Харківський державний завод «Електроважмаш» – флагман українського електромашинобудування. Та левова частка контрактів цього стратегічного державного підприємства припадає на посередників, у яких і осідає частина грошей, що мали б іти на завод. Враховуючи, що щорічний дохід заводу складає 2 мільярди гривень, може йтися про втрачені сотні мільйонів.
Державне підприємство «Електроважмаш» належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Це підприємство унікальне серед свого роду. Воно виробляє обладнання для багатьох видів електростанцій: гідро- та турбогенератори для теплових і атомних електростанцій. Другий основний вид продукції – тягове обладнання для тепловозів і електровозів.
Наприкінці серпня вибухнув скандал – міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус звільнив директора «Електроважмашу» Володимира Глушакова за «одноразове грубе порушення обов’язків».
Приводом для цього став факт продажу фірмі-посереднику за майже 1,4 мільйона доларів США електродвигуна, який потім був перепроданий міжнародній металургійній групі ArcelorMittal за 3 мільйони доларів, що може свідчити про наявність втраченої вигоди у сумі 1,6 мільйона доларів.
«У випадку з «Електроважмашем» до нас випадково потрапив контракт, де видно, що кінцевий покупець – компанія ArcelorMittal купила за одну ціну, а «Електроважмаш» отримав гроші в підсумку в два рази менші за той же самий двигун», – розповів Айварас Абромавичус програмі «Схеми» – спільному проекті Радіо Свобода та UA:Першого телеканалу.
Як виявилося, це були лише квіточки. Цей контракт – далеко не єдиний, за яким продукцію заводу купують посередники, а потім перепродають із зиском для себе.
За даними Державної фінансової інспекції, майже 70% експорту товарів, робіт, послуг цього підприємства здійснюється через непрямі контракти. Та близько 90% посередницьких контрактів укладено з двома британськими фірмами Pitfield Traders та ATG Overseas, при тому, що більшість кінцевих споживачів продукції підприємства є резидентами Російської Федерації.
Обидві фірми мають лондонські адреси. Британський журналіст-розслідувач Джеймс Бол, який присвятив багато часу вивченню ведення бізнесу через фірми-посередники, каже, що це зовсім не випадковість.
«Є досить багато юридичних фірм в респектабельних юрисдикціях, таких як Лондон чи деінде. Насправді вони реєструють сотні компаній на свою адресу, яка перетворюється на чорну скриньку – неможливо побачити, хто до неї заходить чи хто виходить», – сказав він.
Згідно з даними комерційного реєстру Британії, компанія ATG Overseas зареєстрована на домініканську фірму West-East Plc. Директором є юрист Едвард Петр-Мірс (Edward Petre-Mears). За даними британської газети The Guardian, Едвард Петр-Мірс представляє одну з найбільших у світі імперій офшорних компаній, де він діє від імені анонімних клієнтів.
«Він просто підписує документи для сотень справжніх господарів у всьому світі. Він та його партнер володіють двома тисячами компаній, але живуть на малюсінькому острові на Карибах, який називається Невіс. Я буквально його там знайшов. Це досить гарний будинок, чотири спальні, але він розташований на краю світу, ви не будете звідти бізнесом управляти», – розповів Джеймс Бол, керівник спеціальних проектів видання Buzzfeed і колишній редактор The Guardian.
Друга британська компанія Pitfield Traders, з якою працює харківський «Електроважмаш», зареєстрована на юриста Роберта Харле. Він же є директором цієї фірми з капіталом у два фунти стерлінгів, тобто близько 60 гривень. У Лондоні за ці гроші навить кави не поп’єш.
Ми перевірили кілька транзакцій, щоб порівняти, а за якою ж ціною «Електроважмаш» відвантажує продукцію на посередника Pitfield Traders і за якою ціною ця фірма продає кінцевому споживачу в Росії.
Згідно з митними базами, у січні 2015-го «Електроважмаш» продав британській фірмі продукції на суму еквівалентну 260 тисячам доларів США. У цьому ж місяці її було перепродано російській компанії «Елмаш-ЛТО» за понад 320 тисяч. Тобто на чверть більше. Схожа операція була у лютому. Тоді завод продав британській фірмі електродвигунів на 94 тисячі доларів США. А російська «Елмаш-ЛТО» заплатила за них 115 тисяч. Тобто на 20% більше. Таким чином «Електроважмаш» недоотримав 20-25%, які залишилися британській фірмі-посереднику, існування якої не дає жодного економічного зиску заводу.
Продукція харківського «Електроважмашу» використовується на потягах «Російської залізниці». Але розрахунки за неї від підрядників залізниці Російської Федерації чомусь йдуть не напряму, а через британську фірму-посередника Pitfield Traders Ltd, яка зареєстрована на 70-річного юриста з Кіпру Роберта Харлі. І саме в цій компанії осідає частина грошей, на яку міг би претендувати український державний завод. Ціна питання – 20-25% з кожного контракту. Враховуючи, що оборот «Електроважмашу» складає 2 мільярди гривень на рік, йтися може про втрачені сотні мільйонів.
Чинний і вже колишній директори вважають, що в існуванні фірм-посередників немає нічого поганого.
«Це наші замовники і це не офшорні компанії. Вони вийшли на нас із замовленнями, і ми їм постачаємо нашу продукцію», – заявив виконувач обов'язків директора державного підприємства «Електроважмаш» Дмитро Костюк.
«Це компанії, які запропонувала «Російська залізниця». Ми для них відправляємо продукцію. Чому? Тому що вони так страхуються. Це гарантія того, що наша продукція буде до них доходити, – каже екс-директор «Електроважмашу» Володимир Глушаков. – Нас перевіряла і СБУ, і КРУ. Всі підозрюють. Чому? Тому що коли ставиться ця компанія, то вважається, що там є якась велика маржа, на якій заробляють усі. Ми надали всі митні декларації – там ніякої маржі немає».
За словами Глушакова, ці 20-25% маржі на кожному контракті – це плата за розмитнення, послуги брокера і інші витрати, які бере на себе посередник з Британії. Але це не зовсім так, якщо продукція відвантажується на так званих умовах Free carrier. Тобто на умовах, за якими послуги пов’язані з розмитненням та доставкою оплачуються кінцевим отримувачем, як це було, наприклад, у випадку з контрактом з ArcelorMittal.
Версію директорів щодо додаткових послуг також заперечують самі представники британських посередників. «Ми як формаційний агент просто надаємо адресу клієнтам, які хочуть цим скористатись – от і все», – заявив «Схемам» чоловік за місцем реєстрації Pitfield Traders Ltd у Лондоні.
То у чому ж роль такої офшорної компанії? Все може бути простим засобом максимізації прибутків третіми особами, які формально не мають жодного стосунку до підприємства. Одним з таких бенефіціаріїв «Електроважмашу» називають депутата Миколу Мартиненка.
«З паном Мартиненком я особисто не знайомий. Але за рік в українській політиці, звичайно, я знаю, хто це такий. Що стосується «Електроважмашу» – так, такі чутки ходять. Як їх підтвердити, я не знаю», – каже Айварас Абромавичус.
Микола Мартиненко – один із найвпливовіших однопартійців прем’єра Арсенія Яценюка. Він є головою парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу. І вважається неофіційним куратором «Енергоатому» – державної монополії, яка контролює всі чотири атомні станції в Україні.
Фінансова діяльність «ядерного» депутата уже розслідується закордонними правоохоронцями. Йдеться про звинувачення у хабарництві швейцарською прокуратурою – отримання 30 мільйонів франків на рахунки в Швейцарії від чеського заводу «Шкода», який отримав підряд на «Енергоатомі».
Сам Мартиненко не захотів коментувати свою причетність до «Електроважмашу» персонально. Через його прес-службу лише надійшла заява.
«Це – новий фейк. Подібна «прив’язка» мене до якихось схем та ще й на держпідприємствах, спрямована на мою дискредитацію. Принциповий момент – такі звинувачення і таке навішування ярликів не підкріплені жодними доказами, але мене змушують виправдовуватись», – говориться в ній.
Міністр Абромавичус вважає, що ситуація із «Електроважмашем» – це ілюстрація стану справ в інших державних компаніях. «Не потрібно дивитися на «Електроважмаш», як зловживання конкретними посадовими особами розкрадання коштів в особливо великих розмірах. Я б сказав, що це типова проблема державних компаній», – заявив він.
Міністр говорить, що буде змінювати менеджмент і на «Електроважмаші», і на інших державних заводах. Але це проблему не вирішить. Окрім менеджменту, треба змінювати всю схему продажів, бо занадто часто в Україні стається так, що «харчовий» ланцюжок залишається тим самим, а новий менеджмент його просто очолює.