля словаків до самоідентифікації як народу зростала з кожним днем, тож після 1945 року, за часів Третьої Республіки, та потім за комуністичного режиму словацьку визнавали самостійною літературною мовою.

Обидві, чеська й словацька, мови були обов’язкові для вивчення у школах. А ось у вищих навчальних закладах мова вивчення предмету залежала від викладача. Словак міг викладати у чеському університеті рідною мовою, багато чеських професорів було і у Словаччині. За словами Маріана Слободи, так часом відбувається й сьогодні, тільки термінологію доводиться вчити державною мовою.

Найвищого рівня двомовність у Чехії досягла у 70-80-х роках минулого століття. З’являються приклади активної двомовності, пояснює професор Слобода. «Чех міг використовувати певні словацькі слова або й говорив словацькою. Але здебільшого йдеться про окремі слова чи вислови для експресивності мови, часом гумор або специфічні вирази», – каже він.

Але чеська і словацька мови мали в Чехословаччині чіткі географічні рамки: «за часів Чехословаччини в Чехії переважна більшість населення була чеськомовною, а у Словаччині – словацькомовною. Винятки зустрічались рідко», – додає Маріан Слобода.

Комплекс «молодшого брата»

На схожості мов у Чехословаччині робився акцент, близькість мов була фактором близькості двох народів.

З іншого боку, деякі історики вважають, що рівноправність Чехії та Словаччині хоча й існувала формально, Словаччину здебільшого сприймали як молодшого брата.

«Це була особлива формула, за якою говорилося про братські народи. Для українського слухача це звучить як дуже отруйне формулювання. Тут це також використовували», – коментує професор Путна.

Сьогодні Чехія та Словаччина є в дуже добрих стосунках. Зникли спільні проблеми, залишилися спільне минуле та взаємне розуміння мов. Понад 20 тисяч студентів зі Словаччини навчаються у Чехії.

Згідно з дослідженням Маріана Слободи й колег, словаки частіше контактують з чеською мовою. Чеське телебачення, як телебачення більшої і заможнішої країни пропонує більше дитячих програм. Відтак значна кількість дітей дошкільного віку (4-5 років) дивляться казки чи інші передачі зарубіжного виробництва в чеському перекладі.

Обидві мови, як і раніше, використовують у вищих навчальних закладах. В Карловому університеті у Празі, наприклад, за спеціального узгодження можна навіть дисертацію написати іншою мовою. (Цікаво, що це може бути словацька, російська, німецька, англійська та інші).

Це підтверджує Ярослав Пєнічка, студент педагогічного факультету Карлового університету: «Я можу розмовляти словацькою мовою, а також словацькою пишу дисертацію. При вступі до університету я всі питання з документами вирішував рідною мовою, з цим у мене не виникло жодної проблеми»

Здебільшого не має значення і те, якою мовою людина спілкується на роботі. Гелена Носкова, керівник центру історії меншин в Академії наук Чеської Республіки, словачка за походженням, у Празі живе з 18 років.

«Робота, звісно, є однією з причин, чому я розмовляю чеською мовою. Але перш за все тому, що живу в чеському середовищі, і для мене зовсім не було складним за всі ці роки вивчити мову. Важливим для мене було і вміти писати чеською, тому що цим я заробляю на життя. Якби я писала словацькою мовою, то мала б знайти словацького редактора. Але у мене є багато словацьких колег, які від студентських років до сьогодні говорять і пишуть словацькою мовою. Це – рішення кожної людини», – розповіла вона.

Виняток сьогодні становлять особи, що обіймають високі державні посади. За часів федеральної Чехословаччини представник державних органів міг говорити рідною мовою. Після розпаду Чехословаччини обидва народи очікують, що публічно офіційні особи говоритимуть в Чехії чеською мовою, а у Словаччині – словацькою, згідно з уявленням про сучасну одномовну країну.

«Прикладом може бути нинішній міністр фінансів Чехії (Андрій Бабіш – ред.), який перед виборами говорив сумішшю чеської та словацької мов, по-українськи «суржиком». Але коли розпочав передвиборчу кампанію, так за власною ініціативою перейшов на чеську мову, хоча ще й досі використовує «словакізми», – висвітлює Маріан Слобода.

Сьогоднішнє чеське суспільство очікує від словаків, які тривалий час живуть у Чехії, володіння чеською мовою. При цьому немає тенденції зводити бар’єри між двома народами. Часто у чеських просторах інтернету чи у навчальних закладах можна зустріти заклики вивчати Словаччину, її історію, культуру і традиції, щоб не втратити розуміння спільної спадщини.

На цю ж тему:

08.12.2015
«Розмовляти українською – один із запобіжників російській агресії» – волонтер
«У момент, коли Москва зникне із системи координат українців, тоді з’явиться шанс нарешті стати дорослою нацією» – Шевчук далі