(Рубрика «Точка зору»)
За кілька днів до голосування президент Петро Порошенко заявив, що надзавданням цих місцевих виборів є «створення проукраїнської коаліції всередині країни» та звернувся із проханням до електорату допомогти появі таких більшостей в кожній місцевій раді.
Результати виборів підтвердили, що ідея, висловлена президентом, близька багатьом українцям, якби не декілька нюансів, котрі стосуються самого Порошенка та його партії.
Винесемо за дужки те, що слова «проукраїнська» та «проросійська» щодо політсил ще з початку війни проти країни-агресора мусіли стати анахронізмами. Причина для цього могла бути одна – останніх не мало залишитися у вітчизняному політичному житті. Мова, звісно про засудження одіозних членів цих партій, значна частина з котрих скоїла не малу кількість злочинів ще до Майдану й війни і їх просто потрібно було розслідувати, декотрі ж «відзначилися» відверто антиукраїнськими заявами та діями, були серед тих , хто голосував за «закони 16 січня» і так далі.
Можливо, генеральному прокуророві Вікторові Шокіну зайнятися саме цим, а не знищенням перспектив не лише безвізового режиму, а й шансу на незаанґажовану та непідконтрольну президентові антикорупційну прокуратуру та на зміни в державі, внаслідок цього.
Проте кримінальні справи непорушені щодо відвертої антиукраїнської діяльності колишніх регіоналів, натомість частина з них й поготів опинилася у списках президентської партії ще на парламентських, а тепер уже й на місцевих виборах.
Зважаючи на чисельність у списках «Солідарності» та дочірніх проектах Порошенка тих, хто очікував приходу Росії чи молився на Януковича ще донедавна, можна зробити невтішний для президента висновок. А саме такий, що його політичній силі не місце в потенційних проукраїнських більшостях новообраних місцевих рад.
Не менш дивною виглядає ця заява на тлі кримінальних справ, порушених щодо членів «Свободи» та Радикальної партії – потенційних членів «проукраїнських коаліцій». Мабуть, такі дії української влади ці політсили мають сприймати, як запрошення до діалогу.
Якщо ж ці сили, через відсутність одних у парламентській більшості та виході із коаліції інших, президент може не сприймати як «проукраїнські», то чи вважає такими «Батьківщину» та «Самопоміч» – колег по коаліції? А «Укроп», «Громадянську позицію», «Силу людей» і «Демократичний альянс»? Чи своєю критикою бездіяльності влади вони теж «розхитують ситуацію» і це саме проти них потрібно об’єднуватися?
Власне, що саме президент у цьому випадку розуміє під «проукраїнськістю»? Можливо, соціум неправильно витлумачив цю сентенцію і під нею мається на увазі хабарництво, олігархія та інші риси, притаманні частині кандидатів БПП та інших партій? Треба розуміти, що не лише президентська сила на місцевих виборах дала прихисток екс-регіоналам у своїх списках, а й майже усі інші, котрих ми перечислили вище.
Проте це не знімає низки інших питань: чи сприяє утворенню «проукраїнських коаліцій» відміна другого туру в Павлограді? Чи йде їй на користь можливість перемоги в прифронтових містах тих, хто брав участь в заколоті проти української влади та війська весною та влітку минулого року?
Не зрадою єдиною
Попри такі невтішні тенденції, все ж місцеві вибори мали й багато позитивних моментів. Результат «Опозиційного блоку» та її сателітів виявився куди нижчим, ніж сподівалися самі регіонали. Навіть в тих регіонах, котрі вони відверто вважали своєю вотчиною, їм не вдалося здобути важливих перемог: на Миколаїв, Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Запоріжжя та низку інших міст очікує другий тур, де немалі шанси на перемогу мають саме «проукраїнські» сили.
На окрему увагу заслуговують перемоги в боротьбі за посаду міського голови Мішеля Терещенка в Глухові на Сумщині та блогера Дмитра Воронова в Цюрупинську, котрий біля Херсону, себто в тих областях, де ще кілька років такі здобутки вважалися би чимось зі сфери фантастики. Не менш важливо, що такий поступ рушив далі за мегаполіси і тепер уже зміни очікують на менші міста.
Дуже важливо, аби досвід цих переможців у малих містах виявився успішним. Потрібно об’єднатися довкола таких людей, котрі прагнуть змін і знають, як їх впроваджувати. Ось такі «більшості змін» й будуть справді проукраїнськими, а не ті, де під брендами проєвропейських партій сховалися ті, хто на словах за Україну, а в реальності тягнуть її на дно: дерибаном, корупцією, непотизмом, себто кумівством, знищенням архітектурної спадщини та захаращенням простору міст рекламою.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції