Донецьк-Львів-Київ – міста проживання родини Дурнєвих за останні два роки. Їх сприймали по-різному, але усюди були гостинні та привітні люди, які допомагали відчути себе вдома. Водночас, часто українці досить вороже ставляться до людей з Донбасу. «Окупанти», «вороги», «донецькі» – кліше, які нав’язуються у побутових справах, як-от пошук квартири чи шкільні стосунки. Проте, ці стереотипні уявлення можна змінити, вважають як самі донеччани, так і психологи.
Your browser doesn’t support HTML5
«Мені Львів дав друге життя» – 11-річний донеччанин
Сім’я Дурнєвих родом з Донецька, але протягом останніх двох років їхнє життя пермістилося спочатку до Львова, а потім до Києва. Постійні переїзди можуть піти на користь дітям, якщо вони будуть до всього ставитись з точку зору дослідника, а не постраждалого, вважає мама Тетяна Дурнєва. Житло у Києві переселенцям знайти непросто. Трапляються випадки, коли власники квартир упереджені до приїжджих з Донецької і Луганської областей.
Деякі люди казали, що не хочуть мене заселяти, тому що у мене Донецька прописка і двоє дітейТетяна Дурнєва
«Деякі люди казали, що не хочуть мене заселяти, тому що у мене Донецька прописка і двоє дітей. Я намагалася поставити питання, що конкретно їх турбує – моя прописка чи політична ідентифікація, тобто мої настрої, мій патріотизм, чи щось інше. Ніхто не відповів, що вони мають сумніви, що ми сепаратисти. Люди казали про спроможність платити за квартиру і про те, що їм лячно. Це пояснюється страхом у суспільстві – напруга дуже висока» – розповідає Тетяна Дурнєва.
Через те, що ми розмовляли російською, до нас ставились вороже – школяр
Михайлу Дурнєву вже 11 років, і він із задоволенням ходить в одну з київських гімназій. У Львові діти гостріше ставилися до того, що Михайло говорить російською, відчувалась ворожість. У Києві ж проблем немає, каже хлопчик.
Були такі, які через те, що ми розмовляємо російською, краще вчимося, краще бігаємо, кращі ще в чомусь, погано ставилися до насМихайло Дурнєв
«У нас були дуже гарні стосунки у львівській школі. Там були адекватні хлопці, які розуміли все, були дуже хорошими. Але були такі, які через те, що ми розмовляємо російською, краще вчимося, краще бігаємо, кращі ще в чомусь, погано ставилися до нас, і не розуміли, як можна дружити з донеччанами», – каже Михайло.
Діалог – ключ до порозуміння
Інтеграція дітей-переселенців у школах відбувається по-різному, проте все залежить як від вчителів, так і від стосунків дитини у родині, вважає вчитель історії у середній школі в Дніпропетровську Людмила Давлєтова. Проте, шляхом діалогу та розуміння проблему можна вирішити, вважає вона.
Слава Богу, що цей світ різноманітний, що ми не схожі один на одного. Нам тільки треба навчитись розуміти один одногоЛюдмила Давлєтова
«У такій складній ситуації практично вся країна. Слава Богу, що цей світ різноманітний, що ми не схожі один на одного. Нам тільки треба навчитись розуміти один одного, поважати один одного і сприймати цей світ таким, яким він є», – каже Людмила Давлєтова.
«Кроки до порозуміння» – факультативний курс для учнів старших класів у межах проекту «Враховуй різницю», який апробують у 500 школах на сході України. На дводенному тренінгу у Києві вчителям з Дніпропетрвоської, Запорізької, Донецької, Луганської та Харківської областей розказали, як говорити зі старшокласниками про сприйняття та довіру до іншого, толерантність та повагу один до одного.
Дуже важливо навчати дітей розпізнавати ці стереотипи, дивитися на людину, а не навішувати ярликІрина Баранова
«На рівні і школи, і на рівні дорослих людей проблема існує. Проблема достатньо серйозна. Проблема несприйняття людей навіть з іншого регіону, недовіра. І ця недовіра часто будується на якихось жахливих стереотипах, які дуже часто тиражуються ЗМІ. Тому дуже важливо говорити про це, навчати дітей розпізнавати ці стереотипи, дивитися на людину, а не навішувати ярлик», – каже Ірина Баранова, співавтор курсу «Кроки до порозуміння», тренерка освітніх програм.
Подорожі відкривають очі і дорослим, і дітям
Родинні стосунки, особисте спілкування, спостереження та подорожі Україною – не менш важливі фактори для зміни свідомості та виховання відкритих та оптимістичних громадян держави.
«Мені Львів дав друге життя. Я тепер розумію, як жити по-іншому. У Львові люди небагаті, але вони щасливі. Вони зажди щасливі, хоч і отримують якісь там півтори тисячі», – ділиться враженнями Михайло з кореспондентом Радіо Свобода.
Інтеграція переселенців у нові реалії життя, пошук діалогу між людьми з різних куточків України – справа не лише громади, але й держави, вважають фахівці.