Окупований Донбас: від Голодомору позбуваються як від символу українізації

У суботу, 28 листопада, Україна вшановуватиме пам’ять жертв Голодоморів 1932-33 років, у результаті яких, за оцінками істориків, померли до 10 мільйонів українців. Між тим на окупованій території Донецької та Луганської областей у школах та вишах кардинально змінили підхід до вивчення цієї теми – слово «голодомор» змінили на «голод», а етнічну складову – на класову, як це викладається у Росії. Так звана «влада» угруповання «ДНР» навіть проголосувала за знесення пам’ятників жертвам Голодомору. Щоправда, до цього поки не дійшло.

89-річна Валентина Касприк народилася у місті Ровеньки Донецької області (зараз Луганська область). Тепер вона живе у канадському Ванкувері. Розповідає, як під час Голодомору 1932-1933 років вони з подругою збирали і їли коріння рослин та кору дерев, а також збирали об’їдки коло місцевої лікарні.

«Там хтось стояв, тож ми ховалися. Як він відвернувся, то ми дивилися у смітник. Там ми назбирали шкаралуп з бараболі, трохи з моркви і повтікали. Ми те принесли додому. Пізніше, коли я вже до школи почала ходити, то всі про це мовчали, бо не можна було говорити. Мама казала, щоб ми нічого не говорили», – розповіла Валентина Касприк у 2013 році, коли Ровеньки не були окупованими.

Термін «голодомор» відкинули

Наразі це місто перебуває під контролем угруповання «ЛНР». У школах та вищих навчальних закладах окупованої території Донбасу припинили вивчення історії України, а замінили цей предмет на «історію народів Донбасу».

Сергій Баришников, який називає себе директором Центру політологічного аналізу і технології у Донецьку, екс-викладач Донецького національного університету, розповідає Радіо Свобода, що викладання теми Голодоморів у вишах на території Донбасу, яку контролюють сепаратисти, кардинально змінилося.

«У рамках проблем історії Донбасу, звісно, вивчається і питання про голод 1932-33 років. Не те, щоб студенти тут взагалі нічого про це не вчили, – говорить Бариншиков. – Але вивчається тема голоду, а не Голодомору. Акценти зміщені з етнічної складової на соціальну, класову складову. Те, про що за часів минулої влади говорили, як про аксіому, сьогодні подається дещо інакше, менш драматично, у загальному контексті радянської історії, історії радянської влади. Словом, акцент робиться на соціально-класові моменти», – зазначає Сергій Баришников.

Викладання теми Голодоморів змінили і у школах на окупованих територіях, каже вчитель історії однієї із цих шкіл, який просить не називати його ім’я. «Та говориться про те, що це була не політика, яка проводилася, а це стало наслідком певних об’єктивних причин. Тобто, що це не Голодомор. Подається так, як і у Російській Федерації», – говорить він.

До знесення пам’ятників ще не дійшло

16 серпня цього року так звана «народна рада ДНР» «ухвалила» рішення про демонтаж пам’ятників жертвам Голодоморів та політичних репресій. Формулювання – «у зв’язку зі встановленням історичної справедливості». Демонтаж вирішили розпочати з меморіального знаку у шахтарському містечку Сніжне.

Пам’ятників Голодомору на окупованому Донбасі наразі не зносили. Після того як Денис Пушилін змінив Андрія Пургіна на «посаді» «голови народної ради» угруповання «ДНР», це питання затихло. Так само наразі не зносили пам’ятники Голодоморів і на території, підконтрольній угрупованню «ЛНР». Проте Сергій Баришников вважає, що знесення пам’ятників Голодомору на територіях, підконтрольних угрупованням «ДНР» та «ЛНР», було б логічним.

«Це були віяння нашого нещодавнього минулого, від яких ми наразі позбуваємося. Йдеться про українізацію. І тема голоду 1932-33 років для нас є одним із ключових моментів політики українізації, у тому числі і щодо викладання історії», – зазначає Баришников.

Голодомор був на слобожанській території

На території Донецької та Луганської областей у 1932-33 роках найсильніший голод був на території Слобожанщи, говорить Радіо Свобода Ірина Магрицька, яка була головою Луганської обласної філії дослідників Голодоморів в Україні, авторка фільму про Голодомор на Луганщині «Закляття безпам’ятства». За її словами, на території Слобожанщини Луганської області, кількість померлих під час Голодоморів більша, ніж тих, хто загинув під час Другої світової війни.

«Обстеживши майже 300 слобожанських сіл у Луганській області, я переконалася, що там був настільки сильний голод, що вимирали цілі села. Чорний прапор вивішували на сільських радах на знак того, що не залишилося жодної людини. У багатьох селах вимерло до 80% людей у 1933 році», – говорить Маргицька.

Разом з тим, за її словами, на території географічного Донбасу Луганської і Донецької областей, яку наразі контролюють сепаратисти, ситуація виглядала інакше.

«Голодомор і винищення людей були у сільській Луганщині. А от на території, яку ми називаємо Донбасом, під час Голодомору працювали промислові підприємства – шахти та заводи, і люди там мали змогу отримати якусь пайку хліба. Донбас і Слобожанщина відрізняються у цьому плані. Сьогодні окупована територія Луганщини – це Донбас. Тобто, сільські райони ця окупація не захопила. Але ж ми знаємо, що багато людей із сільської Луганщини прийшли і почали жити на Донбасі. Їхні пращури пережили цей Голодомор. Історична пам’ять не культивувалася. Навіть діти не знали того, що відбувалося з їхніми батьками», – наголошує Ірина Магрицька.

Від Голодомору 1932-1933 років, за різними даними, загинули від 3,5 до 10 мільйонів осіб. Загалом, враховуючи голод 1921-1922 та голод 1946-1947 років, в Україні могло загинути до 15 мільйонів людей. У 2006 році Верховна Рада вигнала Голодомори актом геноциду українського народу.