Рейтинг Путіна – рейтинг відчаю?

За даними Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД), рівень суспільної підтримки президента Росії Володимира Путіна впритул наблизився до 90 відсотків (89,9 відсотка) – це новий «національний рекорд», стверджує згаданий соціологічний центр, який експерти вважають близьким до Кремля. Соціологи ВЦВГД, які проводили опитування, пояснюють, що такий високий рейтинг зафіксований у зв’язку з військовими діями Росії в Сирії – цю подію назвали головною за минулий тиждень 26 відсотків респондентів. Ще дев’ятьом відсоткам опитаних минулий тиждень запам’ятався подіями у світі спорту, і лише п’ятьом відсоткам – подіями в Україні. У той же час майже половина опитаних не змогла дати відповідь на запитання про те, якими взагалі були головні події минулого тижня. Опитування проводили серед півтори тисяч осіб у 46 областях, краях і республіках Російської Федерації. Статистична похибка не перевищує 3,5 відсотка. Про причини такої популярності і підтримки президента Росії Путіна в інтерв’ю Радіо Свобода розмірковував московський політичний експерт Дмитро Орєшкін.

Рейтинг Путіна – рейтинг відчаю?

– Не слід дуже вже довіряти даним цього Всеросійського центру вивчення громадської думки, який все очевидніше стає обслуговуючим персоналом при Кремлі. По-друге, ніякої сенсації я не бачу: де 85 відсотків, там і 90, у липні у Путіна було 89 відсотків. Похибка результатів опитування – плюс-мінус 3,5 відсотка, так що всі ці цифри не так вже багато значать.

Так, справді у Путіна висока суспільна підтримка, так, вона складає десь від 80 до 90 відсотків. Дані про те, що популярність, скажімо, Чаушеску була вищою за 90 відсотків, вважалися вірними буквально за кілька днів до того, як румунського диктатора стратили. Аналогічна популярність була і у лідерів деяких інших країн, які втратили все – починаючи від Саддама Хусейна і закінчуючи Муаммаром Каддафі.

Рейтинг Путіна лише трішки менший, ніж рейтинг Чаушеску перед розстрілом (фотогалерея)

Такий неймовірний рівень підтримки – знак тоталітаризації громадської думки. Чим гірше йдуть справи з хлібом, тим більшу роль відіграють видовища. Людей витісняють зі сфери тих явищ, про які вони можуть судити на підставі особистого досвіду (доходи, ціни в крамницях, зростання або гальмування росту пенсій, зростання цін на ЖКГ, на квитки, на послуги і так далі), підштовхуючи до міркувань на теми, щодо яких особистого досвіду практично ні в кого немає. Люди в результаті багато думають про світовий імперіалізм, про роль США, про Сирію, в якій абсолютна більшість громадян не бувало і тому особистого досвіду розуміння ситуації не має. Цей особистий досвід замінює телевізор, як постачальник інформації, а в телевізорі інформація абсолютно однозначна.

Дмитро Орєшкін

Цілком зрозуміла ситуація, вона дуже нагадує Радянський Союз і те, що відбувається, наприклад, у Північній Кореї, де раз на місяць Кім Чен Ин за допомогою відеопанелі занурює США в море вогню. Там немає ніяких альтернатив, і люди, напевно, вважають, що вони щиро підтримують Кім Чен Ина, оскільки їм більше нема кого підтримувати. Те ж саме з Путіним. У певному сенсі це рейтинг відчаю: справи йдуть погано, але треба ж вірити у щось хороше! З Путіна зробили концентрацію, вичавлення всього світлого і надійного: він захищає державу від агресії США, протистоїть глобальному імперіалізму і так далі.​

– Ви вірите в те, що 9 із 10 людей, які зустрічаються вам на вулиці, підтримують Володимира Путіна? Мова йде про те, що народ обдурили, що він добровільно впав в оману? Чи ж мова йде про якісь російські особливості масової свідомості?

– Ключову роль відіграє, звичайно, пропаганда. У російського суспільства відрізана здатність критично мислити, і це характерна риса не тільки для Росії, приблизно така ж ситуація спостерігається в багатьох державах третього світу з персоналістським типом правління. У головах людей формується дуже проста картинка світу, коли держава, народ і лідер, по суті, одне і те ж. Запитання «Чи підтримуєте ви Володимира Путіна?» трансформується в запитання «Чи підтримуєте ви Росію, російський народ і російську державу?». Відбувається деградація понять, деградація системи світогляду. Зрозуміло ж, що держава – це одне, народ – інше, але суспільство у такий спосіб не бажає думати, такий хід думок витіснений кудись у підсвідомість.

Карикатура Сергія Йолкіна

Коли людину на вулиці запитують: «підтримуєш чи не підтримуєш?», це питання сприймає так: «Ти за Росію чи проти?». Це структура, створена телевізійною картинкою. Оскільки люди завжди за свою країну, то такий патріотизм стає надривним, вигаданим, істеричним, відчайдушним.

Ще дуже багато залежить від формулювання запитань, звичайно: якби людей запитували, як вони відчувають перспективи – а соціологи ці питання теж ставлять, – то багато хто б сказав: у найближчому майбутньому буде гірше. Ну, і що з того, зате у нас є людина, навколо якої ми згуртувалися! Це відчуття віртуальної згуртованості коштує «в очах нинішнього громадської думки» дорожче, ніж раціональне усвідомлення дійсності.​

– Багато політологів говорять: змінити ситуацію в державі може тільки соціальне невдоволення, але ніяк не невдоволення політичне. Чому політика для переважної більшості російського населення виявилася фактично виключена з життя?

– Це результат 15-річної терплячої роботи. Володимир Путін не дарма почав своє правління з придушення – акуратного і послідовного – незалежного телебачення. Тепер всі засоби масової комунікації по суті перебувають під контролем однієї пропагандистської концепції. Це була ключова задача Володимира Путіна, і в результаті він виявлявся правий: люди бачать світ таким, яким їм його показують по телевізору. Телебачення показує цей світ ось таким: Путін – титан, який захищає російські інтереси, але політика сама по собі викликає у суспільства огиду і презирство.

Наскільки високий рейтинг Путіна – настільки ж низький рейтинг політичних партій, в які населення все менше вірить, низький рейтинг парламентаризму і взагалі всіх політичних інститутів. Люди сприймають політиків, як клоунів чи як людей, які вирішують свої приватні проблеми за державний рахунок. А Володимир Путін залишається ніби поза політикою, або можна сказати ось так: реальною політикою займається тільки президент Росії, який краще за всіх все знає і краще за всіх все розуміє. Реальна електоральна політика, коли народ якось може впливати на формування елітних груп, знищена – і це теж в інтересах путінської номенклатури.

Хоча, якщо вийняти голову з телевізора, то очевидним є таке: Путін зазнав тактичної поразки в Україні, яка розгорнулася до Європи і ніколи не була такою далекою від Росії, як у путінську епоху; Путін втратив Придністров’я, яке перебуває в економічній і транспортній блокаді; Путін отримав Крим, який все дорожче стає утримувати.

Плакат Юрія Неросліка

У реальному житті ми бачимо цілу низку досить очевидних провалів, які заміщають віртуальними перемогами. Якщо це стратегія – то дуже погана стратегія, бо вона веде до перетворення Росії в розширену філію Північної Кореї, а в перспективі – до державного краху, і чергового циклу скорочення навіть територіальних розмірів.

Над матеріалом працювали: Андрій Шарий і Людмила Ваннек

Оригінал матеріалу на сайті російської служби Радіо Свобода