Річниця Євромайдану. Еволюція студентського руху

Недивно, що 20 тисяч студентів одномоментно вийшли на вулиці Києва, каже виконавчий директор Аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний, згадуючи початок Євромайдану. За його словами, активність молодих людей є похідною від освіти і атмосфери у вишах. Водночас, у багатьох вищих навчальних закладах України продовжують ставитися до студентів за формулою: «я начальник ти дурак».

Не дивно, що 20 тисяч студентів одномоментно вийшли на вулиці Києва – Стадний

– Студентський рух як такий в Україні існує?

Єгор Стадний

– Якщо порівнювати з іншими країнами, то він не зовсім дотягує до формули руху, який постійно розвивається, існує як якийсь суб’єкт. В багатьох країнах світу зі студентського руху виринають політики. Вони використовують студентський рух як платформу для початку своєї політичної кар’єри. В Україні такого студентського об’єднання немає. Можливо, це пов’язано з відсутністю традиції. Все-таки, в Радянському Союзі не існувало традиції активного студентського руху, і в принципі активного громадянського суспільства. І через це нам бракує нарощених м’язів, а студентська активність спалахує час від часу.

– Як, на Вашу думку, Євромайдан змінив студентство?

– Напевно, всіх нас змінив, і тут вже більше мова йдеться не про Майдан, а війну. Дорослішання молоді починається тепер раніше, ніж було. Принаймні, роздуми про майбутнє починаються точно раніше.

Як згадують студенти початок Революції гідності?

– Чи можуть університетські ради та студентські організації дійсно впливати на політику вишу?

– Наразі в Україні є досить європейське законодавство щодо участі студентів в управлінні вищих навчальних закладів. Проблема в іншому – наскільки ці норми живі. У Польщі серед загалу виборців, які обирають ректора – 20% становлять студенти. Ректори скаржилися, що не можуть домовитись з ними. Студенти йдуть об’єднаним фронтом. Наявність спільного фронту студентства у закордонних ВНЗ – це те, що відрізняє нас від них.

Однак, мені не дивно, що в один момент у Києві 20 тисяч студентів вийшли на вулицю.

– Розкажіть про проект CEDOS Profrights, що покликаний моніторити факти поширення прав студентів та викладачів у вишах.

– Проект називається Profrights. Із латини походження слова «професор» – це той, хто виступає публічно. Завдання нашого ресурсу – не мовчати, а повідомляти про порушення. У ЗМІ повідомлення про порушення у ВНЗ є, але вони захмарені конвоєм якихось політичних та економічних новин. Для нас найголовніше – запустити адекватний механізм верифікації отриманих даних.

Ми перевіряємо достовірність наданої інформації, просимо надати додаткові докази, якщо потрібно. Зараз у нас зафіксовано вже понад 200 правопорушень по всій Україні. Фактично, ми випробовуємо інструмент репутаційного тиску. На мою думку, немає ніяких інших важелів, щоб чинити тиск на наші університети, в яких коїться багато різноманітних порушень. Ми боремося за фінанси університетів. Хочемо, щоб найкращі ресурси та викладачі йшли у ті університети, які борються за свою репутацію.

Ключова ідея – це створення альтернативи. Ми не відмовляємо людей, щоб не йшли до органів влади. Але ми бачимо, що університети активно реагують. До нас написало вже понад 20 університетів. Вони дуже чутливі до такої штуки. Репутаційний тиск на виші має всі шанси подіяти в Україні.

Ми цю базу накопичуємо, щоб вже під час вступної кампанії вступники керувалися нею.

– Якими ви б бачили тих студентів, які дійсно є рупором змін, і якими мають бути університети, щоб виховувати таких людей?

– Все береться з якості освіти. Активність самих молодих людей є похідною від освіти і атмосфери у ВНЗ. Якщо студенти залучені до ухвалення рішень по-справжньому, а не бутафорно. Якщо їм забезпечують право вибору курсів, є безперервний самоаналіз, який би проводила адміністрація, безперервно запитуючи думку студентів про найрізноманітніші питання. Ідеться про студентоцентроване навчання. Тобто вся програма змодельована таким чином, щоби студент зміг отримати застосування тих навичок і знань після університету. Створюється таке поле, де ти не можеш бути неактивним. Бо тоді ти не виконуєш освітньої програми. Якщо би дизайн програми це програмував автоматично, то у вас не було б вибору, ви втягувалися б у цей процес підсвідомо.

Проблема в тому що українські університети часто не розуміють, що це зовсім не школа. І лишається ставлення: «я начальник ти дурак».

У деяких вишах, де є зародки демократії, часто адміністрація цьому не рада, але в кінці той стратегічний результат дає про себе знати і в кінцевому підсумку всі задоволені.

Студентські протести у цифрах