В кінці жовтня 1989 року Голлівуд випустив другу частину свого відомого фільму-трилогії «Назад у майбутнє». Якщо подивитися на сучасну Росію президента Володимира Путіна, то неважко помітити, що деякі аспекти радянського минулого в часи голлівудського блокбастера повернулися до сучасної Росії.
Червона зірка, радянський гімн, радянські нагороди
Йосип Сталін запровадив нагородження званням Героя соціалістичної праці у 1927 році для відзначення досягнень радянських громадян. Нагороду скасували в 1991 році, але Путін повернув орден «Герой праці» і відповідну орденську планку в березні 2013 року. Він нагородив керівника театру, ветерана-механізатора, хірурга, шахтаря та лісника орденом «Герой праці» на церемонії, яка відбулася 1 травня того ж року.
Це сталося після того, як Путін уже поновив радянський гімн – хоча й з новими словами – у 2000 році, а також відновив традицію гучних радянський парадів.
У 2002 році Путін також відновив стару радянську червону зірку як символ російський Збройних сил. Тодішній міністр оборони Сергій Іванов сказав, що червона зірка є «священною для усіх військовослужбовців».
Іноземні військові кампанії
Вторгнення Росії на грузинську територію в 2008 році було першим випадком, коли Кремль надіслав військо до іноземної країни з часу поміркованих за масштабами операцій в сепаратистських анклавах у Грузії та Молдові й участі в нетривалій громадянській війні в Таджикистані невдовзі після розпаду Радянського Союзу напочатку дев’яностих.
Російські військові дорогою до Цхінвалі, 9 серпня 2008 року
«Зелені чоловічки» в Україні у 2014 році та широковисвітлювана присутність російських військових на українському Донбасі (Росія заперечує це) є останніми прикладами російського військового втручання за межами своєї країни. Цей феномен був притаманний СРСР, включно з останньою військовою кампанією – інтервенцією до Афганістану, яка завершилась у 1989 році.
«Зелені чоловічки» в Перевальному. 4 березня 2014 року
Кампанія в Сирії, яка триває і до якої залучене важке озброєння, бойова авіація, вертольоти, морські підрозділи та морська піхота, є останньою інтервенцією Росії поза межами колишнього СРСР від часу Афганістану.
Російський винищувач завдає авіаудару в Сирії. 9 жовтня 2015 року
Міжнародна ізоляція, тісні відносини з Кубою
Переважно через анексію Кремлем українського Криму в 2014 році Росія та її народ наблизились до рівня ізоляції від Заходу, якого не було від моменту розпаду СРСР. Членство Росії у «Великій вісімці» було призупинене, були запроваджені санкції з боку понад трьох десятків країн Європи, а також США, Австралії, Нової Зеландії, Японії та Канади. Москва відповіла на це власними санкціями, але тягар на російську економіку призвів до падіння рубля, десятки російських офіційних осіб та підприємців опинилися в санкційному списку і не можуть їздити до західних країн.
Навіть всередині СНД, до якого входять колишні радянські республіки, відносини між учасниками погані і мають тенденцію до погіршення. Грузія вийшла з СНД у 2009 році, а минулого тижня під час саміту СНД у Казахстані Україна не брала в ньому участі, а Туркменістан і Молдова не були представлені на високому рівні.
Нині найкращими друзями Москви є низка авторитарних режимів або й явних диктатур: Північна Корея, Китай, В’єтнам, Казахстан, Таджикистан, Білорусь, Іран, Сирія, Венесуела, Нікарагуа, Куба та Зімбабве.
Наслідуючи радянську традицію, Росія зміцнила відносини з Кубою. Після їхнього занепаду в часи перебудови та невдовзі після розпаду СРСР, Росія останніми роками докладає великих зусиль для підняття відносин з Кубою до рівня, небаченого з догорбачовських часів.
Міністр закордонних справ Сергій Лавров кілька разів зустрічався з чільними кубинськими представниками протягом останніх кількох років. Останнім жестом було виділення Москвою 17 жовтня кредиту на суму $1,32 мільярда Гавані для модернізації електростанцій на Кубі.
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров (ліворуч) та міністр закордонних справ Куби Бруно Родрігес під час зустрічі у Гавані. Квітень 2014 року
Закриті міста
Після розпаду СРСР у 1991 році десятки колишніх закритих міст – зазвичай то були міста, де розташовувались провідні підприємства військово-промислового комплексу – були відкриті, або суворий пропускний режим був дещо послаблений. Але кілька міст, які раніше були відкриті, нині знову стали закритими: від арктичного Норильська, до якого у 2001 році в’їзд було заборонено усім іноземцям (окрім білорусів), і до сибірського Нового Уренгоя (у 2012 році місто стало закритим для іноземців, включно з білорусами і навіть «несанкціонованими росіянами», які не мають спеціального дозволу).
Контрабанда сирів та інших продуктів харчування
Ймовірно, найсильніше невдоволення серед пересічних росіян викликає заборона російським урядом імпорту відомих французьких, голландських та італійських сирів. Цей сатиричний твіт передає розчарування багатьох росіян якістю вітчизняного сиру:
«Ми звикли покладатися на імпорт і не спромоглися самі зробити гарний сир за останні 100 років. Було б наївно думати, що гарний сир раптом з’явиться з нізвідки. Такого не буває», – заявив колишній міністр оборони, а нині глава кремлівської адміністрації Сергій Іванов 19 жовтня.
Звичайно, продуктовий дефіцит та довжелезні черги за м’ясом, горілкою та іншими товарами були звичним явищем у радянські часи, але ці поганої слави черги з тих часів зникли в сучасній Росії.
Але санкції, накладені на Росію майже 40 країнами за її роль в українській кризі, залишили багатьох росіян без продуктів, які їм полюбилися, і змушують декого займатися контрабандою продуктів харчування, що знову нагадало старі радянські часи.
ГУЛАГ, а також Ленін, Сталін і Дзержинський
В часи президентства Бориса Єльцина велись серйозні дискусії щодо потреби прибрати мумію Володимира Леніна з Мавзолею на Красній площі і перепоховати його. Але відлуннях тих обговорень, як виглядає, зовсім забулося останніми роками. Пам’ятники Леніну в нинішній Росії захищаються і навіть були приклади встановлення нових – у відповідь на «ленінопад» в Україні.
Але що викликає більшу увагу – так це шана, яка віддається Сталіну – і не лише на утримуваних проросійськими сепаратистами теренах Донбасу в Україні. Сталін знову з’явився в багатьох місцях – зокрема, в російській республіці Марі-Ел, в той час як багато кривавих справ Сталіна замовчуються або виправдовуються в російських ЗМІ.
Чоловік тримає портрети Йосипа Сталіна на Червоній площі. Москва, березень 2014 року
Але відбілювання комуністичних часів не буде повним без спроб реабілітації Фелікса Дзержинського, засновника ЧК, яка передувала КГБ. Не лише можливий варіант повернення пам’ятника Дзержинському на Луб’янці – навпроти головної будівлі колишнього КГБ) , але статуя Дзержинського з’явилась у 2012 році в Тюменській області.
Розгалужена мережа радянських таборів, відома під назвою ГУЛАГ, також не залишилась осторонь – в уральській Пермі кардинально переробили концепцію музею ГУЛАГу.
Система ГУЛАГу, звичайно, припинила своє існування на початку 1960-х років, хоча окремі табори проіснували до 1980-х.
Ненависть до США – почуття стає взаємним
Через роздмухування антиамериканської пропаганди і покладання провини за усі біди на Америку російські ЗМІ розкрутили маховик антиамериканської істерії до рівнів, нечуваних з часу, коли колишній радянський лідер Микита Хрущов грюкав своєю туфлею об стіл в Об’єднаних Націях. Расистський підтекст щодо президента США Барака Обами активно присутній в російськомовному інтернеті.
А опитування громадської думки останніх років чітко вказують на зростаючу антипатію до Сполучених Штатів.
Цей розпис у барі Oblacko в Тюменській області передає той негативізм, з яким багато росіян ставляться до президента США та Америки в цілому.
Водночас, опитування громадської думки в США, оприлюднене 20 жовтня і проведене газетою The Wall Street Journal і телекомпанією NBC, засвідчило, що 74 відсотка опитаних американців вважають Росію або «безпосередньою» загрозою для США нині, або загрозою «довготерміновою». Ці цифри значно підросли за останні пару років і вказують на недовіру та політичне суперництво між двома країнами, небачене з радянських часів.
Один сатиричний «твітераті» під псевдо Darth Putin зауважив 21 жовтня: «Уявіть собі побудову машину часу в 1985 році. Перебравшись у 2015 рік, відчути себе у нафтозалежній країні, якою керує КГБ, яке всі прогріхи списує на США».
І якби герой фільмів «Назад в майбутнє» Марті МакФлай і справді перемістився з 1985 року до нинішньої Росії, він міг відреагувати приблизно так:
Над матеріалом працювали Pete Baumgartner, Robert Coalson, Jeremy Bransten, Kathleen Moore, Colin O’Connor та Ростислав Хотин