Колишній білоруський політв’язень, який вийшов на волю в серпні цього року, 25-річний Євген Васькович заявив, що сподівається на те, що Білорусь стане демократичною державою. Васькович відсидів чотири з половиною роки з семи за те, що разом з двома іншими молодими людьми кинув пляшку із запальною сумішшю на ґанок будівлі КДБ Білорусі у східному білоруському місті Бобруйську в жовтні 2010 року. Васькович, який є журналістом, був гостем Радіо Свобода у Празі і розповів про події тієї ночі п’ять років тому, про час, поведений за ґратами, своє ставлення до України, а також бачення майбутнього своєї країни.
– Чому Ви вирішили вдатися до такого кроку – підпал будівлі відділення КДБ Білорусі у Бобруйську? Які були мотиви такого кроку?
Євген Васькович
– Цю акцію я робив разом із анархістами, хоча я маю протилежні до них погляди. А по-друге, КДБ – це саме та структура в Білорусі, яка здійснює всі репресії проти громадян нашої країни. Ми вирішили не підпалювати будівлю КДБ, а зробити саме акцію, показову таку акцію. Мій приятель кидав пляшку із запальною сумішшю в стіну, а я кидав на ґанок будівлі. Адже якби ми хотіли підпалити будівлю, то кидали б пляшки у вікна або у великі дерев’яні двері.
– Тобто це була така радше символічна акція чи як?
– Так-так, ми збиралися робити це саме біля будівель КДБ в різних містах Білорусі кожного місяця в один і той же день. Але з різних причин в наступних містах, до яких ми їздили – Барановичі та Молодечно – там у нас не вийшло. В Барановичах нас на вокзалі міліціонери перевірили документи в базі даних, а в Молодечно будівля КДБ розташована на території військової частини, яка перебуває в структурі КДБ.
– А що Ви відчували всередині себе в ту мить, коли кидали пляшку із запальною сумішшю в Барановичах? Був страх?
– Ну, ми готувалися до акції місяць, і в нас все вже було сплановано і визначено, хто і що робить. Ми знали, що там є одна камера, спрямована на вхід, тому ми мали закриті обличчя. Один момент, який мені запам’ятався – в мене запальничка не запалювалася, а треба було швидко розпалити фітіль і кинути пляшку. А я кілька разів чиркав запальничкою і безрезультатно... А потім таки вона запалилася, і від цього моменту десь півтори секунди минуло як пляшка, долетівши до ґанку, розбилася і загорілася. Був такий внутрішній адреналін і все робилось автоматично.
– Ви сказали, що Ваші колеги були анархістами, а у Вас погляди – інші… Які?
Я – націоналіст не в сенсі, що я проти когось. Я за свій народ
– Так. Ну, в Європі це може погано звучить, але я – націоналіст, але не в сенсі, що я проти когось. Я за свій народ, за свою культуру, за мову, щоб вони не забувались, а відроджувались. Щоб була повага до білоруської історії.
– Коли західні ЗМІ пишуть про Білорусь, то часто підмічають, що Білорусь є єдиною пострадянською державою, де КДБ все ще має стару назву, як у радянські часи. Всі інші країни – включно з Росією – змінили назви своїх спецслужб…
– Ну, назва зміниться, мабуть, тоді, коли повністю поміняється політичний режим. Навіть у тому випадку, якби Росія захопила Білорусь, то вже буде не КДБ, а ФСБ (сміється). Коли зміниться політичний режим і відійде клан, який нині керує Білоруссю, то зміниться і назва спецслужби і поміняється ціла країна.
– Коли над Вами і Вашими приятелями був суд, як ви сприйняли вирок – сім років?
– Коли оголосили вирок, то я відчув полегшення. Бо я готувався до того, що отримаю 12 років. Я до суду думав, що взагалі зможуть змінити статтю – прив’яжуть статтю за диверсію, а там взагалі вже від 8 до 15 років могло б бути. На якомусь етапі нам закидали, що ми, мовляв, хотіли спалити всю будівлю КДБ у Бобруйську, але це нереально. Тому я готувався до гіршого. Якби дали максимальний термін, то я боявся, що можу зійти з розуму, а тому коли пролунав вирок – сім років – я здихнув з полегшенням, в мене навіть з’явилася посмішка. Сім – так сім!
– Чому Ви не написали прохання про помилування, коли сиділи? Вам пропонували це зробити?
– Три рази пропонували, але я відмовився.
– Ви просиділи чотири з половиною роки і вийшли разом з іншими п’ятьма політичним в’язнями у серпні цього року. Те, що влада Білорусі пішла на звільненнях всіх політичних в’язнів, – це все ж важливий крок був чи не так?
Як би там не казали, що Лукашенко – мовляв, колгоспник, Лукашенко – дуже хитра людина
– Я думаю, що як би там не казали, що Лукашенко – це, мовляв, колгоспник, що він неосвічений і що сміються з нього… Лукашенко – дуже хитра людина. І коли я сидів, то казав: ну, так, він жорсткий диктатор, але протримайтеся ви стільки при владі! Побудьте ви стільки при владі, тримаючи все в одному кулаці! Моя адвокат міркувала, коли я ще сидів, то думала, що мене випустять, але вже після виборів. Але лукашенківська Білорусь отримала, мабуть, якийсь сигнали ззовні, що нас звільнили не за день-два до виборів, а приблизно за два місяці. Тим більше, що звільнили людей, які можуть щось погане зробити владі – Миколу Статкевича, який збирає мітинги проти влади, чи інші політв’язнів, які трималися і мають стрижень. Мабуть, були якісь кулуарні речі, що нас визволили і влада може хотіла отримати від цього якийсь плюс.
– На Вашу думку, як Захід, Європа мають будувати нині відносини з Білоруссю Олександра Лукашенка? Бо ніби й ізолювати вже не випадає, і повністю обійми розкривати теж не хочеться…
Лукашенко дуже хитрий, але грає він із хитрішими суперниками
– Ну, я думаю, що для Заходу взагалі і для Європи зокрема все вже розплановано. Тобто є бажання і бути відкритим до Лукашенка, а також і бажання тримати його ізольованим. Таке-от поєднання, щоб Лукашенко не знав, що йому робити далі. Щоб він і далі йшов на певні поступки. Тому Лукашенко відмовляв Росії у певних питаннях, які їй важливі. Це стосується і не визнання Південної Осетії та Абхазії. Так само і в питанні Донбасу Лукашенко нині грає роль миротворця між двома народами і хоче мати зиск від цього. Звичайно, Лукашенко дуже хитрий, але грає він із хитрішими суперниками.
– Чи Ви, перебуваючи в ув’язнені, і нині, вже вийшовши, цікавитесь Україною? Що люди Вашого покоління в Білорусі думають про Україну?
– Мені Україна дуже подобається і я дуже поважаю українців. Зі мною в камері був грузин, який дуже переживав за Україну. І ось під час Майдану ми зцупилися з одним білорусом, який сидів із нами і виступав проти Майдану, і ми дуже посварили з ним. Українці продемонстрували сміливість і мужність. В Білорусі немає тої єдності, яка є в Україні, і немає такого особистого достоїнства настільки, як це є в Україні.
– Що Ви думаєте про майбутнє Білорусі?
Думаю Білорусь стане демократичною
– Я думаю, що Білорусь стане демократичною. Але є специфіка демократії для різних народів, яка має враховувати особливості характеру народу, його філософію. Хтось каже, що Білорусі треба посилити парламент, хтось каже, щоб скасувати посаду президента, або зробить цю функцію переважно представницькою… Але, на мою думку, посада президента має бути і ним має бути людина, яку поважають. І мають бути механізми, щоб не допустити, аби президент міг красти чи брехати. І це має стосуватися будь-яких керівників на всіх рівнях. В принципі, в європейській традиції лідерів, людей з лідерськими якостями люблять, але не люблять диктатуру в той же час. У нас в Білорусі немає виробленої національної ідеї, а все обмежується однією людиною. Не може так бути, що вся влада узурпована і все вирішує одна людина.