(Рубрика «Точка зору»)
Пострадянські політичні еліти України трактують дату Голодомору як звичайну дату нашого календаря. Інформації з її приводу анітрохи не більше, ніж, скажімо, до дати звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників.
Більше того, якщо остання відзначається в ту пору року, коли вона й відбулася, то річниця Голодомору постсовковим президентом Кучмою винесена за дужки її реального часу – на пізню осінь замість весни, аби не псувати таким чином «світлі та життєрадісні» численні радянські весняні свята.
Як бачимо, таким чином мета кремлівських ідеологів Голодомору – руйнація національної самоідентифікації та історичної пам’яті українців – була в цілому успішно досягнута.
Чому більшовики обрали для наших селян саме Голодомор?
А й справді, чому? Адже і до, і після Голодомору геноциди у 20-му сторіччі були спрямовані на банальне фізичне знищення якомога більшої кількості його означених жертв – спочатку вірмен під час Першої світової війни, а потім євреїв під час Другої світової.
На початку 1933 року більшовицький Кремль міг так само фізично винищити й українців. Але, на відміну від тих, інших, геноцидів, знищити всіх українців. Адже більшовикам, на відміну від младотурків та нацистів, зробити це ніхто не заважав. Більше того, світ тоді зробив вигляд, що взагалі не помітив Голодомору.
Тож виходить, що цілі геноциду в комуністичного режиму були зовсім інші, ніж у турків та німців. По-перше, Голодомор був спрямований не на всіх українців, а лише на колиску нашої традиційної ментальності – українське село.
Але кремлівські сатаністи не хотіли нищити навіть усіх українських селян. А ось поставити всіх їх на межу між життям та голодною смертю вони таки прагнули. Звісно, що за такого людожерського експерименту більшовицької влади смерть частини українських селян була просто невідворотною.
Тому виходить, що ті 10 мільйонів життів українських дітей, жінок та чоловіків були, як це не цинічно звучить, лише друзками для більшовиків. А товарним лісом для тих червоних катів були ті приблизно 15 мільйонів наших селян, яких комуністичний режим Сталіна перевиховав Голодомором, дозволивши їм вижити в той геноцид.
Без цього диявольського перевиховання не була б можлива колективізація, а разом з нею – й індустріалізація в СРСР, що робило країну рад легкою здобиччю в тоді вже неминучій Другій світовій війні. І Кремль це чудово розумів.
Як розумів він і те, що головним чинником опору колективізації була європейська хліборобська ментальність українських селян та кубанських козаків, яка ставила хрест на більшовицьких планах.
Її треба було терміново змінювати. І саме цілеспрямований штучний голод був для цього найкращим засобом. Бо, як відомо, довготривале абсолютне голодування повністю руйнує особистість пересічної людини, яка після його припинення, на жаль, не поновлюється.
Є великі сумніви відносно того, що члени політбюро ЦК ВКП(б) знали тоді ці психологічні тонкощі. Але біблійне послання юдеям із 5-ї книги Мойсея з погрозами та наслідками покарання голодною смертю дехто з тих членів політбюро, напевне, що знав.
Усе інше було в тоталітарній державі вже справою техніки. Таким чином, усі українські селяни з гордих хліборобів-землевласників за першу половину 1933 року були перетворені на жалюгідних колгоспних рабів, нащадки яких і досі тужать за колгоспами.
Як вижила більша частина селян, і чому вони не чинили спротиву?
Ці питання мимоволі виникають у кожної людини, яка намагається собі уявити ту найбільшу трагедію в історії нашого народу.
В одному з сіл Кремінського району на Луганщині у 2005 році старенький свідок Голодомору розповідав мені про те, що у травні 1933 року до них у село щотижня з Харкова приїжджав на авто чоловік у шкірянці, дуже схожий на Лазаря Кагановича. Він розпитував батьків того дідуся про те, скільки людей в їхньому селі вже померло від голоду, і скільки ще залишилося.
Цілком імовірно, що то були своєрідні соціологічні заміри більшовицьких держчиновників високого рангу відносно того, чи вже достатньо морити голодом селян, щоби вони стали слухняними, чи ні.
Також на Луганщині я чула від свідків Голодомору, що сільська влада контролювала фізичний стан дітей у школах – схоже, що з тією самою метою.
Можна припустити, що саме на базі цих спостережень і з’явилися листи-директиви з ЦК ВКП(б) до ЦК КП(б)У в Харкові та Ростовського крайкому ВКП(б), у яких Кремль наказує своїм харківським та ростовським товаришам зорганізувати в червні 1933 року громадське харчування з метою припинення голоду в селах УРСР та станицях Кубані й Ставропілля.
Це ніщо інше, як підтвердження того, що метою Голодомору було саме змінення ментальності українців, а зовсім не їхнє повне винищення. Адже підгодовувати наших селян та козаків у червні 1933 року комуністи могли лише тим самим хлібом, що вилучили в них наприкінці 1932-го та на початку того ж 1933-го!
Інше питання в тому, як ті селяни та, особливо, козаки могли терпіти таку наругу над собою?
Досліджуючи свого часу Голодомор в українських селах луганської Слобожанщини, я звернула увагу на суцільне нерозуміння його свідками більшовицької логіки розкуркулення їхніх односельців у 1931-1932 роках.
Бо розкуркулювали тоді не тільки заможних селян, але й значну частину середняків, які до куркулів не могли належати за визначенням.
Тому можна припустити, що під так зване розкуркулення підпадали всі селяни, що воювали в 1918-1920 роках у петлюрівському війську, селянській армії Нестора Махна, численних селянських загонах, що також чинили спротив російсько-більшовицькій окупації України.
А на Кубані та Ставропіллі серед козаків був величезний відсоток тих, хто свого часу боровся проти більшовицької навали в біло-козачих збройних з’єднаннях. Усі вони також були розкуркулені та вислані з сім’ями до Сибіру, на Соловки та на так званні ярки (просто в зимовий степ за селами та станицями).
Тобто під виглядом розкуркулення Кремль звільнив українські села та станиці практично від усіх чоловіків, які були потенційно небезпечними під час голодоморної екзекуції 1933 року.
Але це ще не все. Тільки в українських селах та станицях більшовицька влада ще у 1931 році вилучила всю зареєстровану мисливську зброю. Отже, як бачимо, до геноциду українців комуністичний режим в СРСР підготувався заздалегідь та дуже ретельно.
Чому Голодомор майже не цікавить наше суспільство?
Після Голодомору українські селяни були перетворені кремлівськими селекціонерами на жалюгідних ментальних рабів, позбавлених віри в Бога, національної самоідентифікації та історичної пам’яті.
Про їхній загальний моральний рівень вельми красномовно свідчить те, що в більшості українських сіл братські могили жертв Голодомору досі не мають жодних ознак людського поховання.
А в деяких селах постгеноцидні селяни навіть свідомо ходили та їздили все своє життя по кістках своїх рідних матерів, дітей, братів та сестер!
Такими ж товстошкірими манкуртами вони виховали і своїх дітей та онуків, які сьогодні завдяки хвилям комуністичної індустріалізації складають більшість населення сучасної України. Звісно, що вони байдужі до пам’яті про Голодомор не менше, ніж представники інших національностей, яким у цій постгеноцидній ситуації пам’ять про той геноцид також ні до чого.
Так і живемо без власного минулого і майбутнього…
Ірина Магрицька – дослідниця Голодомору на Луганщині
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції