Берлін – Українські активісти у Німеччині пишаються тим, що їх об’єднав Майдан. Нині центральна площа у Києві, що за тисячі кілометрів, скажімо, від Александерплатц у Берліні, зближує людей, котрі розмовляють українською, вбираються у вишиванки і намагаються досягти визнання своєї нації за кордоном. Відтак, вони виходять із протестами на вулиці, відзначають разом українські свята, збирають пожертви для тих, хто потребує допомоги на Батьківщині, і просто спілкуються. Про те, чи справді всі ці люди – українці за національністю, чи всі володіють українською і як вони домагаються свого визнання?
Українські прапори та символи на вулицях Берліна, як і в інших містах Німеччини, – нині не дивина для тутешніх громадян. Хоч і важко сказати, чи знає пересічний німець, що це кольори та знаки України. Але безперечно те, що впродовж останніх двох років вони об’єднали тисячі вихідців з України, які раніше не лише не знали про існування одне одного, а й здебільшого не цікавилися і не переймалися долею навіть знайомих земляків. Саме завдяки руху «німецьких» українців за визнання України у німецькому суспільстві серед однодумців опинився Андрій Ілін, котрий раніше навчався у Берліні, а нині працює адвокатом.
Допомагати Україні раніше не було з ким. А працювати у команді краще. Саме з часів Майдану я почав допомагати УкраїніАндрій Ілін
«Як я приїхав до Берліна, то почав шукати контакти з українцями. Мені це не вдалося, і я облишив ці спроби. А от під час подій, які відбувалися 2013 року на Майдані, наприкінці листопада, мені повідомили, що буде демонстрація біля Бранденбурзьких воріт, і я просто не міг туди не піти. Я усією душею підтримував Майдан і демократичний розвиток в Україні. Після цього переконався, що є люди, котрі організовують цей рух. Я просто підійшов і запропонував допомогу. Після цього ми працювали разом. Допомагати Україні раніше не було з ким. А працювати у команді краще. Тоді така спільнота створилася, і я до неї долучився, тож ми разом почали допомагати Україні. Тоді я ще був студентом, і в мене було багато вільного часу, але не було фінансових можливостей, щоб допомагати Україні. Зараз інша ситуація, але саме з часів Майдану я почав допомагати Україні», – розповів Андрій, який родом з Чернівців.
Мітинг біля Бранденбурзьких воріт
Обов’язок – розповісти про Україну
Донедавна українці як громада більш-менш добре організована гуртувалися, здебільшого, навколо Українського вільного університету у Мюнхені. Нині вони об’єдналися у кілька спілок українців у Німеччині, а також знайшли одне одного у соціальних мережах. У Берліні є український Stammtisch, такі собі посиденьки, які збираються стихійно, як це водиться в Україні, а не систематично, як прийнято у Німеччині. Приходить туди лише маленька частка з майже дев’яти тисяч українців, котрі мешкають у Берліні. Серед них багато студентів, є також є підприємці, митці. Одна з найвідоміших – режисер і письменник Марина Шуберт.
«Майдан переполошив Європу. Я намагаюся показати, як наша Україна постійно боролася за свободу, як Україну завжди намагалися поставити на коліна, але вона підіймалася у боротьбі за свободу», – пояснює вона.
Марина Шуберт, колишня балерина й актриса, є засновником і режисером документального театру, котрий уже впродовж 16 років роблять постановки про примусових робітників зі Східної Європи – зокрема, українців – у часи Другої світової, Чорнобильську катастрофу, Голодомор. Театр гастролював у багатьох країнах світу, зокрема, в Канаді, Франції, Монако. Марина пишається, що квитки на вистави були розпродані, а зали переповнені: так глядачі дізнавалися про Україну. За книгою Світлани Алексієвич Марина Шуберт зробила постановку п’єси про Чорнобиль, де йдеться також про любов – тему, яку розуміють усі глядачі…
Нині люди цікавляться, що в Україні було раніше, яка ситуація нині, чому іде війна, чому забрали Крим, і взагалі, де він – Крим?Марина Шуберт
«Люди шукають любов, і тому спілкуються. Коли ми показуємо про Чорнобиль чи Голодомор у Німеччині, зали забиті. Нині люди ще більше почали цікавитися Україною. Адже досі й слова «Україна» у Європі не було, її сприймали як Радянський Союз, Росію. Нині люди цікавляться, що в Україні було раніше, яка ситуація нині, чому іде війна, чому забрали Крим, і взагалі, де він – Крим?» – пояснює свою роботу Марина Шуберт.
Нині йде підготовка до вистави про Майдан. Марина Шуберт вважає своїм обов’язком розповісти про події в Україні, донести до глядача шляхом мистецтва український світ.
Не горювати, а допомагати
Іншим шляхом – шляхом матеріальної і фінансової допомоги – пішли українці з Берліна, котрі згуртувались навколо Діни Кузьміної і Сергія Фортунєва. Вони допомагали солдатам лікуватися у Німеччині, закуповували медтехніку і збирали фінансову допомогу для тих, хто її потребував в Україні. Це зблизило самих українців.
Діна Кузьміна (праворуч) на демонстрації за звільнення Надії Савченко
Є й росіяни за національністю, які багато допомагають і беруть участь у наших акціяхДіна Кузьміна
«Наші люди звідусіль: зі Львова, Рівного, Києва, Чернігова, Полтави. У нас багато російськомовних, є й росіяни за національністю, які багато допомагають і беруть участь у наших акціях. Є росіяни, євреї, грузини. Німці нас теж підтримують. Ми – об'єднання за духом, а не за мовою. Те, що ми робимо – це питання переконань. Україна є батьківщиною для багатьох національностей», – стверджує Діна.
Тим часом, українські активісти планують нові заходи: демонстрацію біля посольства Росії, а Марина Шуберт – фестиваль спільно з представниками міста Магдебурга, куди приїдуть молоді українські режисери і митці. У всіх одна мета – показати, що таке Україна.