Звичайний робочий день, пів на дев’яту ранку. До воріт управління Служби безпеки України Києва і області прибувають молоді чоловіки. Хороші костюми, шості айфони – вони схожі на менеджерів середньої ланки. В руках у них паперові пакети і ще один обов’язковий атрибут – шкіряні барсетки.
Це – не «білі комірці». Це – портрет типового працівника Служби безпеки України. Ще один обов’язковий елемент, який їх вирізняє, – транспорт, на якому вони пересуваються. Вони не їздять на роботу на маршрутках. Вони обожнюють «круті тачки». Але не люблять їх «світити».
Одного жовтневого ранку ми зайняли зручну позицію на парковці біля готелю «Салют» на Печерську. Він розташований за кількасот метрів від «главку» – управління СБУ, що на Аскольдовому провулку, 3а.
У тих, хто тут працює, є всі зручності для паркування авто: і закрита стоянка, і місця біля будівлі, де можна лишити машину.
Очільник управління Михайло Глуговський заперечує наявність цих парковок, проте чомусь щоранку тут чергує місцевий охоронець, який слідкує за оранжево-білими паркувальними конусами, аби притримати «козирні» місця для співробітників СБУ.
Першим нам на очі потрапляє BMW третьої серії. З авто виходить чоловік років 30-ти на вигляд. Одразу після нього приїжджає BMW Х5 матованого чорного кольору.
70 тисяч доларів – мінімальна сума, яку треба викласти за таке авто, при цьому в базовій комплектації. Зазвичай покупці беруть щось більш ніж «базу» – за 100 тисяч доларів і більше.
З машини виходить молода пара і вітається з тим, який приїхав першим. Складається враження, що починається з’їзд поціновувачів BMW. Усі троє любителів німецького автопрому заходять на територію управління СБУ.
За ними прибуває Toyota Highlander (вартість – щонайменше 30 тисяч доларів) – за кермом чоловік років 35-ти. Це – Іван Порада, єдиний герой сюжету, якого під його власним ім’ям ми змогли знайти у соцмережі Facebook і який став зіркою нашого розслідування, але не в тому ракурсі, що ми очікували.
За кілька тижнів ранкових чергувань біля двох офісів СБУ – центрального управління та київського «главку» – ми побачили десятки приголомшливих авто.
Тут – Acura MDX вартістю близько 30 тисяч доларів, Mazda CX-5 2014 року, Volkswagen Tiguan цього ж року і приблизно з тієї ж цінової категорії, дещо давніша Toyota Prado. Вартість автомобілів стартує від 30 тисяч доларів.
Закриту парковку столичного управління СБУ прикрашає Lexus NX останньої моделі. З огляду на все, власник цього авто не має фінансових негараздів, оскільки ціна такої моделі авто стартує від 50 тисяч доларів.
Попри те, що СБУ, мабуть, найбільш закрита структура країни, її співробітники чомусь не квапляться виставляти власні авто на відомчих парковках. Дізнатися, хто і на чому приїжджає до Головного управління Служби безпеки України, що на вулиці Володимирській у Києві, досить складно. Можна витратити тижні, спостерігаючи за прилеглою територією.
За півгодини до початку робочого дня сотні працівників СБУ виходять із дворів будинків навколо і йдуть на роботу. Після дев’ятої ранку тротуари вузьких вуличок найближчих кварталів вже щільно заставлені елітними іномарками. Вулиці перетворюються на неофіційні парковки.
Обов’язковий атрибут автомобілів працівників секретної служби – так звані «блатні» номери. Однакові цифри, три нулі – комбінації, які, виявляється, можуть собі дозволити не лише заможні автолюбителі, які спеціально купують такі «щасливі» комбінації, а й співробітники СБУ.
На закриту автостоянку з вулиці Володимирської заїжджає вище керівництво служби.
Тут можна побачити Toyota Land Cruiser, BMW Х5. Щоб заїхати на відомчу парковку або виїхати з неї, водії часто грубо порушують правила дорожнього руху і перетинають подвійну суцільну лінію. Пішохідні переходи, перехрестя, знаки, які забороняють зупинку, рідко зупиняють співробітників СБУ.
Зібравши переконливе фото- і відеопортфоліо автомобілів співробітників служби, ми зацікавилися, звідки така розкіш. І аж на цьому етапі зрозуміли, наскільки ж сором’язливі працівники наших спецслужб.
Наприклад, щасливий власник уже знайомого нам матованого BMW Х5, який ми бачили за 50 метрів від управління на Аскольдовому провулку, переконував, що йде робити фото в сусіднє приміщення. І навіть намагався увійти до приміщення СБУ з іншого боку, в обхід журналістів, але знову побачив нас і був вимушений розвернутися.
Автомобілі для СБУ дорожчі за безпеку власних співробітників?
2 жовтня Іван Порада приїхав на роботу, як зазвичай, на Toyota Highlander. На запитання журналіста відповів з посмішкою – мовляв, не маю жодного стосунку до СБУ.
Він зникає в приміщенні, а за кілька хвилин звідти виходить охоронець. Ми представляємося: Радіо Свобода, програма «Схеми». Показуємо посвідчення, розповідаємо про тему сюжету і кажемо, що нам потрібні коментарі.
Ще за кілька хвилин виходить другий охоронець – і ритуал повторюється. Далі виходить представниця прес-служби Анна – третій дубль.
Тим часом з СБУ виходять кілька чоловіків у формі охорони і в цивільному. Один із них одразу ж робить ривок у бік оператора, хапає камеру і намагається вирвати її з рук. Другий хапає за руки журналіста. Я прошу Анну втрутитися, але вона мовчки відходить і спокійно спостерігає, як двоє заламують мені руки, нахиляють обличчям в асфальт і волочуть через дорогу в одноповерхове приміщення. Заводять до кімнати. Услід штовхають оператора Кирила Лазаревича. Нам наказують сідати, при цьому прапорщики не представляються і причин затримання не називають.
Далі – кілька моторошних хвилин. Ми просимо подзвонити представникам Радіо Свобода або юристам. Нам відмовляють. Тим часом із гаманця оператора все витрушують і уважно розглядають – у мене холонуть руки: я розумію, що так елементарно нам зараз щось підкинути.
До кімнати заходить той самий Іван Порада, який нібито не працює в СБУ. В руках у нього наша відеокамера. Він простягає її нам і вимагає видалити відео. Ми відповідаємо, що не маємо права, оскільки відео – власність організації, в якій ми працюємо.
Потім перед нами кладуть два аркуші А4 і вимагають написати, хто наш куратор і скільки грошей нам платять за шпигунство. На нас намагаються повісити статтю про шпигунство. Порада забирає картку пам’яті з нашої камери і виходить з кімнати.
Чому СБУ вирішила, що ми шпигуни? Ззігдно із законом, не можна «світити» оперативних співробітників. Корумповані представники служби користуються цим як прикриттям і почуваються абсолютно безкарними.
Наприклад, їздять на роботу на машинах, які, вочевидь, не можуть собі дозволити. А війна теж стала зручним прикриттям відмовити у зйомках, навіть якщо йдеться про зйомки потенційних корупціонерів.
Проте й у журналістів є лазівка – зйомка в будь-яких громадських місцях абсолютно законна.
Всі люди, які перебувають у публічних місцях, апріорі дають дозвіл на фото- і відеозйомку. Це стаття 307 Цивільного кодексу УкраїниЛюдмила Панкратова
«Журналіст не може і не повинен вирізняти співробітників СБУ, які перебувають у публічному місці. Законодавство України передбачає, що всі люди, які перебувають у публічних місцях, апріорі дають дозвіл на фото- і відеозйомку. Це стаття 307 Цивільного кодексу України», – говорить медіа-юрист Людмила Панкратова.
Скориставшись своїм правом знімати, ми наступаємо на «болючі мозолі» – виявляємо, що співробітники СБУ досить часто живуть не відповідно до своїх достатків.
Навіть найвищі посадовці служби на свою зарплату можуть собі дозволити хіба що транспорт виробництва українського автопрому типу Daewoo Lanos.
Начальник Головного управління СБУ Києва та Київської області Михайло Глуговський заробляє 16 тисяч гривень на місяць. Заступник начальника управління – близько 10 тисяч гривень.
Слідчі та керівники відділів отримують близько 4 тисяч гривень зарплати, а також кілька тисяч за вислугу років. Оце і є середній заробіток співробітника служби.
«Більшість співробітників пересувається громадським транспортом, – запевняє Глуговський і додає, що за рештою «спостерігають». – Ви розумієте, у нас є спеціальний підрозділ, який контролює всі ці питання. Зараз усі співробітники заповнюють декларації, і ми перевіряємо всі факти».
На запитання, чи можуть співробітники дозволити собі авто вартістю 40 тисяч доларів, начальник «главку» відповідає: «Співробітник не може, але у нього є родичі, батьки».
Сам того не бажаючи, Михайло Глуговський розкриває схему, як ховають дорогі авто. Позашляховики, на яких пересувається керівництво центрального управління та «главку» СБУ, як правило, зареєстровані на Службу безпеки України. Проте більшість номерів, з якими їздить решта працівників СБУ, не «світиться» в базі ДАІ взагалі. Тобто це секретні номери. Інші ж авто зареєстровані на родичів або просто підставних осіб.
Михайло Глуговський
Під час однієї зі спроб ідентифікувати автомобіль працівника служби ми викликали поліцію, щоб перевірити машину, припарковану з порушенням правил дорожнього руху – а таких десятки. Офіцери поліції чесно сказали, що вони нічого не можуть вдіяти проти СБУшників – вони залишаються безкарні.
Дзвінок у поліцію був однією з багатьох спроб ідентифікації людей, яких ми бачили під СБУ. Робили це ми для того, щоб відсіяти оперативних співробітників СБУ, яких з міркувань безпеки не варто показувати з відкритими обличчями.
Попри персональні обіцянки очільника СБУ Василя Грицака, що служба допоможе встановити особи працівників служби на дорогих авто для допомоги розслідуванню і для того, аби убезпечити власних оперативних співробітників, кілька тижнів оббивання порогів різних офісів служби виявилися марними.
Склалося враження, що співробітники СБУ готові принести в жертву безпеку власних контррозвідників та оперативників, аби лишень захистити корупціонерів. Самі ж працівники теж відмовляються говорити на камеру про своє місце роботи, хоча, як стверджує медіа-юрист, зобов’язані попереджати журналіста.
«Якщо оперативний співробітник бачить, що його знімають, він має звернутися до журналіста і сказати: я оперативний співробітник (підтвердити посвідченням) і я прошу закрити моє обличчя і не показувати, оскільки це може зашкодити моїй роботі», – каже медіа-юрист Панкратова.
Підготовка розслідування про автопарк СБУ тривала більше місяця. Обіцянку всіляко сприяти розслідуванню Василь Грицак дав 2 жовтня, у день затримання знімальної групи, яке військова прокуратура Києва вважає кримінальним злочином – перешкоджанням законній діяльності журналістів. Потому ми відправили з десяток запитів різними засобами з вимогою допомогти ідентифікувати людей на фото та відео.
Натомість листи у відповідь ми почали отримувати за кілька годин до ефіру, коли випуск був повністю змонтований і внести зміни вже було технічно неможливо. Начальник управління СБУ в Києві та Київській області Глуговський писав про порушення законодавства в разі виходу програми в ефір увечері 16 жовтня – тобто здійснював тиск на журналістів безпосередньо перед ефіром.
«Наголошуємо, що серед співробітників, які зафіксовані на відео Михайлом Ткачем в процесі підготовки зазначеного сюжету, можуть виявитися такі, що брали участь або готуються до участі в антитерористичній операції, яка відбувається в окремих районах Луганської та Донецької областей України», – написав він. Але навіть в цьому листі немає чіткої відповіді, чи справді на відео є такі працівники, яких треба захистити. Таке формулювання підсилило враження, що автомобілі для СБУ дорожчі за безпеку власних співробітників.