Кінофестиваль «Молодість» в Україні може зникнути взагалі – Халпахчі

Кінофестиваль «Молодість» може переїхати з Києва або взагалі припинити своє існування в Україні. Про це в інтервʼю Радіо Свобода сказав генеральний директор фестивалю Андрій Халпахчі. На його думку, ця подія, що є однією з культурних візитівок Києва, заслуговує на більшу підтримку як столиці, так і держави в цілому.

– 24 жовтня розпочинається 45-й, ювілейний, кінофестиваль «Молодість». Він триватиме впродовж тижня. Пане Халпахчі, чим цього року Ви особливо пишаєтеся?

– Мабуть, особливо пишаємося тим, що попри всі умови і ситуацію в Україні, дуже непросту, фестиваль відбувається. Це – наша велика перемога, бо підтримка дуже маленька як із боку держави, так і з боку міста. І все ж таки те, що ми зробили повноцінну програму – це маленький подвиг теж. Як казав наш президент, що сьогодні культура і особливо кіно – не менш важливі, ніж армія. Я вважаю, що свою частку у цьому напрямку ми зробили.

Пишатися можна багато чим. У першу чергу програмою. Бо фестиваль, що не відбувалося б, який не був би червоний килим, які зірки не приїжджали б, так чи інакше головне – це те, що показано, які фільми показані на фестивалі, які нові імена ми відкриваємо, як поєднуємо ми історію і майбутнє світового кіно. І все це є на фестивалі.

Крім того, ми порушуємо дуже багато важливих тем на круглих столах, на обговорюваннях. Такий круглий сіл, як, наприклад, «Критика 2.0». Це такі дебати між українськими і російськими критиками. Є дуже багато тем. Я думаю, що про одну з них ми ще з Вами поговоримо. Але те, що ми не скоротили програму – це, мабуть, для нас найважливіше.

– Ви – знаний кіноман. Який Ваш особистий шорт-лист того, що треба подивитися на кінофестивалі «Молодість»?

– Це дійсно дуже важко. Як моя бабуся завжди казала, що як маю пальці, тому не можу сказати (як кожен палець, якщо його відрубати), хто з дітей найбільш улюблений. Так і фільми насправді, які відбираєш. Але відбираємо їх не тільки за моїм особистим смаком, бо в нас працює відбіркова комісія, наш програмний відділ. Є різні фільми, є якесь бажання моїх молодих колег показати якийсь фільм, який, наприклад, мені не дуже подобається. Але в цьому і полягає демократія в країні, яка йде цим шляхом, здається.

Як кіноман, коли я приїжджаю на кожний кінофестиваль, то ось є різні програми, різні секції, мені цікаво подивитися, принаймні, хоч один фільм з кожної секції.

Тому, по-перше, ті, хто будуть мати час удень… Знаю, що багато киян, які до нас приходять, наші постійні глядачі, беруть відпустку на цей час, щоб подивитися максимум наших фільмів. Конкурсна програма, тобто від студентських фільмів до перших повнометражних фільмів, це цікаво все подивитися. І тут вже точно я не буду називати мій улюблений фільм, бо це конкурс, а десь тиснути ще не треба – журі буде вільно вирішувати, який фільм заслуговує нагороди.

Що стосується інших програм. Я, в першу чергу, порадив би звернути увагу на класику. Ми – та країна, яка взагалі не має фундаменту. Тому класика завжди не так цікавить. А у світі сьогодні дуже модно випускати… Якщо подивитися афіші Парижа чи Варшави, то кожного тижня можна побачити якісь два фільми чи з 1930-х, чи з 1960-х років у кінотеатрах, реставровані копії, на великому екрані, вже з сучасним звуком. І це страшенно цікаво.

Ну, ось така подія. У нас вже американське посольство замовило 100 квитків на цей фільм. Це «Касабланка». Це один із найкласичніших творів, який досі викликає справжні емоції. Це до 100-річчя великої акторки Інгрід Бергман. Взагалі вся ця програма «Століття» дуже цікава. І там різні фільми за смаками. Але «Касабланка» – це сьогодні такий вже культовий твір.

– А українська класика буде?

– Українська класика цього року не дуже представлена у нас на фестивалі. Більше – сучасне кіно. Ми класичні фільми робимо. Ми хотіли, безумовно, показати і фільм «Тіні забутих предків». Але була низка прем’єр відреставрованої копії «Тіні забутих предків». 50 років виповнилося цьому фільму. Тому немає сенсу вже повторювати. І цей фільм зараз багато показується закордоном. І, безумовно, це велике враження для всіх, хто його не бачив.

Але у нас фантастична програма «Фестиваль фестивалів». Це – фільми-переможці і призери різних міжнародних фестивалів. Ну і, безумовно, тут фестиваль №1 – це Канський фестиваль і його Золота пальмова гілка. Фільм Жака Одіара «Діпан». До речі, Жак Одіар 25 років тому дебютував на фестивалі «Молодість», а сьогодні він – володар пальмової гілки.

– Це цьогорічні Канни вже?

– Це цьогорічні Канни. Це все – цьогорічні фільми. У нас є переможець і Венеції. Він у нас, до речі, у повнометражному конкурсі. Переможці і призери Локарно, Берліна, Сан-Себастьяна, «Санденсу», Карлових Вар, наших колег із Одеси. Хто не бачив у Києві фільм «Мустанг», турецька картина», то раджу її подивитися. Це Одеський кінофестиваль буде представляти на нашому фестивалі. Тому дуже багато таких фільмів, страшенно цікавих. І мені дійсно важко сказати.

Крім того, безумовно, я дуже радий, що останніми роками величезна увага наших глядачів до українських фільмів. Тому національний конкурс короткого метру – це наша візитівка, це те, що буде з українським кіно в майбутньому. Тому, я думаю, і оцінка глядачів цієї програми для нас є дуже важливою. Це і для молодих – вони чекають цих зустрічей з глядачами, бо здебільшого вони показують свої фільми тільки у своєму середовищі. А їм дуже важливий цей «камбек», щоб зрозуміти – що ж вони зробили, для кого? Це взагалі проблема українського кіно – для кого знімають?

– Кінофестиваль «Молодість» залишив у програмі конкурс «Сонячний зайчик», у рамках якого показують фільми, так чи інакше присвячені темі ЛГБТ-спільноти. Цей конкурс минулого року був на слуху у багатьох, тому що, за версією слідства, саме під час показу фільму в рамках цього конкурсу підпалили кінотеатр «Жовтень». Цього року чи надходили на Вашу адресу якісь погрози? Власне, і чи минулого року лунали якісь погрози?

– Були якісь провокації минулого року. Бо ця програма у нас існує, принаймні, вже 20 років. Ця тема присутня на всіх фестивалях. І це сьогодні – міжнародні правила. Є велика програма ЄС щодо толерантності, щодо прав людини.

Якщо ми кажемо про кінотеатр «Жовтень». У нас слідство ще про Майдан не завершилося, так само ще не завершилося слідство про підпал «Жовтня». І тільки директорка кінотеатру чомусь знала відразу причину підпалу. Там ще триває слідство.

Дійсно, ми вважаємо, що ця програма є важливою на нашому фестивалі. І якщо торкатися конкретно фільмів цієї програми, то я вам теж можу сказати, що це фільми, по-перше, з різних країн світу. Зокрема – одна картина зроблена в Кенії, разом із ПАР. Є Венесуела. Тобто різні куточки світу, де ця тема є актуальною і є важливою. Але це не фільми, які розповідають, чи документальні, чи щось інше, про проблеми цієї спільноти. Ні. Ці фільми, знову ж таки, є переможцями великих фестивалів. Тут і переможець Венеційського фестивалю, тут і переможець фестивалю у «Санденсі». Тобто це – фільми високого художнього рівня.

– Цього року ця програма триватиме у кінотеатрі «Київ», хоч кінотеатр «Жовтень» (де традиційно тривали покази «Сонячного зайчика» – ред.) відкрили на минулих вихідних. Я дуже добре пам’ятаю, що у прес-релізах КМДА ще місяць тому відкриття кінотеатру тісно пов’язували з кінофестивалем. Казали, що у відновленому кінотеатрі можна буде подивитися фестивальні фільми. Тим не менше, «Молодості» у «Жовтні» не буде. Чому?

– Якщо Ви подивитеся перші прес-релізі КМДА, то відкриття планувалося 25 жовтня, саме коли починає роботу фестиваль. Але ж 25-го – день, коли вже обирають. Тому пересунули на тиждень раніше, бо треба ж до виборів якось про себе заявити.

Це велика робота, яку зробила КМДА, – те, що вони відродили цей кінотеатр, те, що це великий подарунок місту. І тут низький уклін КМДА, що це було зроблено. Але була й інша спільна заява від КМДА і директора кінотеатру, про те, що повністю кінотеатр буде наданий кінофестивалю «Молодість».

Ще влітку ми запитали: а хоч офіс ми там отримаємо? Відповіли, мовляв, ні, ну що ви – нам треба здавати в оренду. Вдруге, коли ми запропонували кінотеатру повністю зайняти екранний час зранку до вечора у цих залах, то нам теж відповіли: у нас є комерційні угоди – ми можемо вас надати тільки в одному залі один вечірній сеанс, два денних сеанси і один зранку. Ми вирішили: ну, попіарилися на нас – попіарилися. Ми знайшли дуже гарних партнерів у кінотеатрі «Сінема-Сіті». Крім того, кінотеатр «Київ» у нас працює зранку і до вечора, а іноді ще й вночі. І ми просто вирішили, що за таких умов нам немає сенсу проводити наші сеанси в кінотеатрі «Жовтень».

– Кінофестиваль «Молодість» позиціонує себе саме як київський міжнародний кінофестиваль. Якою є участь Києва в організації? Ви заявляли про те, що пропонована сума міста у 200 тисяч гривень неприйнятна, вже просто незручно такі кошти приймати. Що в результаті?

– Не знаю. Поки жодної копійки немає, крім заявок на квитки на відкриття. Поки ми нічого від міста не маємо.

Насправді, як Ви сказали, київський фестиваль – це міжнародна традиція, бо ніхто не знав би про Канни, якщо би там не було Канського фестивалю. Як відомо, курорту не було в Каннах до того, як там з’явився кінофестиваль. Є Венеційський фестиваль, є Берлінський фестиваль. Цього року я приїхав на «Берлінале» (я там є почесним гостем), і ми зустрілися з директором. Я не знав навіть, що в місті обраний новий мер. Колишній мер був дуже активним учасником. Я запитав Дітера Коссліка, директора фестивалю: а як співпраця з новим мером? Він каже: в перший день свого призначення мер мені зателефонував, організував зустріч і сказав, що Берлінський фестиваль – це обличчя Берліна. На жаль, у нас такого не відбувається.

– Вам Кличко не телефонував в перший день свого призначення?

– Не телефонував. На наші листи теж ми відповіді не отримали. Ми досить плідно спілкувалися з департаментом культури, з пані Поповою, з заступницею мера, пані Старостенко. Дуже гарні люди, освічені люди. Але…

Дивіться, що відбувається в Києві з культурою. Завтра вибори. Це ніяк не якась передвиборна антиагітація чи щось, бо я вважаю, що пан Кличко – чудовий мер. І всіляко його підтримую. Але що відбувається у нас? Де культура? Які найголовніші події у Києві в плані культурі? Це «ГогольFest», це «Країна мрій», фестиваль музичний, який проводить Олег Скрипка, і це «Молодість». Є ще деякі акції приватні – те, що проводять у PinchukArtCentre, велика робота, коли приїжджає Елтон Джон чи хтось ще, щось робиться у «Мистецькому Арсеналі». Але де місто?

Я запитав. Нам, як подарунок, сказали: ми планували вам 100 тисяч, а даємо 200, бо «ГогольFest» відмовився від 100 тисяч, тому ми вам додаємо 100 тисяч за рахунок «ГогольFest».

– Для кращого розуміння: скільки коштує кінофестиваль «Молодість»?

– Можу приблизно сказати. Він коштує близько 300 тисяч доларів, а повинен мати принаймні один мільйон доларів. Для порівняння, щоб Ви розуміли: Московський кінофестиваль – бюджет 12 мільйонів доларів, Берлінський фестиваль має 8 мільйонів євро, Канський фестиваль має, здається,15 мільйонів євро.

І коли наші іноземні колеги приїжджають, то вони не можуть зрозуміти: як? Знаєте, є такий вираз: з «г» зробити кулю. Ось так воно й відбувається. Як кажуть мої партнери-спонсори: як це тобі вдається – за квиточок, за ще щось – влаштувати і щось зробити?

– Ви казали взагалі про ймовірність того, що кінофестиваль «Молодість» може змінити локацію і переїхати з Києва. Наскільки ця ймовірність реальна?

– Дуже реальна. Чи може зникнути взагалі. Бо, знаєте, на такому нервовому зриві робити кожного року фестиваль, то десь сили іноді й закінчуються. Навіть у наших великих спортсменів – іноді вони вже йдуть з рингу, бо і вік, і інше вже не дозволяє приймати участь. Тому ситуація така, що цей фестиваль може бути останнім, безумовно.

– У Києві?

– Не тільки. Може, у Києві, а, може й, в Україні. Бо все ж не тільки місто, а й держава має більш повноцінно ставитися до фестивалю, принаймні організувати якийсь оргкомітет, притягнути якихось інвесторів тощо.

Ми багато років тому, коли фестиваль залунав, мали пропозиції з різних країн світу, зокрема з Франції, проводити фестиваль, де ми не знали б проблем. Але нам здавалося, що цей фестиваль є важливим для України і для Києва. І тому ми все ж таки намагалися всі роки робити його. Сьогодні такий момент, коли треба буде після фестивалю подумати, як жити далі.

– Я хотіла би зробити важливу, на мій погляд, ремарку. Кінофестиваль «Молодість» і Ви особисто займаєте дуже активну громадянську позицію. Зокрема Ви виступаєте активними культурними дипломатами, маючи доступ на найкрутіші кінофестивалі світу. На Канському кінофестивалі Ви, наприклад, збирали підписи на підтримку Олега Сенцова, розповідали цю історію світу.

Говорячи і про історію Олега Сенцова, і взагалі про події в Україні останнього півтораріччя, говорячи про українську програму в рамках «Молодості», наскільки, за Вашими оцінками, відображаються, втілюються ці події у тому українському кіно, яке ви показуватимете цього разу?

– Завжди ми кажемо, що фестиваль – це не політична акція. Безумовно. Але кожен із нас і така організація, як фестиваль, має свою громадянську позицію. Це для нас було завжди важливим. І в 2004 році, коли фестиваль був помаранчевим, і завжди ми підтримували якісь важливі акції. Зокрема, безумовно, й те, що стосувалося Олега Сенцова. Бо це для нас не просто український режисер, а це, як ми кажемо, «дитина фестивалю», бо він почав із фестивалю «Молодість», його якась кінематографічна кар’єра. І ми почали цю акцію, його підтримки, з Європейською кіноакадемією. Безумовно, ми покажемо дуже цікаві ролики світової інтелігенції з виступами на підтримку, а зараз на захист Олега Сенцова.

У нашій програмі ми побачимо різні фільми, які торкаються сучасних проблем України. З’являється і тема біженців, і тема АТО. Багато фільмів у документалістиці.

Багато сьогодні питають: а як ми ставимося до російських гостей? Вони є різні. До нас приїде якраз такий режисер Аскольд Куров, який зараз знімає ігрову документальну картину про Олега Сенцова. І ми дуже хочемо її представити, представимо на фестивалі.

Тому, безумовно, фестиваль піднімає свій голос з різних актуальних проблем і світу, і України.