Зараз або ніколи! Першочергові завдання мовного планування

(Рубрика «Точка зору»)

Сьогодні перед Україною постало дуже багато викликів, боротьба з якими допомагає нам змінюватися – з новою силою усвідомлювати себе як націю, яка здатна самостійно вибудовувати майбутнє і вміє планувати свій подальший розвиток. Ці всі події, страшні обставини – жертви, кров, руйнування, втрата контролю над частиною територій повинні стати каталізатором перетворень, що підтвердять нашу здатність до справжнього державотворення.

Українській мові у низці першочергових змін має відводитися ключова позиція. Керівництво сусідньої Росії виправдовує агресію на території України наміром «захищати російськомовних», що переконливо засвідчує необхідність перегляду державної мовної політики. Мовне питання в Україні завжди використовувалося для політичних маніпуляцій, але мовне планування ще ніколи не було об’єктом ефективної управлінської діяльності, цілеспрямованих і продуманих зусиль держави.

Позбавлення залежності від Росії неможливе без усунення мовних комплексів, які засновані не лише на інерції проявів меншовартості, а й страху перед реальними змінами в цій нібито конфліктній темі. Ті, хто ухвалюють рішення, мають зрозуміти, що ефективна мовна політика, яка спрямована на зміцнення позицій державної мови, є частиною загальної стратегії виживання держави у надзвичайно складних зовнішніх та внутрішніх умовах. Якщо держава не грає на своєму полі, у цьому випадку мовному, то на це поле рано чи пізно виходять інші гравці. Це, власне, і відбулося у 2014 році в Криму та на частині Донбасу. І обов’язково повториться знову, якщо не буде адекватних рішень та дій.

Плакат Юрія Неросліка

Немає сумнівів, що суспільство в цілому готове підтримати комплексні кроки щодо зростання ролі державної мови та забезпечення її належного статусу. На жаль, сьогоднішня влада досі дотримується політики специфічного лінгвістичного плюралізму, заснованого на сприянні одночасному використанню української та російської мови в різних сферах життя суспільства. Державні інститути, засоби масової комунікації, освітні заклади «заточені» на змішування в мовленні громадян двох найбільш поширених мов, що об’єктивно веде до деградації на теренах України обох мовних систем. Гасло «Єдина країна – Единая страна» не відображає принципів адекватної політики.

Держава зобов’язана нарешті вирішити проблеми із масовим змішуванням української та російської мов, що загрожує мовній компетенції громадян. Це перше завдання. І другим, не менш важливим завданням, є створення справді належних умов для розвитку державної мови, що унеможливить повторної появи «захисників» на українсько-російському кордоні.

Варто бути об’єктивними в оцінці того, що сформувало підґрунтя для російських маніпуляцій. Громадяни, які з боку держави вчасно не отримали належних умов та стимулів для вивчення і використання української мови, відчували острах щодо власної неконкурентноздатності за умов належного забезпечення її державного статусу.

І цими комплексами вдало скористалася Росія. Тому зараз необхідно реалізувати низку системних заходів, що будуть зміцнювати статус української мови, створять умови для розширення сфер її вживання, а, водночас і не провокуватимуть конфліктів. Менше говорити – більше робити, – це має стати основним принципом національного адаптованого під сучасні реалії мовного менеджменту. Досі держава та її політична еліта використовувала зовсім інший підхід: багато говорити, але нічого не робити.

У соціолінгвістичній науці виділяють десятки основних цілей ефективного мовного планування. В Україні зараз варто говорити про дві найбільш нагальні цілі, на яких, відповідно, й необхідно зосередитися: мовна підтримка та мовне очищення. Мовна підтримка має полягати у підвищенні престижності державної мови, культивуванні володіння українською мовою як невід’ємної складової успішності в Україні. Мовне очищення включатиме механізми попередження масового неконтрольованого змішування у мовленні, яке загрожує якості подальшого функціонування української мови. У цьому аспекті маємо зосередитися на випрацюванні механізмів контролю дотримання правильності вживання української мови, унеможливлювання появи численних порушень її норм у публічній та офіційній сферах.

Логічно, що постає питання: як цього досягти, з чого почати? Рішення та дії держави, яка довго уникала відповідальності в мовній сфері, мають бути комплексними та всебічними. Але першочерговими та реалістичними щодо виконання можуть стати такі кроки:

1. Обов’язковий іспит на знання української мови для державних службовців усіх категорій і рангів, що забезпечить контроль реального володіння державною мовою претендентів на посади. Необхідно внести зміни до законодавства про державну службу та зафіксувати цю норму як обов’язкову в інших документах про конкурсний відбір на відповідні посади для всіх державних службовців. Подібні вимоги варто запровадити також для керівництва державних корпорацій, комунальних підприємств, установ та організацій. Такі новації мотивуватимуть майбутніх управлінців не лише декларативно заявляти про своє знання української мови, але й дійсно її вивчити.

2. Створення загальнонаціонального Фонду розвитку української мови, який функціонуватиме за рахунок бюджетних коштів, добровільних пожертв громадян та відрахувань підприємців, які зможуть, за їхнім бажанням, перераховувати частину податків саме до Фонду. Завданням Фонду розвитку української мови мають стати реалізовані у межах цілої країни масштабні інформаційно-просвітницькі, навчальні та дослідницькі проекти, які відбиратимуться на конкурсній основі. Керівництво Фонду має обиратися шляхом відкритого конкурсу, контролюватися незалежною Наглядовою радою, а сам Фонд проходити належний фінансовий аудит.

3. Встановлення податкових пільг для того середнього та великого бізнесу, який сприятиме створенню конкурентоздатного україномовного продукту, забезпечуватиме умови для покращення рівня знань державної мови серед співробітників. Розмір податкових пільг не має перетворитися у схему уникнення оподаткування, а скоріше повинен демонструвати зацікавленість держави у підтримці української мови і культури та мотивуванні бізнес-спільноти займати активну проукраїнську позицію.

Отже, сьогодні є вікно можливостей для поступу в сфері мовної політики, яке не завжди буде відчиненим. Тому громадські активісти, науковці, народні депутати України, представники уряду та Адміністрації президента України мають невідкладно напрацювати план змін у мовній політиці та розпочати втілювати його в життя.

Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Ольга Шевчук-Клюжева – кандидат філологічних наук, керівник Центру наукових досліджень та соціальних ініціатив «НАШ Простір»

На цю ж тему: