(Рубрика «Точка зору»)
Конституційний суд України ухвалив рішення відкласти на невизначений час розгляд закону «Про очищення влади». Це – справжня перемога здорового глузду. Абсолютно незрозуміло, яким чином конституційність закону про люстрацію можуть обговорювати судді – прямі учасники узурпації влади Віктором Януковичем.
Ця узурпація, як відомо, почалася з формування у Верховній Раді нелегітимної коаліції – у партій, які її сформували, не було більшості. І вже після цього Янукович вирішив використовувати важіль Конституційного суду. Більшість суддів не зробили нічого, щоб зупинити президента. Суд ніколи не висловлювався щодо рішення повернутися до старої, «президентської» версії Конституції без голосування у Верховній Раді. А саме ця зміна Основного закону країни в обхід парламенту стала головним кроком до диктатури. Ігнорувати цей факт абсолютно неприпустимо. Наслідки будуть катастрофічними.
І це – не перебільшення. Ось приклад. У 1993 році тодішній голова Конституційного суду Росії Валерій Зорькін фактично виступає на стороні бунтівного російського парламенту в конфлікті з президентом Борисом Єльциним. Після придушення заколоту Зорькін йде у відставку з посади глави суду під загрозою кримінального переслідування за звинуваченнями «у правовому забезпеченні конституційного перевороту». У проект нової Конституції Росії включають положення про повну заміну суддів Конституційного суду, але при підготовці тексту до публікації для проведення референдуму цей пункт несподівано зникає. Після схвалення нової Конституції суд відновлює свою роботу в колишньому складі і підтверджує повноваження Зорькіна як судді.
Через 10 років Зорькін повертається на посаду голови Конституційного суду – вже за Путіна. Під його керівництвом суд визнає конституційність скасування прямих виборів глав суб’єктів Росії та анексію Криму. Зі складу суду виганяють юристів, які намагалися захистити право від авторитаризму.
Фактично, Зорькін і його колеги сприяли узурпації влади Путіним і здійснили всі сподівання учасників комуністичного і шовіністичного заколоту 1993 року. У тому числі і кримську мрію – адже перше рішення про російський статус Севастополя ухвалили саме в антиєльцинській Верховній Раді Росії. Зараз Зорькін активно працює над зміною російського законодавства, яке дозволило б відмовитися від пріоритету міжнародного права. І його не бентежить, що ухвала рішення про приєднання Криму – вже порушення цього пріоритету – ніким поки що не скасованого.
Ось що буває, коли вчасно не виганяєш мракобісів зі структур, покликаних гарантувати пріоритет Основного закону.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції